Постанова № 31785176, 24.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

24 квітня 2013 року справа № 814/380/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Єнтіної А.П., секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 02.11.2011 р.);

від відповідача: Макаренко Ю.В. (довіреність №2419/9/10-00 від 01.11.2012 р.);

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_1 доДержавної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової, 2-А, м. Миколаїв, 54029 провизнання неправомірними дії, скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013р. № 0000061702, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дії відповідача та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.01.2013р. №0000061702. Мотивуючи свої вимоги тим, що висновки відповідача при проведенні перевірки та винесенні повідомлення-рішення, стосовно того, що податковий кредит сформовано безпідставно та без мети реального настання правових наслідків, не відповідають дійсності та нормам законодавства.

В судовому засіданні представник позивача свої позовні вимоги підтримав, відповідач позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, виклавши свої заперечення у письмовому вигляді.

Проаналізувавши діюче законодавство, матеріали справи, заслухавши пояснення сторін в судовому засіданні, суд дійшов наступного.

Державною податковою інспекцією у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань взаємовідносин останнього з ТОВ "ГУТ" за грудень 2010р. За результатами перевірки було складено акт від 21.12.2012р. №4103/17-200/НОМЕР_2.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000061702 від 11.01.2013р., про донарахування податку на додану вартість на суму 7978 грн. і штрафної санкції у сумі 1 грн.

Так, перевіркою встановлено, що позивачем начебто здійснювалися операції без мети настання реальних наслідків та укладено правочини без мети настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, ухилення від сплати податків.

Також у акті перевірки відповідач зазначає, що в порушення п.п.7.3.1 п.7.3. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР, у січні 2010р. позивачем включено до складу податкових зобов'язань ПДВ у розмірі 24820,82 грн. з вартості продукції, відвантаження якої підприємствам - контрагентам не доведено. Разом з цим, позивачу інкримінується також й порушення норм цивільного законодавства з посиланням на нікчемність правочину - укладених договорів позивача з контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентом - ТОВ "ГУТ" й дійсно укладено договір купівлі-продажу цукру №010\10-С від 01.04.2010р. На виконання укладеного між ними договору та керуючись чинним законодавствам у грудні 2010р. від ТОВ "ГУТ" за накладною №G-002598 від 06.12.2010р. згідно специфікації №15 до договору, позивачем отримано 24 тони цукру на суму 188880,00грн. Доставка цукру підтверджується товарно-транспортною накладною №G-002598 від 06.12.2010р. Позивач в свою чергу оплатив вартість поставленого товару платіжними дорученнями №572 від 07.12.2010р. - 80000,00 грн.; №573 від 08.12.2010р. - 76000,00грн.; №580 від 15.12.2010р. - 32880,00грн.

ТОВ "ГУТ" надав податкову накладну №2312 від 06.12.2010р., яка отримана позивачем в січні 2011р. і відповідно до вимог чинного законодавства у цей період включена позивачем до податкового кредиту.

Разом з цим, позивачем надано перелік підприємств, яким реалізовано отриманий від ТОВ «ГУТ» цукор.

Висновок ДПІ про те, що правочини здійснені позивачем з контрагентом-постачальником ТОВ "ГУТ" є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків ґрунтується виключно на листі від 14.04.2011р. №22224/7/22-108 та акті від 08.04.2011р. №593/22-1/36675024, що був складений ДПІ у Приморському районі м. Одеси, про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ "ГУТ" з питань правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за грудень 2010р.

Відповідно до Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010р. №984, належними доказами порушення платником податків податкового законодавства є акт перевірки, оформлений відповідно до Порядку. Акт про неможливість проведення документальної перевірки контрагента позивача - ТОВ "ГУТ", складений в квітні 2011р. не є носієм доказової інформації про порушення вказаним товариством вимог податкового законодавства в грудні.

Відповідачем правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення вмотивована лише тим, що податковий кредит та податкове зобов'язання у платників податків виникають внаслідок здійснення реальної операції, а податкова накладна лише складається для документального підтвердження. Без здійснення реальної господарської операції не може бути ні податкового кредиту ні податкового зобов'язання.

Проте відповідачем жодним чином не взято до уваги, що згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.1999 р. №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України".

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається наявність як у позивача, так і у його контрагента ТОВ "ГУТ", з яким позивач мав господарські відносини, реальної ділової мети, пов'язаної зі здійсненням зазначених господарських операцій і отриманням прибутку (доходу).

В силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996 від 16.07.1999 р., підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. У бухгалтерському та податковому обліку позивача податковий кредит, сформований в податковій декларації, відображений у податкових накладних. Актом перевірки не встановлено факту не належного оформлення даних документів передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" №996 від 16.07.1999 р., а також Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88.

Окрім того, юридична відповідальність за порушення податкового законодавства має індивідуальний характер та жодна особа не може нести відповідальність за дії іншої особи, оскільки жодна норма діючого законодавства не встановлює такої можливості.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та її не обґрунтував.

Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому відповідачем безпідставно не прийнято до уваги, що позивач не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства.

Доводи відповідача щодо нереальності господарської операції не є підставою для визнання правочину нікчемним, оскільки в акті перевірки не вказано, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочин, вчинений між позивачем та його контрагентом є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід звернути увагу, що в акті відсутні докази, які б підтверджували що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ "ГУТ" визнано судом недійсним.

Поряд з цим, положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не передбачено такого права податкового органу, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними. Висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи.

Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем, недійсним.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як встановлено в ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч.1 ст.216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд зазначає, що відповідачем не було доведено, що в результаті укладання між позивачем та його вищезазначеним контрагентом і виконання умов договору було порушено публічний порядок, встановлений в державі. У суду також відсутні підстави вважати, що укладений правочин суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Разом з цим, відповідачем не надано до суду жодних відомостей щодо порушення кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва, на що неодноразово йде посилання у акті перевірки.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

-придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності платника податків, підтвердженим належним чином оформленими документами.

Отже наявні у матеріалах справи документів на підтвердження реальності операції та податкові накладні є належними доказами по справі.

Ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Представником відповідача не доведена належним чином правомірність та законність оскаржуваного повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст.7,ст. 158, ст. 161- 163, ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними дії ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби стосовно визнання нікчемним договору № 010/10-С від 01.04.2010 р. купівлі-продажу цукру у кількості 24000 кг. на суму 188880 грн. укладеного між ТОВ "ГУТ" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 та визнання нікчемними господарських операцій з послідуючої реалізації Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 придбаного за цим договором цукру контрагента-покупцям у грудні 2010 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 11.01.2013р. № 0000061702 про донарахування ПДВ на суму 7979 грн. і застосування штрафної санкції у розмірі 1 грн.

4. Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ін. н. НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 149 грн. 41 коп. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна

Повний текст складено 13.05.2013 р.