Ухвала суду № 31794336, 10.06.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Провадження № 22-ц/772/1418/2013Головуючий в суді першої інстанції:Дернова В.В.Категорія: 41Доповідач: Шемета Т. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. м. Вінниця Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючої: Шемети Т.М.,

суддів: Матківської М. В., Медяного В.М.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

з участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, позивача ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення, -

в с т а н о в и л а :

В грудні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним позовом та ставив вимогу: усунути перешкоди в користуванні житлом шляхом вселення його та членів його сім'ї до будинку АДРЕСА_1, стягнути з ОСОБА_5 на його користь судові витрати. Мотивував свої вимоги тим, що з часу народження він проживав зі своїми батьками з бабою та дідом за вказаною адресою. Після розлучення батько почав проживати окремо, мати згодом виїхала на роботу в Італію, а він продовжував проживати з дідом та бабою, які займались його вихованням. Після закінчення школи почав працювати, за власні кошти проводив ремонти у будинку, після смерті діда і баби продовжував проживати у спірному будинку. В 2009 році одружився з ОСОБА_6, має дві дочки: ОСОБА_14 та ОСОБА_15. 16 жовтня 2012 року мати разом зі своїм співмешканцем ОСОБА_7 не допустили його до будинку, виставили на вулицю речі, а тому вважає, що його відсутність у будинку викликана поважними причинами, а саме створенням перешкод у користуванні будинку зі сторони матері.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 квітня 2013 року в задоволенні позову - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірну оцінку судом існуючих правовідносин, просить скасувати прийняте рішення та задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, рішення суду просить скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов, ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечила, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах до водів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслу хавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути закон ним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підт верджуються, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давнос ті, тощо), що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвер дження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка пра вова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судо чинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухва лене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказа ми, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з'ясування обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність вис новків суду обставинам справи.

Так, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.07.2008 року (а.с.46). Позивач є сином власника будинку і з 2004 року зареєстрований за даною адресою, однак судом було встановлено, що з 1998 року він в вказаному будинку не проживав, а проживав зі своїм батьком ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, врахував, що відповідно до рекомендацій Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Окрім того суд виходив з того, що ОСОБА_4 хоча і є членом сім'ї власника житлового будинку, однак не проживав в цьому будинку, не вселявся в нього зі згоди власника, а тому не має права на вселення і на даний час, оскільки власник житла заперечує проти його вселення.

Такий висновок суду є вірним та відповідає обставинам справи.

Будинок по АДРЕСА_1 належав на праві приватної власності ОСОБА_9 (а.с.46), який був дідом позивача ОСОБА_4 та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10, 14). Після смерті ОСОБА_9 власником будинку стала ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 04.07.2008 року (а.с.46).

Позивач ОСОБА_4 дійсно зареєстрований в вказаному будинку з 09.07.2004 року (перша реєстрація при отриманні паспорта громадянина України: а.с.9) та обидві сторони погоджуються, що ОСОБА_4 проживав в будинку свого діда разом з своєю матір'ю ОСОБА_5 , однак з 1998 року він перестав проживати в цьому будинку та переїхав на проживання до батька в буд. АДРЕСА_2, що підтверджується заявою батька ОСОБА_8 директору школи № 22 (а.с.44), в 2003 році ОСОБА_4 також в заяві, яку він власноручно заповнив, вказав адресу свого проживання АДРЕСА_2.

-2-

Прописка ОСОБА_4 при досягненні ним повноліття за місцем прописки його матері була здійснена у відповідності до чинної на той час постанови Рада Міністрів СРСР, від 28.08.1974, № 678 "Про деякі правила прописки громадян" та сама по собі не може бути доказом того, що ОСОБА_4 проживав в будинку, в якому був зареєстрований. Натомість допитані по справі свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11, які проживали та проживають до сьогодні поруч з будинком відповідача, підтвердили під присягою в судовому засіданні, що ОСОБА_4 ще маленьким перейшов жити до батька, а до дідуся з бабусею приходив в гості і тільки приблизно п'ять років тому він кілька місяців проживав в будинку з своєю співмешканкою ОСОБА_12. Останні чотири роки ОСОБА_5 наймала синові ОСОБА_4 з сім'єю квартиру, що підтвердив і сам ОСОБА_4 та вказав, що даний позов він пред'явив після того як мати відмовилась оплачувати йому орендоване житло, а в куплену матір'ю квартиру він не бажає йти жити з сім'єю.

Копія картки допризовника, медичної картки амбулаторного хворого, довідці квартального комітету, на які посилається ОСОБА_4 як на доказ місця проживання, фактично зазначено місце реєстрації ОСОБА_4 згідно паспорту, оскільки ці дані можуть бути взяті лише з офіційного документа - паспорта, та не можуть бути вказані дані по місцю фактичного проживання.

Обов'язок доказування лежить на позивачеві та відповідачеві. ОСОБА_4 не довів того, що він проживав у будинку чи вселявся в нього з дозволу матері як власника будинку з 2008 року чи діда, який був попереднім власником. Натомість матеріалами справи та допитаними в судовому засіданні свідками чітко доведено, що ОСОБА_4 після виселення з будинку в 1998 році до батька, в будинок по АДРЕСА_1 не вселявся та не проживав в ньому, а сама по собі реєстрація (прописка) не є підставою для визнання за ним права на проживання в зазначеному житлі.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують вірного висновку суду першої інстанції.

Таким чином, розглядаючи справу за апеляційною скаргою на оскаржуване рішення, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив фактичні обставини у справі, подані сторонами докази, вірно визначився з характером правовідносин. Судом першої інстанції виконані вимоги ст. 212 ЦПК України, судове рі шення мотивовано, наведене в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовує, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 08 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Служба у справах дітей Вінницької міської ради, про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом вселення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча: Т. М. Шемета

Судді: М. В. Матківська

В.М. Медяний