Ухвала суду № 31788805, 10.06.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа № 911/1237/13

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В. розглянувши позов

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

про стягнення 487 948, 59 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Жигадло І.Б. - предст., дов. № 266/10 від 14.12.2012р.

від відповідача: Ломаков О.М. - предст., дов. № 06-12/8 від 06.12.2012р.

Лук'янова І.Ю. - предст., дов. № 06-12/3 від 06.12.2012р.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач) до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (відповідач) про стягнення 487 948, 59 грн., з яких 440 428,95 грн. основного боргу, 1 761,72 грн. інфляційних втрат, 13073,69 грн. 3% річних та 32684,23 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором на постачання природного газу № 24/11-1979/13-0/ПДВ від 30.08.2011р. в частині оплати вартості отриманого газу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.04.2013р. було порушено провадження у даній справі, розгляд справи призначено на 13.05.2013р.

07.05.2013р. від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив, в якому останній проти позову заперечує та зазначає, що між сторонами були укладені договори на поставку природного газу, на виконання яких ДП «Укрспирт» було здійснено перерахування грошових коштів як передоплата за газ, у зв'язку з чим виникла різниця між обсягами фактично поставленого газу і коштами, що надійшли на рахунок ДК «Газ України». До того ж, згідно наявного в матеріалах справи акту звіряння дебіторської та кредиторської заборгованості, що був підписаний сторонами, заборгованість відповідача перед позивачем склала 1 799,30 грн.

В судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви для надання сторонам додаткових доказів.

Позивачем були подані в судовому засідання банківські виписки з рахунку ДК «Газ України» про надходження від ДП «Укрспирт» грошових коштів на виконання умов договору від 30.08.2011р., які залучені до матеріалів справи.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, 10.06.2013р. в судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, господарський суд,

встановив:

30.08.2011 р. між Львівською філією ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ДП "Укрспирт" (покупець) був укладений договір на постачання природного газу №24/11-1979/13-0/ПДВ, згідно умов якого ДК "Газ України" зобов'язувався передати відповідачу в період з 06.08.2011р. по 30.09.2011р. природний газ в обсязі 671,573 тис. куб.м., а ДП "Укрспирт" повинно прийняти та оплатити поставлений природний газ.

У зв'язку з ліквідацією Львівської філії ДК "Газ України", 01.04.2012 р., на баланс Компанії від Львівської філії ДК "Газ України" було передано заборгованість ДП "Укрспирт" у сумі 440428,95 грн., що підтверджується довідкою щодо стану заборгованості (копія в матеріалах справи).

Відповідно до п. 3.2 договору, ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 3425,97 грн. з врахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування газу, розподілу і постачання природного газу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ, що підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін актами передачі-приймання природного газу від 31.08.2011 р. на суму 930 400,95 грн., від 30.09.2011 р. на суму 1 027 722, 48 грн.

Порядок щодо оплати за поставлений природний газ визначено сторонами у п. 4.1. договору - остаточний розрахунок за фактично спожиті та про транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, як свідчать матеріали справи (банківські виписки), відповідач в порушення умов договору оплату за отриманий природний газ здійснив частково, внаслідок чого вартість неоплаченого відповідачем газу, на момент звернення з позовом, склала 440 428, 95 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У поданому відзиві відповідач проти позову заперечує та зазначає, що заборгованість в нього відсутня, на підтвердження чого надає суду акт звіряння розрахунків. Також, за словами відповідача, у зв'язку з тим, що до укладеного договору були внесені зміни, згідно прийнятого закону, які передбачали нульову ставку оподаткування, замість раніше визначеної 20% ставки ПДВ, а періодичне перерахування коштів здійснювалось відповідачем як передоплата з 20% ставкою, по договору укладеному до прийняття закону відбулась переплата, а по договору з нульовою ставкою недоплата.

На підставі вищевикладеного, відповідач звернувся до позивача з претензією №01-18-2/120 від 28.09.2012р. щодо повернення переплати. Однак, за його твердженнями, було відмовлено у поверненні коштів та вирішено провести згортання сальдо шляхом підписання акта, згідно якого заборгованість відповідача по даному договору та укладеним аналогічним договорам в загальній сумі склала 1 799,30 грн., на підставі чого ДП «Укрспирт» вважало, що згоду відносно розрахунків досягнуто, в взаєморозрахунки по договорам проведені.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, відповіді на претензію, в ній було зазначено, що позивач не визнає претензію та остання була повернута з підстав недотримання вимог ст. 6 ГПК України, а саме: відсутності посилання на нормативні акти та докази, які підтверджують наявність переплати, тому висновок відповідача стосовно відсутності заборгованості, у зв'язку з відмовою повернення коштів є передчасним та таким, що не відповідає матеріалам справи.

До того ж, як зазначив позивач, відповідач не звертався до нього з проханням зарахувати переплату в якості існуючої заборгованості, у зв'язку зі зміною ставки ПДВ.

Що стосується посилань відповідача з приводу того, що в акті відображене сальдо за договорами в сумі 1799,30 грн., суд зазначає, що згідно зазначеного в акті розрахунку за договором № 24/11-1979/13-0/ПДВ, сума основного боргу 440 428, 95 грн., яка є предметом розгляду даної справи, рахується у позивача в графі «дебет»,а у відповідача «кредит», що згідно поняття бухгалтерського обліку є заборгованістю відповідача.

При цьому, главою 50 "Припинення зобов'язання" ЦК України не передбачено такого способу припинення зобов'язання як складання акту звірки розрахунків. Такий акт за своєю правовою природою є лише бухгалтерським документом, який свідчить про здійснення сторонами відповідних оплат за певними правовідносинами.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 440428,95 грн., а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім того, згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунками позивача, що знаходиться в матеріалах справи, розмір 3% річних за весь час прострочення з 01.04.2012 р. по 29.03.2012 р. складає 13073,69 грн. та індекс інфляції за весь час прострочення з вересня 2012 року по січень 2013 року складає 1761,72 грн.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що поданий позивачем розрахунок відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому зазначені 13073,69 грн. 3% річних та 1761,72 грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором позивачем нарахована пеня за період з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р. на суму боргу 440428,95 грн., яка складає 32 684,23 грн.

Пунктом 7.3.1. договору визначено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1. договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

У відповідності до п. 9.3. договору неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначена норма надає сторонам за договором право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положенням ст.ст. 260, 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого ч. 2 ст. 260 ЦК України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання з оплати отриманого газу мало виконуватись відповідачем до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 4.1. договору), а отже прострочення платежу за кожний неоплачений місяць починається з 5 числа відповідного місяця. Однак, позивачем нараховується пеня в період з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р., протягом шести місяців, що передують зверненню з позовом, з посиланням на п. 9.3 договору.

Зі змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Абзацом 2 ч.3 ст. 6 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, стаття 259 ЦК України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано ст. 261 ЦК України.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, ч. 2 ст. 260 ЦК України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку, виходячи із змісту договору (п. 4.1 договору), початок перебігу позовної давності за вимогами, що випливають з даного договору починається з 5 числа наступного за місяцем поставки, який неоплачений, тобто від дня, коли позивач дізнався про порушення свого права, а відтак, з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, саме з 5 числа місяця + 6 місяців повинна обчислюватися пеня, а не з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р., як зазначає позивач.

Враховуючи наведене, судом встановлено, що пунктом 9.3. договору сторони змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи вказаний пункт договору у спірних правовідносинах сторони фактично визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахування шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 260 ЦК України.

Отже, умови пункту 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1979/13-0/ПДВ від 30.08.20011 р. суперечать нормам ст. ст. 260, 261 ЦК України та положенням ч. 6 ст. 232 ГК України.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.12.2012 р. у справі № 15/046-11.

Таким чином, оскільки, п. 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1979/13-0/ПДВ від 30.08.20011 р. суперечить нормам ст. 260 ЦК України, ст. 261 ЦК України та ч. 6 ст. 232 ГК України цей пункт підлягає визнанню судом недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Враховуючи, що згідно п. 4.1. договору оплата здійснюється до 5 числа, наступного за місяцем поставки, тобто помісячно, а тому момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного платежу за місяць окремо і нараховувати пеню на суму боргу по кожному місяцю поставки окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.06.2008 року у справі № 15/360-07 та від 06.08.2009 року у справі № 5/634-08.

Відтак, враховуючи викладене вище, судом враховано, що період нарахування пені по акту від 31.08.2011 р. з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України настав з 05.09.11 р. по 05.03.11 р.; період нарахування пені по акту від 30.09.2011 р. з 05.10.11 р. по 05.04.11 р.;

Здійснивши розрахунок пені за вищевказаними періодами (тобто, по кожному місяцю окремо) господарський суд Київської області встановив, що в період заявлений позивачем (з 29.09.2012 р. по 29.03.2013 р.) до стягнення пені не входить жоден із шестимісячних періодів нарахування пені по жодній з поставок по яким прострочено оплату, а саме, поставки: за серпень та вересень 2011 р., оскільки початок нарахування пені за неоплачений газ отриманий у відповідних місяцях починається з 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється через 6 місяців (11 числа місяця), в той час як 29.09.2011 р. є датою початку періоду нарахування пені заявленого позивачем.

Отже, у заявлений позивачем період стягнення пені жодна з прострочених оплат отриманого природного газу, в розрізі заявлених до стягнення вартості отриманого природного газу за неоплачені поставки починаючи з серпня 20011 р. по вересень 2011 р., не потрапляє.

За таких обставин, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 32684,23 грн. за період з 29.09.12 р. по 29.03.13 р. є необґрунтованою, недоведеною належними доказами та такою, що не підлягає задоволенню.

За таких обставин, позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає до стягнення 440 428,95 грн. основного боргу, 1 761,72 грн. інфляційних втрат та 13073,69 грн. 3% річних. В частині стягнення пені суд відмовляє.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним п. 9.3. договору на постачання природного газу №24/11-1979/13-0/ПДВ від 30.08.20011 р. в частині: "неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом", укладеного між Львівською філією ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та ДП "Укрспирт".

3. Стягнути з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Гагаріна, 16, код ЄДРПОУ 37199618) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) - 440 428 (чотириста сорок тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 95 коп. основного боргу, 1 761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 72 коп. інфляційних втрат та 13073 (тринадцять тисяч сімдесят три) грн. 69 коп. 3% річних, 9 105 (дев'ять тисяч сто п'ять) грн. 31 коп. судового збору.

4. В частині позову про стягнення 32 684,23грн. пені відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення: 12.06.2013р.

Суддя О.В. Щоткін