Постанова № 31796677, 12.06.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" червня 2013 р. Справа№ 910/2126/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 12.06.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року

у справі № 910/2126/13 (суддя Привалов А.І.)

за позовом прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в

особі Державної екологічної інспекції у м. Києві

до публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат №3»

про стягнення 978 812,36 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року по справі № 910/2126/13 у задоволенні позовних вимог прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві до публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» про стягнення 978 812,36 грн. - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 04.04.2013 року прокурор Солом'янського району м. Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року по справі № 910/2126/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 року апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судовому засіданні 12.06.2013 року прокурор та представник Державної екологічної інспекції у м. Києві надали суду свої пояснення по справі в яких, підтримали подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у скарзі та просили суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» у судовому засіданні 12.06.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти доводів, які викладені у позові та в апеляційній скарзі. Представник відповідача просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року залишити без змін.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 03.09.2012 року по 21.09.2012 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва Державної екологічної інспекції у місті Києві, відповідно до повноважень, наданих ст.ст. 15, 20, 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», була проведена планова перевірка дотримання публічним акціонерним товариством «Домобудівний комбінат № 3» вимог природоохоронного законодавства.

Так, за результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 21.09.2012 року, в якому зафіксовано, що відповідач протягом періоду з 01.12.2011 року по 08.06.2012 року здійснював самовільне видобування підземної води з артезіанських свердловин без дозволу на те органів державної влади.

На підставі акту перевірки та встановленого в ньому порушення природоохоронного законодавства, а також згідно звітів відповідача про використання води за 2011 рік та І-ІІ квартали 2012 року і довідки, позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 20.07.2009 року № 389, з урахуванням внесених до неї змін. Розмір збитків за розрахунком позивача за період з 01.12.2011 року по 08.06.2012 року, складає 978812,36 грн.

З метою усунення виявлених недоліків та порушень природоохоронного законодавства, виявлених під час перевірки дотримання вимог законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища, проведеної 21.09.2012 року, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва було видано припис від 21.09.2012 року та надано термін щодо його виконання, який вручено представнику відповідача. Крім того, державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища м. Києва було складено протокол № 001384 від 27.09.2012 року про адміністративне правопорушення, на підставі якого винесено постанову про накладення адміністративного стягнення на відповідальну особу відповідача у вигляді штрафу в розмірі 102 грн.

Також, з метою досудового врегулювання даного спору, 20.12.2012 року позивачем направлено відповідачу претензію за вих. № 113, відповідно до якої позивач інформував останнього про порушення природоохоронного законодавства України та вимагав добровільно сплатити завдані збитки в сумі 978812,36 грн.

Так, у лютому 2013 року прокурор Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» про стягнення 978812,36 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку прокурора, відповідач, як водокористувач, протягом періоду з 01.12.2011 року по 08.06.2012 року, в порушення вимог ст.ст. 44, 49, 110 Водного кодексу України, самовільно видобував підземні води з артезіанських свердловин без дозволу на спеціальне водокористування. Внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів відповідач заподіяв державі збитки в розмірі 978812,36 грн., які мають бути ним відшкодовані.

В свою чергу, відповідач, заперечив проти заявленого прокурором позову та зазначив, що вина відповідача у несвоєчасному одержанні дозволу на спеціальне водокористування відсутня. Крім того відсутнє рішення органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, про припинення права спеціального водокористування відповідача та позивачем не доведено заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу відповідачем та розміру завданих збитків.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року по справі № 910/2126/13 у задоволенні позовних вимог прокурора Солом'янського району м. Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м. Києві до публічного акціонерного товариства «Домобудівний комбінат № 3» про стягнення 978 812,36 грн. - відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вірно вказав суд першої інстанції, економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, у відповідності до вимог статті 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Отже, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди передбачене у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Як правильно вказав місцевий господарський суд, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою; вина. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими актами законодавства (ч. 2 ст.2 Водного кодексу України).

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України, водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Так, у відповідності до ст. 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Частиною 1 статті 50 цього Кодексу встановлено, що строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.11.2003 року Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві було видано відповідачу дозвіл на спеціальне водокористування № УКР-505-Кіє з терміном дії до 28.11.2006 року, який в подальшому продовжено до 30.11.2011 року.

Як вірно вказав місцевий господарський суд, підстави для припинення права спеціального водокористування встановлені статтею 55 Водного кодексу України, відповідно до п. 2 якої право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється, зокрема, у разі закінчення строку спеціального водокористування. При цьому, порядок припинення права спеціального водокористування визначається положеннями ст. 56 Водного кодексу України, згідно якої припинення права спеціального водокористування здійснюється, зокрема, за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціальне водокористування, у випадку, передбаченому пунктом 2 ст. 55 цього Кодексу. Припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування (ч. 2 ст. 56 Водного кодексу України).

Процедуру погодження та видачі юридичним та фізичним особам дозволів на спеціальне водокористування визначає Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 321, пунктом 9 якого також передбачено, що припинення права спеціального водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на спеціальне водокористування.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми права, судова колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право спеціального водокористування, що виникло у відповідача на підставі дозволу на спеціальне водокористування № УКР-505-Кіє від 24.11.2003 року зі строком дії до 30.11.2011 року, повинно було припинитись шляхом прийняття органом, що видав вказаний дозвіл, відповідного рішення.

Однак, в матеріалах справи відсутнє рішення компетентного органу про припинення права спеціального водокористування ПАТ «Домобудівний комбінат № 3», таких доказі не було подано й до суду апеляційної інстанції, а отже як вірно вказав суд першої інстанції, таке право відповідача не було припинено у встановленому законодавством порядку.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, починаючи з 14.10.2011 року, тобто до спливу терміну дії дозволу № УКР-505-Кіє від 24.11.2003 року, відповідач тричі звертався із заявами до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві з проханням видати дозвіл на спеціальне водокористування.

Згідно з п.4 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року №321, дозволи на спеціальне водокористування видаються в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання. Клопотання водокористувачів на отримання дозволу розглядаються у місячний термін.

Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено судом апеляційної інстанції в порушення строку розгляду заяви про видачу дозволу на спеціальне водокористування, Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві, новий дозвіл на спеціальне водокористування № УКР-505-Кіє було видано відповідачу лише 08.06.2012 року з терміном дії до 08.06.2015 року.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду враховуючи вище встановлені обставини справи, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вина відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, у зв'язку із здійсненням спеціального водокористування без відповідного на те дозволу відсутня. Як встановлено судом першої інстанції так і підтверджено судом апеляційної інстанції, рішення про припинення права на спеціальне водокористування, надане відповідачу дозволом на спеціальне водокористування № УКР-505-Кіє від 24.11.2003 року зі строком дії до 30.11.2011 року, органом, що видав такий дозвіл не приймалось. Відповідач вчасно звернувся до компетентних органів з питання отримання дозволу на новий строк, однак новий дозвіл на спеціальне водокористування видано місцевим управлінням екології та природних ресурсів з порушенням строку, встановленого законодавством для видачі таких дозволів.

Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України зокрема у своїх постановах від 20.03.2013 року по справі № 5008/576/2012 та від14.08.2012 року по справі № 5024/2077/2011.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, за період з 01.12.2011 року - 08.06.2012 року відповідачем своєчасно і в повному обсязі проводилась оплата спеціального водокористування, а отже збитків не завдано.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що ні під час розгляду справи у суді першої інстанції ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, ні прокурором, ні позивачем не доведено, а судом не встановлено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для прийняття судом рішення про відшкодування збитків. Прокурором не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, а отже висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову є правомірними.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 в частині розподілу судових витрат.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції не вирішено питання про розподіл судових витрат у даній справі, тобто з кого із сторін та в якому розмірі судовий збір підлягає стягненню.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлю, що позов було заявлено необґрунтовано та безпідставно.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Згідно п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір встановлений в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Оскільки, прокурор Солом'янського району м. Києва звільнений від сплати судового збору та, як при зверненні до господарського суду першої інстанції, так і при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не сплачував його, та суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд правомірно відмовив прокурору у задоволенні позову та суд апеляційної інстанції також відмовляє прокурору у задоволенні апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне стягнути Державної екологічної інспекції у м. Києві в інтересах якої прокурор звертався з даним позовом в дохід Державного Бюджету України 19576,24 грн. судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції та 9788,12 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 слід залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 в частині розподілу судових витрат - змінити. Стягнути з Державної екологічної інспекції у м. Києві в дохід Державного Бюджету України 19576,24 грн. - судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 залишити без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району м. Києва на рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 в частині розподілу судових витрат - змінити.

3. Стягнути з Державної екологічної інспекції у м. Києві (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, код ЄДРПОУ 37975277) в дохід Державного Бюджету України 19576,24 грн. - судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 04.04.2013 року у справі № 910/2126/13 залишити без змін.

5. Стягнути з Державної екологічної інспекції у м. Києві (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, код ЄДРПОУ 37975277) 9788,12 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/2126/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 13.06.2013 року