Ухвала суду № 31793106, 14.05.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2013 р.Справа № 816/267/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. по справі № 816/267/13-а

за позовом Приватного підприємства "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне підприємство "Агрофірма ім. Т.Г.Шевченка", звернувся до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби та просив суд визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 січня 2013 року № 0000532301/68.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби від 14 січня 2013 року № 0000532301/68.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується в суду апеляційної інстанції, що приватне підприємство "Агрофірма ім. Шевченка" зареєстровано як юридична особа 13.08.2003 року, ідентифікаційний код 32514158, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ № 015437, копія якої наявна у матеріалах справи.

Крім того, приватне підприємство "Агрофірма ім. Шевченка" знаходиться на обліку в Кременчуцькій об'єднаній державній податковій інспекції Полтавської області Державної податкової служби як платник фіксованого сільськогосподарського податку у 2011 та 2012 роках, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями довідок Кременчуцької ОДПІ № 4962/10/15 від 09.02.2011 р. та № 1112/10/15 від 12.03.2012 р..

Згідно свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства № 100318362 серії НБ № 095072 приватне підприємство "Агрофірма ім. Шевченка" зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 20.01.2011 року, індивідуальний податковий номер 325141516035 (том 1 а.с. 54).

Згідно свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 200084345 серії НБ № 095120 Приватне підприємство "Агрофірма ім. Шевченка" зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість з 19.11.2012 року, індивідуальний податковий номер 325141516035.

Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області Державної податкової служби у період з 07.12.2012 року по 20.12.2012 року проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства "Агрофірма ім. Шевченка", код ЄДРПОУ 32514158, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 27.12.2012 року № 5778/22-209/32514158 (том 1 а.с. 11-44). Згідно даного акту відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем пункту 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у перевіряємому періоді на суму 1977423 грн. по загальній декларації, в тому числі: за червень 2011 року на суму 103807 грн., за липень 2011 року на суму 74350 грн., за серпень 2011 року на суму 500789 грн., за вересень 2011 року на суму 295523 грн., за листопад 2011 року на суму 28753 грн., за грудень 2011 року на суму 33245 грн., січень 2012 року на суму 136845 грн., за травень 2012 року на суму 145345 грн., за червень 2012 року на суму 33317 грн., за липень 2012 року на суму 38133 грн., за серпень 2012 року на суму 110147 грн., за вересень 2012 року на суму 477169 грн. (том 1 а.с. 43).

На підставі вищевказаного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000532301/68 від 14 січня 2013 року, яким позивачу за порушення пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 2445828 грн., в тому числі 1977423 грн. за основним платежем, 468405 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (том 1 а.с. 45).

Не погодившись з винесеним рішенням позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача правомірні та такі, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів суб'єкта владних повноважень, покладених в основу спірного правового акту індивідуальної дії та відображених в акті перевірки суджень суб'єкта владних повноважень, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та рішень органу податкової служби встановлено, що фактичною підставою для відображення в акті порушень і винесення спірного податкового повідомлення -рішення слугував викладений в акті висновок відповідача про порушення позивачем податкового законодавства на суму 1054282 грн. 67 коп., що виникло у зв'язку із тим, що позивач виробляв сільськогосподарську продукцію рослинництва на площах земельних ділянок сільськогосподарського призначення, по яким договори оренди не були зареєстровані у встановленому законом порядку. Отже, на думку відповідача, право оренди вказаних земельних ділянок у підприємства не виникло, оскільки право користування землею виникає в орендаря після реєстрації договору оренди. Крім того, позивачем порушено податкове законодавство на суму 923140 грн. 46 коп., що виникло у зв'язку із тим, що позивачем невірно розподілено між загальною та скороченою деклараціями суми податкових зобов'язань, що виникли по договору купівлі-продажу № 11-11 від 28.04.2011 р., укладеному з ТОВ "ВК "Біопрепарат".

Так, аналізуючи характер спірних правовідносин та досліджуючи їх обставини, колегія суддів відзначає, що при вирішенні спору належить застосувати приписи пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, якими визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Відповідно до пункту 307.2 статті 307 Податкового кодексу України податок на додану вартість підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування податком на додану вартість за статтею 185 Податкового кодексу України та фіксованого сільськогосподарського податку за статтею 302 Податкового кодексу України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість не має.

Зазначеним актом перевірки встановлено, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації підприємство використовує земельні ділянки, які орендує на території Омельницької сільської ради та Демидівської сільської ради . За результатами перевірки податковим органом не було встановлено порушень при реєстрації договорів оренди, укладених по земельних ділянках, що знаходяться на території Омельницької сільської ради. Проте, встановлено, що на території Демидівської сільської ради Кременчуцького району у користуванні позивача знаходяться земельні ділянки, по яких договори оренди земельних ділянок загальною площею 336,65 га належним чином не зареєстровані (том 1 а.с. 175).

Як вбачається з матеріалів справи, у користуванні Приватного підприємства "Агрофірма ім. Шевченка" для ведення господарської діяльності перебувають земельні ділянки, що знаходяться на території Демидівської сільської ради Кременчуцького району на підставі укладених договорів оренди землі з власниками земельних ділянок (паїв). Копії договорів оренди земельних ділянок з узагальненою інформацією по договорах оренди землі за 2011-2012 роки по Демидівській сільській раді Кременчуцького району наявні у матеріалах справи.

Згідно з ст. 6 Законі України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України та Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною п'ятою статті 126 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Судом першої інстанції встановлено, що здійснений перевіряючим органом розрахунок конкретної вартості сільськогосподарської продукції, що вирощена позивачем на земельних ділянках, договори оренди по яким не були зареєстровані у встановленому законом порядку, має приблизний характер, оскільки які саме рослинні культури були засіяні на спірних площах перевіряючому відомо не було, розрахунок здійснено математично-статистичним шляхом, будь-які методики визначення податкового зобов'язання не застосовувалися. Назви культур, що зазначені у таблиці на сторінці 6 акту (том 1 а.с. 16) та вказана площа під кожною із зазначених культур вирахувана приблизно перевіряючим у процентному співвідношенні, виходячи із загальних показників, вказаних у статистичній звітності позивача. Ціна реалізованої продукції вирахувана також математично-статистичним шляхом та зазначена як середня. Із зазначеної вище таблиці вбачається, що незареєстрована площа у 2011 році вказана перевіряючим у розмірі 336,65 га, однак, за 2012 рік зазначена перевіряючим у таблиці незареєстрована площа становить 320,31 га. (том 1 а.с. 16).

Крім того, інформація по орендованим земельним ділянкам разом з переліком списку договорів оренди паїв, по якому здійснювався обрахунок площ незареєстрованих договорів оренди землі, були надані Демидівською сільською радою Кременчуцького району, що підтверджується листом виконавчого комітету Демидівської сільської ради № 21 від 18.01.2013 р. (том 11 а.с. 117-119). Тоді як акт перевірки складено 27.12.2012 року (том 1 а.с. 11), а оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято 14.01.2013 року (том 1 а.с.45).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість твердження податкового органу щодо порушення позивачем пункту 209.6. статті 209 Податкового кодексу України.

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України).

Для визначення об'єкта оподаткування під сільськогосподарськими товарами положення пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України розуміють товари, зазначені у групах 1-24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку-їх виробником. Так само, до сільськогосподарської продукції (товарів) для цілей визначення платника фіксованого сільськогосподарського податку за правилами глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України відповідно підпункту 14.1.234 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу віднесені продукти обробки та переробки зазначених вище товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання.

Сторонами по справі не заперечується, що спірна сільськогосподарська продукція є продукцією власного виробництва позивача.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивач сплачує земельний податок щодо усіх земельних ділянок, які ним використовуються, незалежно від того, зареєстровані договори оренди землі, чи ні. Перевіркою повноти суми фіксованого сільськогосподарського податку за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. не встановлено його заниження або завищення, про що зафіксовано на сторінці 3 акту (том 1 а.с. 13).

Таким чином, сільськогосподарська продукція, про яку йдеться у акті перевірки, у складі майна позивача є продукцією його власного виробництва. З огляду на дозвіл власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил частини другої статті 189 і статей 331, 333 Цивільного кодексу України.

Листом від 28 грудня 2012 року №2614/12/13-12 Вищий адміністративний суд України звернув увагу, що враховуючи пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормам інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Отже, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу ХІV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Колегія суддів, погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1054282 грн. 67 коп. та застосував відповідні штрафні (фінансові) санкції без врахування всіх обставин, що мають істотне значення, внаслідок чого таке повідомлення-рішення не відповідає пункту 3 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, відповідно до висновків контролюючого органу позивачем порушено податкове законодавство на суму 923140 грн. 46 коп., що виникло у зв'язку із тим, що позивачем невірно розподілено між загальною та скороченою деклараціями суми податкових зобов'язань, що виникли по договору купівлі-продажу № 11-11 від 28.04.2011 р., укладеному з ТОВ "ВК "Біопрепарат".

З зазначеного приводу колегія суддів зауважує, що згідно з підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також: постачання товарів за рішенням суду.

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України визначено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Сільськогосподарськими, відповідно до пункту 209.7 статті 209 Податкового кодексу України, вважаються товари, зазначені у товарних групах 1 - 24, товарних позиціях 4101, 4102, 4103, 4301 згідно з УКТ ЗЕД, та послуги, які отримані в результаті здійснення діяльності, на яку відповідно до пункту 209.17 цієї статті поширюється дія спеціального режиму оподаткування у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, якщо такі товари вирощуються, відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовлюються), а послуги надаються, безпосередньо платником податку-суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів/послуг у інших осіб), які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Судом встановлено, що між позивачем (Продавець) та ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 11-11 від 28 квітня 2011 року (том 1 а.с. 62), відповідно до умов якого позивач (Продавець) зобов'язується передати у власність ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" (Покупець) сільськогосподарську продукцію вироблену Покупцем (надалі - Товар), в асортименті та кількості погодженій Сторонами, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та виплатити за нього обумовлену вартість на підставі накладної на поставку Товару. Кількість, асортимент, ціна одиниці Товару, загальна вартість Товару та строк поставки Товару, визначається в специфікації (додаток) до цього Договору, яка є невід'ємною частиною цього Договору.

Пункту 3.1 цього Договору зазначено, що оплата за поставлений Товар проводиться Покупцем безготівковим шляхом на умовах 100% передплати, на підставі виставленого Продавцем рахунку.

Відповідно пункт 3.2 Договору датою отримання Товару вважається дата підписання товарної накладної Покупцем. Поставка Товару здійснюється на умовах FCA-склад Продавця, при цьому зобов'язання Продавця з поставки Товару вважаються виконаними з моменту завантаження Товару на транспорт Покупця на складі Продавця.

Продавець зобов'язується поставити Покупцю сільськогосподарську продукцію тільки власного виробництва, а поставка Товару по цьому Договору є першою поставкою в розумінні положень Податкового кодексу України ( п. 3.6 цього Договору).

Згідно з пунктом 7.1 Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Так, на виконання умов договору купівлі-продажу від 28 квітня 2011 року № 11-11 складено, наявні в матеріалах справи, специфікації до договору: (том 1 а.с. 63-77, том 12 а.с. 181).

На виконання умов зазначеного договору позивачем виписано податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи та які надавалися відповідачу до перевірки, про що зазначено на сторінці 10 акту /том 1 а.с. 20/.

З письмових пояснень представника позивача встановлено, що зазначені податкові накладні виписані ПП "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" у зв'язку з надходженням на рахунок позивача коштів від ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" у період з червня 2011 року по вересень 2012 року в загальній сумі 7765663 грн. на підставі платіжних доручень згідно наведеного у таблиці переліку (том 12 а.с. 182-183).

Факт реальності вчинення угоди підтверджується копією угод про зарахування коштів від 28.12.2011 року та від 01.10.2012 року, укладених між П "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" та ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат", відповідно до змісту яких перераховані покупцем ПП "Агрофірма ім. Т.Г. Шевченка" у 2011 році та 2012 році кошти по платіжним дорученням згідно наведеного в угодах переліку будуть враховані як передплата за сою власного виробництва продавця по договору купівлі-продажу № 11-11 від 28.04.2011 року (том 12 а.с. 184-185).

Згідно вимог "Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 25 листопада 2011 року № 1492 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228, визначено, що у рядку 1 податкової декларації (скороченої) вказуються виключно операції з постачання сільськогосподарським підприємством вироблених (наданих) сільськогосподарських товарів/послуг на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах.

Тобто, у податковій декларації (скороченій) відображаються лише операції, пов'язані із реалізацією сільськогосподарської продукції, інші операції - у податковій декларації за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Отже, податкові зобов'язання виникли у позивача у зв'язку з отриманням передплати у період із червня 2011 року по вересень 2012 роках за товар згідно договору купівлі-продажу № 11-11 від 28.04.2011 року, підлягали відображенню позивачем у податковій декларації (скороченій) по першій події: даті зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів, що підлягають постачанню.

При цьому, колегія суддів зазначає, що право визначення податкових зобов'язань та віднесення їх до скороченої декларації не ставиться діючим законодавством у залежність від факту поставки такого товару.

Таким чином, позивач правомірно відніс до податкових зобов'язань суми за договором № 11-11 від 28 квітня 2011 року за правилом першої події у скороченій податковій декларації.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу необґрунтованості стверджень відповідача про не реалізації позивачем сільськогосподарської продукції власного виробництва ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" у обсягах, за які отримано передплати, оскільки згідно умов договору купівлі-продажу від 28 квітня 2011 року № 11-11 та специфікацій, які є його невід'ємною частиною, поставка товару у повному обсязі на момент проведення перевірки відповідачем не відбувалась, так як за умовами договору позивач був зобов'язаний передати товар ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" у строк, визначений у специфікаціях.

Отже, на момент проведення перевірки відповідачем та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, строк дії договору купівлі-продажу № 11-11 від 28 квітня 2011 року не закінчився та не минули строки, визначені у специфікаціях до договору, до закінчення яких позивач зобов'язувався здійснити поставку сільськогосподарської продукції власного виробництва ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат".

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання умов договору купівлі-продажу від 28 квітня 2011 року № 11-11, у період з 30 листопада 2012 року по 01 лютого 2013 року передав у власність Покупця сою та соєвий концентрат, що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи (том 12 а.с. 4-8). На підставі листа ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" від 02.01.2013 року (том 12 а.с. 2) позивачем було повернуто на рахунок ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" у січні 2013 року кошти на загальну суму 3570000 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (том 12 а.с. 9-14). Копії розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних наявні у матеріалах справи (том 12 а.с. 15-48).

Згідно акту звірки взаєморозрахунків ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" та Приватного підприємства "Агрофірма ім. Шевченка" по договору купівлі-продажу № 11-11 від 28.04.2011 року (за період з 01.10.2012 року по 28.02.2013 року), копія якого наявна у матеріалах справи (том 12 а.с. 3), заборгованість позивача перед ТОВ "Виробнича компанія "Біопрепарат" станом на 21.02.2013 року становить 2815 грн. 85 коп.

Таким чином, колегія суддів підтверджує, що відповідач дійшов помилкових висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ в деклараціях з ПДВ по розрахунках з бюджетом, оскільки будучи сільськогосподарським підприємством, на яке розповсюджується спеціальний режим оподаткування ПДВ, передбачений статтею 209 Податкового кодексу України, підприємство позивача зобов'язане відображати суми ПДВ, нараховані на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів, у скороченій декларації з ПДВ.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено факт порушення позивачем пунктів 209.2, 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, а отже правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення від 14 січня 2013 року № 0000532301/68.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки викладена правова позиція не є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.03.2013р. по справі № 816/267/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бершов Г.Є.Судді(підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.