Постанова № 31792578, 04.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2013 року 15:25 № 826/4916/13-а

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Хилі І.В. та представників сторін:

від позивача: Тромси Є.С.,

від відповідача: Марченка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна» до проДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року № 0104721510 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Сканія Кредит Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС) про скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року № 0104721510.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.04.2013 року було відкрито провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу, які лягли в основу Акту камеральної перевірки податкової звітності з податку на прибуток від 20.11.2002 року № 2271/15-127 про порушення позивачем п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України та стали підставою для визначення ТОВ «Сканія Кредит Україна» грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 19 240,00 грн. і штрафних санкцій у сумі 4 810,00 грн. згідно спірного податкового повідомлення-рішення, є безпідставними.

Як наголошує позивач, основним видом його діяльності є фінансовий лізинг, а тому оподаткування операцій здійснюється відповідно до ст. 153 Податкового кодексу України, внаслідок чого, керуючись пунктом 153.7 даної статті Податкового кодексу України, суми витрат звітного податкового періоду ним визначено правомірно.

В судовому засіданні уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив прийняти рішення по справі, яким скасувати податкове повідомлення-рішення № 0104721510 від 06.12.2012 р.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував посилаючись на факти порушення позивачем норм податкового законодавства, викладені в акті перевірки. У поданих суду письмових запереченнях (т. ІІ, а.с. 163-164) відповідач з посиланням на п. 138.1, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України, ст.ст. 49, 51 Кодексу адміністративного судочинства України просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Сканія Кредит Україна» (ідентифікаційний код 33052443) зареєстрований як юридична особа Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією 21.06.2004 року та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Голосіївькому районі міста Києва ДПС.

24.07.2012 року ТОВ «Сканія Кредит Україна» була подана до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС декларація з податку на прибуток підприємства за 1 півріччя 2012 року, у рядку 16 якої («Податок на прибуток, нарахований за результатами останнього календарного кварталу (звітного) податкового періоду») було визначено суму у розмірі 410 847,00 грн.

20.11.2012 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток за звітний податковий період 1 півріччя 2012 року, про що складено акт № 2271/15-127 від 20.11.2012 року (надалі за текстом - Акт) (т. 1, а.с. 6-8). В ході перевірки встановлено завищення позивачем показників рядків 04 «Витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (рядок 05 + рядок 06» та 05.1 «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)» на 1 129 135,00 грн. та, як наслідок - заниження об'єкта оподаткування податком на прибуток на відповідну суму та заниження грошового зобов'язання у розмірі 19 240,00 грн.

За результатами камеральної перевірки та на підставі складеного акту, відповідачем 06.12.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0104721510 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів» в сумі 24 050,00 грн. (основний платіж - 19 240,00 грн., штрафна санкція - 4 810,00 грн.) - т. І, а.с.5.

Як пояснив суду представник відповідача, висновок податкового органу про збільшення позивачеві грошового зобов'язання обґрунтовано порушенням останнім п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, у зв'язку з тим, що витрати на придбання товарів у звітному періоді перевищили дохід, отриманий від їх реалізації.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємства, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, повноваження і обов'язки посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 36 Податкового кодексу України встановлено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 37.1 статті 37 Податкового кодексу України визначено, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств визначено розділом ІІІ Податкового кодексу України.

Так, пунктом 138.4 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Тим самим, за загальним правилом Кодексу витрати, що формують собівартість реалізованих товарів (робіт, послуг), пов'язуються з доходами від реалізації цих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Заперечуючи проти доводів відповідача щодо порушення позивачем п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, позивач зазначає про те, що основним видом його діяльності є фінансовий лізинг, а тому оподаткування операцій здійснюється відповіднго до ст. 153 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, у 1 півріччі 2012 року позивачем було укладено договори купівлі-продажу транспортних засобів, з метою їх наступної передачі у фінансовий лізинг.

Факт передачі у 1 півріччі 2012 року даних транспортних засобів у фінансовий лізинг підтверджується наданими позивачем доказами, а саме: договорами купівлі-продажу, видатковими накладними, актами здачі-приймання робіт, банківськими виписками, тощо.

Підпунктом б) п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною або юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно з цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а орендар зобов'язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об'єкт лізингу з наступним переходом права власності від орендодавця до орендаря за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

З аналізу наданих позивачем договорів вбачається, що дані договори містять передбачені підпунктом б) п. 14.1.97 ст. 14 Податкового кодексу України ознаки фінансового лізингу (оренди), а тому, оподаткування операцій позивача за 1 квартал 2012 року має здійснюватись відповідно до ст. 153 Податкового кодексу України.

Пунктом 153.7 ст. 157 Податкового кодексу України встановлено, що передача майна у фінансовий лізинг (оренду) для цілей оподаткування прирівнюється до його продажу в момент такої передачі. При цьому орендодавець збільшує доходи, а в разі передачі у фінансовий лізинг майна, що на момент такої передачі перебувало у складі основних засобів орендодавця, - прирівнює до нуля балансову вартість відповідного об'єкта основних засобів згідно з правилами, визначеними статтею 146 цього Кодексу для їх продажу, а орендар включає вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування процентів, нарахованих або таких, що будуть нараховані, відповідно до договору) до складу основних засобів з метою амортизації, за наслідками податкового періоду, в якому відбувається така передача.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує доходи, а орендар збільшує витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, у якому здійснюється таке нарахування.

ТОВ «Сканія Кредит Україна» у II кварталі 2012 року було включено до рядка 05.1. податкової декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 28.09.2011 N 1213, собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) в сумі 186 554 229,00 грн.

У рядку 02 поданої декларації відображено дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)) у розмірі 185 516 804,00 грн.

Тобто витрати, які формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, виникли у тому ж податковому періоді, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Як зазначалось вище, факт придбання позивачем у І півріччі 2012 року транспортних засобів, а також факт їх передання у даному періоді у фінансовий лізинг підтверджується матеріалами справи, зокрема договорами, видатковими накладними, актами прийому-передачі.

При цьому жодна норма Податкового кодексу України не обмежує право платника податків на формування валових витрат у зв'язку з тим, що витрати на придбання товарів у звітному періоді перевищили дохід, отриманий від їх реалізації.

Таким чином, як підтверджується наявними матеріалами справи, та не було жодними допустимими доказами спростовано відповідачем, ТОВ «Сканія Кредит Україна» у перевіряємому періоді (першому півріччі 2012 року) декларувало отримані доходи з дотриманням вимог п. 138.4. ст. 138 Податкового кодексу України, оскільки відповідні витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, були визнанні саме у тому звітному періоді, коли від здійсненої господарської діяльності отримано доходи та сплачено до Державного бюджету податок на прибуток.

Крім того, суд бере до уваги, що ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС проведено камеральну перевірку ТОВ «Сканія Кредит Україна», тобто, первинні бухгалтерські та інші документи, на підставі яких сформовано дохід та витрати товариством, податковим органом не досліджувалися, а отже, висновок про завищення витрат та відповідно заниження податкового зобов'язання є необґрунтованим.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Сканія Кредит Україна» підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. № 845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 344,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 166 від 05.04.2013 року, наявним в матеріалах справи.

За таких обставин суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму судового збору в розмірі 344,00 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби № 0104721510 від 06 грудня 2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сканія Кредит Україна» судові витрати у розмірі 344,00 грн. (триста сорок чотири гривень).

Покласти на відповідний підрозділ Державної казначейської служби України виконання постанови суду в частині стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Патратій

Повний текст постанови складено та підписано: 06 червня 2013 року.