Ухвала суду № 31793990, 05.04.2013, Центральний районний суд м. Сімферополя

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/1438/13-ц

05.04.2013 року м. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.,

при секретарі - Гумбатовій А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» про забезпечення (шляхом накладення арешту на майно) позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та повернення об'єкту лізингу за договором про фінансовий лізинг,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Центрального районного суду м. Сімферополя знаходиться вищезазначена цивільна справа.

Представник позивача за довіреністю - Зайцев М.М. в судовому засіданні, перед початком розгляду справи по суті, заявив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідачів, в межах заявленої до стягнення грошової суми у розмірі 256.142 грн. 14 коп. При цьому, на яке саме конкретне майно відповідачів необхідно накласти арешт - у клопотанні не зазначено. Представником позивача у судовому засіданні було уточнено, що відповідно до даних позивача, у відповідача ОСОБА_1 є транспортний засіб марки Форд-Фієста, на який він вказував як на своє майно при укладенні договору. Яке є майно у другого відповідача - невідомо, оскільки в своїй анкеті цей відповідач про наявність майна не вказував.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні залишив це питання на розсуд суду, пояснивши, що нерухомого майна не має, має лише транспортний засіб ВАЗ-2109, який на даний час розібраний на частини.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать поштові документи.

Суд, заслухавши учасників процесу, вивчивши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

За змістом ч.1 ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову, які за своєю юридичною природою є заходами щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача та гарантують реальне виконання позитивно прийнятного рішення.

Відповідно до вимог частини 3 зазначеної правової норми забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства - розгляді заяв про забезпечення позову» роз'яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам; при встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність-зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Оцінка судом обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову здійснюється з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, зокрема, виходячи з відповідності заходу вимогам, на забезпечення яких він вживається, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Відмовляючи позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд виходить з того, що, по-перше, у клопотанні не вказано конкретне майно, на яке необхідно накласти арешт, що позбавляє суд переконатися у тому, що таке майно відповідачами дійсно належить на праві власності і вартість такого майна співрозмірна розміру заявлених позовних вимог. По-друге, суду не надано доказів існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду, доказів наміру відповідачів на здійснення з конкретним майном дій, які призведуть до утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, наявності підстав припускати, що відповідачі може розпорядитися своїм майном. Крім того, як пояснив представник позивача в судовому засіданні, предмет лізингу - автомобіль в теперішній час вже повернуто відповідачем ОСОБА_1 позивачу, а відповідач ОСОБА_1 на даний час, як відомо, знаходиться під слідством та тривалий час утримується в умовах СІЗО.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні заявленого клопотання, як необґрунтованого.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151-153 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ ЛІЗИНГ УКРАЇНА» про забезпечення (шляхом накладення арешту на майно) позову до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, збитків та повернення об'єкту лізингу за договором про фінансовий лізинг, - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через Центральний районний суд м. Сімферополя у п'ятиденний строк.

Суддя: Н. В. Кучеренко