Ухвала суду № 31782124, 06.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" червня 2013 р. м. Київ К/9991/73281/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 06.06.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012

у справі № 2а/1570/3603/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Промринок „Котовський"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської

області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Промринок „Котовський" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000512301 від 05.05.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2010 та складено акт № 687/23/25046121 від 18.04.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0000512301 від 05.05.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість на суму 721482 грн.: основний платіж, 180371 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 721482 грн.

Податковий кредит протягом перевіреного податковим органом періоду позивач формував на підставі податкових накладних, виданих його контрагентами ТОВ „Соната-трейд", СП „Сітіторг" у формі ТОВ та ТОВ „Айленд і К".

Позивачем укладено угоди: з ТОВ „Соната-трейд" № 01/05-09-2 від 01.05.2009 про надання маркетингових послуг, № 01/05-09-3 про надання послуг з реклами та поліграфії; з СП „Сітіторг" у формі ТОВ від 02.11.2009 про надання рекламних послуг, по перевезенню контейнерів на території ринку, по переустановленню контейнерів на території ринку, про надання інформаційних послуг, про надання маркетингових послуг, по санітарній обробці території ринку; з ТОВ „Айленд і К" № 561 від 01.10.2010 по перевезенню контейнерів на

території ринку № 562 по переустановленню контейнерів на території ринку, № 563 по санітарній обробці території ринку, № 564 про надання рекламних послуг, № 565 про надання інформаційних послуг (т. 1 а. с. 198 - 199), № 566 про надання маркетингових послуг.

Реальність виконання господарських зобов'язань за укладеними позивачем договорами підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами.

Податкові накладні складено особами, які на момент їх оформлення зареєстровані як платник податку в податковому органі і яким присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Реальність виконання вказаних вище господарських зобов'язань, безпосередньо пов'язаних з основною статутною діяльністю позивача, підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними документами договорами, актами виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями стосовно угод з ТОВ „Соната-трейд; стосовно угод з СП „Сітіторг" у формі ТОВ; стосовно угод з ТОВ „Айленд і К".

При цьому податковим органом не доведено фактів безтоварності операцій за спірними угодами та обізнаності позивача щодо порушення податкового законодавства його контрагентами.

Невиконання контрагентом зобов'язань зі сплати податку на додану вартість до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту за господарськими операціями у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо формування такого кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено факту безтоварності господарських операцій або нікчемності правочинів, укладених позивачем з контрагентом у перевіряємий період, а позивачем правомірно було сформовано податковий кредит по господарським операціям з контрагентами, оскільки таке право підтверджується первинними документами, наявними в матеріалах та використанням позивача у своїй господарській діяльності.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого Товариством заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої Товариством податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржника про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, не може бути взято до уваги, оскільки в даному разі виконання контрагентом позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

З урахуванням принципу персональної відповідальності підстави для позбавлення такого платника права на включення до податкового кредиту та отримання з бюджету надмірно сплачених сум податку у зв'язку з невиконанням іншими платниками податку покладеного на них законом обов'язку щодо внесення до бюджету сплачених покупцем сум податку в ціні придбання товарів (послуг) відсутні.

Також, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

При цьому встановлено, що за спірними угодами контрагенти виконали повністю взяті на себе зобов'язання, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за товар.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах за названим контрагентом, дійшли обґрунтованого висновку, що первинні документи підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2а/1570/3603/11 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.11.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2а/1570/3603/11 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко