Ухвала суду № 31790155, 11.06.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Комшелюк Т.О.

Суддя-доповідач:Капустинський М.М.

УХВАЛА

іменем України

"11" червня 2013 р. Справа № 817/1125/13-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Євпак В.В.

Мацького Є.М.,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю представника Відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства"Агрос" на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" квітня 2013 р. у справі за позовом Приватного підприємства"Агрос" до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в листопаді місяці 2012 року відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Денір» за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., за наслідками якої складено акт від 20.11.2012р.. На підставі висновку даного акта було винесене повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та застосовано штрафні санкції. Не погоджуючись з висновками акта щодо встановленого порушення, Позивач зазначав, що при перевірці відповідачу були надані всі необхідні первинні документи на підтвердження реальності вчинення господарських операцій з контрагентом. Зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства. На момент вчинення господарських операцій з вказаним товариством, відомості про останнього знаходились в Єдиному держаному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців, а отже є достовірними. Крім того, даний контрагент був зареєстрований в установленому порядку платником податку на додану вартість в зв'язку з цим просив суд визнати його протиправним та скасувати.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від15 квітня 2013 року позивачу - приватному підприємству "Агрос" у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим судовим рішення, Позивач у справі звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права просили скасувати зазначену постанову та прийняти нову - про задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що Відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) при проведенні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Денір» за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р., за наслідками якої був складений акт від 20.11.2012 року №1/23/30032094 (а.с.8-16).

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено, що Приватним підприємством «Агрос» завищений податковий кредит по взаємовідносинах з ТОВ «Денір» в сумі 8333грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за жовтень 2010р. на суму 8333грн. При цьому відповідач посилається на нікчемність (недійсність) правочину, укладеного позивачем з контрагентом.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення за порушення пп. 7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент вчинення правовідносин), яким збільшено суму податку на додану вартість у розмірі 8333грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 2083 грн. ( а. с. 7).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Позивач оскаржив його до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з наступного.

Зі слів представника позивача, в жовтні місяці 2010 року між позивачем та ТОВ «Денір» був укладений усний договір поставки продукції - скумбрії с/м синьої в кількості 4320кг. на умовах попередньої оплати.

19.10.2010р. позивачем здійснено попередню оплату за товар в сумі 50000грн., що підтверджується банківською випискою, податковою накладною №177 від 29.10.2010р. на вказану суму в т.ч. ПДВ в сумі 8333,33грн. (а. с. 22-23).

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи, товар контрагентом поставлений не був.

В той же час, відповідно до норми ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.ст. 173, 179 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З системного аналізу положень ЦК, ГК України вбачається, що договір поставки вважається укладеним, коли між сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами, до яких належать: кількість, номенклатура (асортимент), якість, строки поставки, ціна товару, відвантажувальні та платіжні реквізити.

Однак, суд зазначив, що на підставі усного договору ні ціни, ні строків поставки, ні строків дії вказаного договору встановити не можливо.

В судовому засіданні представник позивача також пояснив, що не пам'ятає строків поставки продукції, строку дії договору.

В той же час, позивач, знаючи про вимоги відносно передоплати, здійснив таку передоплату на суму 50000,00грн..

Вказані обставини ставлять під сумнів розумний економічний зміст та господарську мету вчинених господарських операцій. Особливо з огляду на те, що кошти були попередньо перераховані ще в жовтні 2010 року і жодної дії по поверненню безпідставно отриманих коштів позивач до жовтня 2012 року (вимога позивача про повернення коштів, адресована товариству «Денір» 16.10.2012р. (а. с. 17)) - не вчиняв.

Також, представником позивача підтверджено і те, що станом на час розгляду справи -15.04.2013р., позов до суду для захисту прав позивача не подавався.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР, чинний на момент вчинення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з приписами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавчо установлений порядок формування податкового кредиту не передбачає його автоматичного виникнення за наслідками першої з подій у розумінні зазначених вище норм Закону. Така перша подія лише визначає виникнення суб'єктивного права платника на формування податкового кредиту, реалізація якого є можливою у разі виконання певних умов.

За змістом наведених правових норм необхідною умовою для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту є, зокрема, фактичне здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). При цьому, правові наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Крім того, статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вимогами вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, установи, від імені яких складений документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (далі - Положення №88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена і п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення №88.

Відповідно до п.2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, підставою для формування бухгалтерського обліку та, відповідно, податкового обліку, є наявність у суб'єкта господарювання первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарської операції.

Разом з тим, як встановлено судом, податкова накладна, виписана ТОВ «Денір» 29.10.2010р. №177 та надана позивачу без фактичного отримання товару, що суперечить зазначеним вище нормам законодавства, а відтак вказана податкова накладна не може слугувати підставою, яка б засвідчила факт здійснення господарської операції.

Суд правомірно зазначив, що посилаючись на формальне виконання вимог статей Закону України «Про податок на додану вартість», якими врегульовано порядок сплати податку на додану вартість та формування податкового кредиту, позивач не врахував змісту вказаних норм. Податок на додану вартість - це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Чистий податок, що підлягає сплаті до бюджету, враховується як різниця між сумою податку, нарахованого при реалізації товарів (робіт, послуг) і сумою податку, що сплачений або підлягає сплаті постачальникам за придбані товари (виконані роботи, надані послуги) матеріальні ресурси, паливо, вартість яких відноситься на витрати виробництва та обігу. Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України. Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. При цьому, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів.

Таким чином суд дійшов висновку, що господарська операція позивача з ТОВ «Денір» в жовтні 2010 року була вчинена без належної господарської мети, для отримання податкової вигоди, що в свою чергу спростовує обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість по господарській операції з ТОВ «Денір».

Колегія вважає, що суд першої інстанції, дослідивши в судовому засіданні надані сторонами по справі докази обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2013 року винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови суду першої інстанції.

Доводи, наведені апелянтом в поданій ним апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агрос" залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "15" квітня 2013 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: В.В. Євпак Є.М. Мацький З оригіналом згідно: суддя _______ М.М. Капустинський

Повний текст cудового рішення виготовлено "11" червня 2013 р.

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Приватне підприємство"Агрос" вул. Колгоспна,37,с.Моквин,Березнівський район, Рівненська область,34634

3- відповідачу Костопільська міжрайонна державна податкова інспекція Рівненської області Державної податкової служби вул.С.Руданського,5,м. Костопіль,Рівненська область,35000