Постанова № 31790764, 29.05.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 травня 2013 р. № 9948/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -Судді Архіпової С.В.

при секретарі - Пєнцові М.В.,

за участю: представника позивача - Межова К.П., ,

представників відповідача - Поярко І.В., Лавренчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом

Іноземного підприємства "Аврора" до Основ'янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Іноземне підприємство «Аврора» звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби та просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.05.2012 р. № 0000410221 та № 0000420221.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення - рішення суперечать положенням ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України.

За таких обставин позивач вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права та законні інтереси.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, що викладені в позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішенням цілком обґрунтованими та законними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

Судом встановлено, що підприємство позивача зареєстровано як юридичну особу 19.12.2006 року виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії ААА № 747365 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Позивач перебуває на обліку у Основ'янській міжрайонній державній податковій інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби з 20.12.2006р. за № 1665 та є платником податку на додану вартість з 15.05.2007р., що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 19.08.2011р. № 121 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200080458.

Фахівцями Основ'янської МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС та ДПС у Харківській області в квітні 2012 року було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт перевірки № 593/221/34756588 від 24.04.2012 р. (а.с. 11-75 том 1), згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог п.п.5.2.1 п.5.2. п.п.5.3.9 п.5.3. п.5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.10.2г, п.138.10, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті якого занижений податок на прибуток на загальну суму 195 855 041,00грн.; порушення п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 103 731 371,00грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення: № 0000410221 від 15.05.2012р., відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 139 481 311,0 грн., а також застосовані штрафні санкції в сумі позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 96 839 498,0 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 24 017 294,0 грн.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень та необхідність нарахування позивачу податкового зобов'язання з ПДВ і штрафних санкцій, відповідач врахував акти перевірок, складені фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова та ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 8831/23/346 від 23.09.2010р., № 8198/23/34629821 від 20.08.2010 р. та № 72/23-212/31060630 від 21.01.2011р. відносно контрагентів позивача - TOB «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс».

Згідно висновків зазначених актів встановлено порушення ст.ст. 203, 215, 216 228 Цивільного кодексу України, а саме, вчинення правочинів TOB «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені укладеними правочинами.

Таким чином, угоди, укладені ІП «Аврора» з TOB «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс», на думку відповідача, не створили юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, видаткові та податкові накладні, акти виконаних послуг, розрахункові платіжні документи є недійсними.

Таким чином, як вважав відповідач, вказані обставини позбавляють позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з зазначеними вище підприємствами.

Крім того, відповідач дійшов висновку, що придбані послуги з персоналу по укладеним між позивачем та ІП «Еолія» договорам про надання послуг не пов'язані з власною господарською діяльністю ІП «Аврора», оскільки з актів виконаних робіт, неможливо встановити фактичну кількість наданого персоналу, вартість наданих послуг з надання персоналу та адреси праці персоналу наданого ІП "Еолія". Таким чином відповідач вважав, що позивачем необґрунтовано завищено валові витрати та податковий кредит.

Також, враховуючи, що відповідач вважав не наданими позивачем до перевірки документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують наявність на балансі основних засобів, зроблено висновки про завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 3 034 850,00 грн..

Проте суд з такими висновками відповідача не погоджується з урахуванням наступного.

Судом встановлено, що між позивачем, (комітент) та ТОВ «Карпос» (комісіонер) був укладений договір комісії на реалізацію товару від 01.04.2009р. № 456/07/09, а також , договір комісії на реалізацію товару від 06.03.2009р. № 32/04/09. Також, між позивачем (покупець) та ТОВ «Карпос» (постачальник) було укладено договір поставки від 06.03.2009р. № 114/07/09; між позивачем (орендар) та ТОВ «ВентТехСервіс» ( орендодавець) був укладений договір оренди обладнання від 06.05.2009р. № 221/05/09; між позивачем (комітент) та ТОВ «ВентТехСервіс» (комісіонер) був укладений договір комісії від 01.07.2010р. № 116/08/10; між позивачем (комітент) та ТОВ «ВентТехСервіс» (комісіонер) був укладений договір комісії від 01.04.2009р. № 303/07/09; між позивачем (комісіонер) та ТОВ «ВентТехСервіс» (комітент) був укладений договір комісії від 06.03.2009р. № 31/04/09; між ІП «Аврора» (покупець) та ТОВ «ВентТехСервіс» (постачальник) був укладений договір поставки від 01.03.2009р. № 131/04/09.

Також між ІП «Аврора» (замовник) та ІП «Еолія» (виконавець) були укладені договори про надання послуг № 01/02/08-02 від 01.02.2008 р. та № 14/03/09 від 01.03.2009 р.

Перелічені договори складено сторонами у письмовій формі, підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками. Зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, належності складання первинних документів за спірними правочинами при проведенні перевірки не виникало. +

Крім того, судом встановлено, що документи первинного обліку період з 2010 р. по 2011р. по взаємовідносинах з ІП «Еолія», ТОВ «ВентТехСервіс», ТОВ «Карпос» було вилучено слідчими органами та на запити суду їх до матеріалів справи не надано. При цьому, згідно отриманих судом відповідей повідомлено, що вказані документи дійсно знаходяться в розпорядженні слідчих органів.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає, що оскільки спірні правочини були укладені між правоздатними і дієздатними юридичними особами, предметом правочинів не є речі, обмежені в цивільному обороті, а також послуги, надання яких не потребує отримання будь-яких дозвільних документів у вигляд ліцензій, сторони спірних правочинів мають правовий статус платників ПДВ, то відсутні підстави для висновку про суперечність спірних правочинів вимогам закону.

Висновки податкового органу про нікчемність спірних правочинів ґрунтуються виключно на висновках актів перевірок контрагентів позивача, якими встановлено вчинення правочинів TOB «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні угоди дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом, при виконанні вимог ст.11 КАС України, не виявлено.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні на весь обсяг поставлених товарів/послуг, які оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

Факт належної оплати за поставлений товар сторонами у справі не заперечується.

При цьому покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця, а наявність порушень ведення бухгалтерського обліку, вимог податкового обліку або інші порушення умов ведення господарської діяльності контрагента не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за умови, що він виконав усі передбачені законом умови щодо цього.

Крім того, оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірним правочинами.

Зокрема, позивач надав до суду складені ним копії первинних бухгалтерських документів (податкові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, банківські виписки), які не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу приписів ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704, далі за текстом - Положення) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків.

За наявними в матеріалах справи документами судом встановлено, що в ході перевірки позивачем були надані у повному обсязі всі первинні бухгалтерські документи, що підтверджують реальність господарських операцій позивача за укладеними правочинами з TOB «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс», а також отримані послуги від ІП «Еолія».

Крім того, на письмові запити відповідача у ході перевірки, позивачем надані обґрунтовані письмові відповіді, копії яких були досліджені судом у ході судових засідань та залучені до матеріалів справи як належні докази.

Суд зазначає, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Наявні в матеріалах справи документи підтверджують фактичне здійснення відповідної господарської операції, фактичний рух активів та зміни у власному капіталі, використання позивачем матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Також суд зауважує, що приєднані до справи копії платіжних документів та банківських виписок засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів та робіт за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів.

З приводу викладених в акті перевірки доводів суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності правочинів суд зауважує, що відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Дослідивши акт перевірки, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано встановленої ст.204 ЦК України презумпції правомірності вчинених позивачем правочинів, так як єдиним мотивом для судження про нікчемність спірних правочинів є висновки складених ДПІ у Московському районі міста Харкова та ДПІ у Фрунзенському районі міста Харкова актів № 8198/23/34629821 від 20.08.2010р. «Про результати документальної невиїзної перевірки TOB «Карпос» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за червень 2010р.», № 8831/23/34629821 від 23.09.2010р. «Про результати документальної невиїзної перевірки TOB «Карпос» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту в декларації з ПДВ за лютий 2009р., квітень 2009р., липень 2009р., серпень 2009р., вересень 2009р., жовтень 2009р., листопад 2009р., грудень 2009р., лютий 2010р., березень 2010р.» та № 72/23-212/31060630 від 21.01.2011р. «Про результати виїзної планової перевірки фінансово-господарській діяльності ТОВ «ВентТехСервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 р. по 30.09.2010 р.

В ході розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень щодо нікчемності спірних правочинів суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України «Про податок на додану вартість» і Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Таким чином відповідачем в акті перевірки не спростовується достовірність відомостей, що містяться у первинних документах, наданих до перевірки та, в подальшому, до суду.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Аналогічні норми містилися і в Законі України «Про податок на додану вартість», що мав чинність на час виникнення частини спірних правовідносин.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально, належним чином виконані, та в подальшому правомірно відповідні суми заявлені до бюджетного відшкодування.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даній справі відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.

Крім того, суд враховує, що постановами Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 р. по справі № 2а-1485/11/2070, від 07.03.2012 р. по справі № 2а-1484/11/2070, а також постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.2011 р. по справі № 2а-1740/11/2070, що набула законної сили, дії ДПІ у Московському районі м. Харкова та ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова по проведенню перевірок ТОВ «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс» визнано незаконними.

Відтак, висновки актів перевірки, складених по відношенню до ТОВ «Карпос» та ТОВ «ВентТехСервіс», що були підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відносно позивача, не можуть бути враховані при встановленні нікчемності спірних правочинів.

З приводу доводів відповідача стосовно завищення ІП «Аврора» складу валових витрат та податкового кредиту по укладеним з ІП «Еолія» договорам про надання послуг персоналу № 01/02/08-02 від 01.02.2008 р. та № 14/03/09 від 01.03.2009 р. у зв'язку з тим, що придбані позивачем послуги з персоналу не пов'язані з власною господарською діяльністю, оскільки з актів виконаних робіт, неможливістю встановити фактичну кількість наданого персоналу, вартість наданих послуг з надання персоналу та адреси праці персоналу наданого ІП "Еолія" суд зауважує наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Для того, щоб отримати доходи від здійснення господарської діяльності, підприємство повинно понести певні витрати, які відносяться до складу валових витрат.

Суд зауважує, що в силу приписів п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 статті 5 Закону наведений перелік витрат, які включаються до складу валових витрат платника податків, зокрема це суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Зв'язок витрат, пов'язаних з використанням послуг персоналу, наданого ІП «Еолія», з господарською діяльністю ІП «Аврора» вбачається з умов укладених договорів про надання послуг № 01/02/08-02 від 01.02.2008 р. та № 14/03/09 від 01.03.2009р., які досліджувалися відповідачем в ході перевірки.

Суд зауважує, що у додатках до цих договорів наведено перелік працівників, їх функціональні обов'язки по відношенню до Замовника, вимоги до їх кваліфікації, також наведений перелік об'єктів замовника. Цих осіб, відповідно до укладених договорів, було залучено на різні ланки господарської діяльності підприємства (бухгалтерські послуги, складські послуги, клінінгові послуги, забезпечення пропускного режиму, керівництво технічними службами, формування персоналу, охорона праці, програмне забезпечення діяльності підприємства). У зв'язку з отриманням цих послуг підприємство понесло витрати відповідно до умов договору.

Відповідно до положень п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного вище Закону та п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність базується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій с первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Суд зауважує, що складені акти наданих послуг, копії яких були надані позивачем до матеріалів справи, відповідають приписам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та мають усі необхідні реквізити, а саме: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імен: якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом також встановлено, що окрім актів наданих послуг, впродовж звітного періоду між позивачем та ІП «Еолія» також складалися внутрішні робочі документи (замовлення про кількісний та посадовий склад працівників, обсяг послуг, поточні звірки виконання замовлень, акти звірок розрахунків, внутрішні звіти табельного обліку, тощо). За домовленістю сторін робочі документи, для максимально оперативного оброблення, формувалися та передавалися за допомогою засобів зв'язку (факс, телефон, Інтернет) в усній формі або електронному вигляді та носили тимчасовий внутрішній характер.

Такі документи не є первинними, і тому не зберігалися позивачем у регістрах бухгалтерського обліку після завершення періоду та підписання акту.

Про наведені обставини відповідач був повідомлений листом за № 1727-АВ від 13.04.2012 р., копія якого є у матеріалах справи. Одиницею виміру наданих послуг була визначена людино/година, а її вартість обумовлена сторонами у договорі. Загальна вартість наданих послуг визначалася як добуток вартості та кількості відпрацьованих людино/годин на об'єктах замовника. Облік робочого часу працівників підприємства здійснювався позивачем табельним методом, але вартість наданих послуг формувалася не в розрізі поіменного складу працівників або спеціальностей, а з огляду на загальну кількість відпрацьованих людино-годин.

З огляду на наведене, суд робить висновок, що складені акти наданих послуг є належним обґрунтуванням та законодавчо обґрунтованою підставою для відображення вартості послуг персоналу у складі валових витрат позивача.

Судом також не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно завищення ІП «Аврора» амортизаційних відрахувань на загальну суму 3 034 850,00 грн. у зв'язку з ненаданням позивачем до перевірки документів первинного бухгалтерського обліку.

За матеріалами справи судом встановлено, що відомості нарахування амортизації за 2009 - 2011 р. р. позивачем були надані до перевірки, про що свідчить запис, зроблений у Журналі видачі документів ІП «Аврора» за 11.04.2012 р., копія якого була досліджена судом у ході судових засідань та залучена до матеріалів справи як належний доказ.

В зв'язку з наведеним суд відзначає, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень на може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, перевіривши оскаржувані в даній справі рішення відповідача з урахуванням наведеної норми, суд дійшов висновку, що відповідачем при їх прийнятті невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Згідно ч. 1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного та керуючись ст., ст. 160,161,162,163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Іноземного підприємства «Аврора» до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000410221 від 15.05.2012р.;

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0000420221 від 15.05.2012р.

Стягнути з державного бюджету (п/р 31217206784011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Іноземного підприємства «Аврора» (код ЄДРПОУ 34756588) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України -з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не було скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови складено та підписано 03 червня 2013 року.

Головуючий Суддя С.В. Архіпова