Рішення № 31778824, 07.06.2013, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 0308/19136/12

Провадження № 2/161/210/13

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2013 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого - судді Пушкарчук В.П..,

при секретарі - Акайомовій Т.В.

з участю представників сторін: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Кузіва О.І., ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи ТзОВ «ОТП Факторинг Україна», приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, витребування майна, визнання права власності, вказавши на ті обставини, що згідно рішення апеляційного суду Волинської області від 28 грудня 2011 року встановлено факт проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю без шлюбу з березня 2004 року по вересень 2010 року. Даним рішенням визнано, що сторони проживали разом, були поєднані спільним побутом, веденням домашнього господарства і між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2012 року вищезазначене рішення Апеляційного суду Волинської області залишено без змін.

За час спільного проживання сторонами було спільно нажито ряд нерухомого майна, на яке поширюється правовий режим спільного майна подружжя.

Зокрема було придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1.

З метою визнання права спільної сумісної власності на вказані об'єкти нерухомого майна ОСОБА_6 звертався до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання майном об'єктом права спільної сумісної власності та визнання недійсними правочинів.

13.06.2012 року рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області позов було задоволено: Визнано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03.10.2012 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.06.2012 року залишено без змін.

На даний час наявні рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області та ухвала апеляційного суду Волинської області, які набрали законної сили згідно яких, визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право спільної сумісної власності на житловий будинок та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1.

Не зважаючи на вказані обставини 3 жовтня 2012р. ОСОБА_7 продала вказаний будинок та земельну ділянку ОСОБА_8 на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, що були посвідчені приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5

ОСОБА_6 вважає, що дані договори укладені з порушенням норм ЦК України та Сімейного кодексу України.

Укладення договору договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1 без згоди позивача, як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, відсутність у відповідача ОСОБА_7 повноважень на вчинення вказаних договорів є доказом того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_6 поза його волею.

ОСОБА_6 вказав, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати /добросовісний набувач/, власник має право витребувати це майно від набувача в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав це майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тому, на підставі вказаних правових норм, житловий будинок та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1 придбану відповідачем ОСОБА_8 у ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки укладених 03 жовтня 2012 року, просив витребувати в ОСОБА_8 повернувши у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7, так як вказані об'єкти нерухомого майна перебували в спільній сумісній власності.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник ОСОБА_7, не визнавши позову, пояснив, що спірні об'єкти були придбані за кредитні кошти і передані в іпотеку. За згодою іпотекодавця і іпотеко держателя перед відчуженням будинку і земельної ділянки дані об'єкти були виключені з реєстру заборон і відчужені боржником ОСОБА_7 з метою погашення боргу за кредитом. Покупець ОСОБА_8 гроші за придбане майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, внесла на рахунок ТзОВ « ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення боргу ОСОБА_7 Представник відповідача ОСОБА_2 вважає, що спірні об'єкти були у приватній власності ОСОБА_7 Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача ОСОБА_8 ОСОБА_4, не визнавши позову, пояснив, що на момент купівлі нерухомого майна ОСОБА_8 не знала, фактично не могла знати та не повинна була знати про те, що відчужувач майна не має права на його відчуження. Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України для витребування у ОСОБА_8 спірного майна немає жодних підстав.

Крім того, будинок і земельну ділянку ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_7 повністю, а ОСОБА_6 претендує лише на його частину. Оскільки майно, яке підлягає віндикації, індивідуально не визначене, то також воно не може бути витребуване. Просив у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» Кузів О.І. заперечив проти задоволення позову, пояснивши, що дійсно спірне майно було в іпотеці банку. В іпотеку це майно передавала ОСОБА_7 На час передачі майна в іпотеку згоди в ОСОБА_6 ніхто не брав і такої згоди не потрібно було. На той час 24.10.2006 року не було встановлено, що сторони по справі перебували у фактичних шлюбних відносинах. Борг по кредиту погашала лише ОСОБА_7 Оскільки кредит був проблемним, то банком було вжито заходів для позасудового врегулювання спору.

За взаємною згодою іпотекодавця і іпотекодержателя перед відчуженням будинку і земельної ділянки дані об'єкти були виключені з реєстру заборон і відчужені боржником ОСОБА_7 з метою погашення боргу за кредитом. Покупець ОСОБА_8 гроші в сумі 719 370, 00 грн. за придбане майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, внесла на рахунок ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення боргу ОСОБА_7

Приватний нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що на час посвідчення спірного договору між ОСОБА_8 і ОСОБА_7 не знала, що майно є спільною сумісною власністю, а тому посвідчила договір.

Заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, дослідивши документи справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Як вбачається з рішення Луцького міськрайонного суду Волинської від 13.06.2012 року залишене без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 03.10.2012 року визнано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Статтею 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (відповідно до ч.2 ст. 369 ЦК України).

Як вбачається зі змісту договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, згода ОСОБА_6 як співвласника майна відсутня.

Крім того, про намір укладення вказаних договорів ОСОБА_7 співвласника ОСОБА_6 не повідомляла, а тому згоди на відчуження житлового будинку та земельної ділянки позивач не надавав. Аналогічно про спір між сторонами не було відомо ні нотаріусу ні покупцеві ОСОБА_8

Згідно ч. 4 ст. 368 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Дані правовідносини також врегульовані ст.ст. 63, 65 СК України, які також передбачають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності та право одного з подружжя звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

В порушення вказаних правових норм, ОСОБА_7 на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, відчужила належний позивачеві на праві спільної сумісної власності об'єкти нерухомого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 цього Кодексу встановлено вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має учинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Укладення договору договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1 без згоди позивача, як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, відсутність у відповідача ОСОБА_7 повноважень на вчинення вказаних договорів є доказом того, що спірні будинок та земельна ділянка вибула з володіння ОСОБА_6 поза його волею.

Таким чином, договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, суперечать вимогам цивільного та сімейного законодавства, а тому підлягають визнанню недійсними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати /добросовісний набувач/, власник має право витребувати це майно від набувача в разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав це майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак судом встановлено, що дійсно спірні об'єкти були придбані за кредитні кошти і передані в іпотеку. За згодою іпотекодавця і іпотекодержателя перед відчуженням будинку і земельної ділянки дані об'єкти були виключені з реєстру заборон і відчужені боржником ОСОБА_7 з метою погашення боргу за кредитом.

Покупець ОСОБА_8 гроші за придбане майно в сумі 719 370,00 грн. за придбане майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, внесла на рахунок ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення боргу ОСОБА_7

Даних обставин не заперечив і позивач в позовній заяві і його представник в судовому засіданні.

Будинок і земельну ділянку ОСОБА_8 придбала у ОСОБА_7 повністю, а ОСОБА_6 претендує лише на його частину. Оскільки майно, яке підлягає віндикації, індивідуально не визначене, то воно не може бути витребуване.

Крім того, майно може бути витребуване при попередньому поверненню покупцеві сплачених за договором коштів.

Отже, вимога про витребування житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 придбаний відповідачем ОСОБА_8 у ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 3 жовтня 2012 року повернувши у власність ОСОБА_6 та ОСОБА_7, до задоволення не підлягають з вищенаведених підстав і того, що ОСОБА_7 такої вимоги не ставить і не уповноважувала на вказані дії ОСОБА_6

Згідно ст.ст. 60,61 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтями 70, 71 СК України визначено розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та способи їх поділу, зокрема у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Щодо вимоги про поділ спільної сумісної власності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 шляхом визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, то суд, виходячи з обставин, що встановлені судом, а саме:

спірне майно було в іпотеці банку. В іпотеку це майно передавала ОСОБА_7 На час передачі майна в іпотеку згоди в ОСОБА_6 ніхто не брав і такої згоди не потрібно було. На той час 24.10.2006 року не було встановлено, що сторони по справі перебували у фактичних шлюбних відносинах. Борг по кредиту погашала лише ОСОБА_7 Оскільки кредит був проблемним, то банком було вжито заходів для позасудового врегулювання спору.

За взаємною згодою іпотекодавця і іпотекодержателя перед відчуженням будинку і земельної ділянки дані об'єкти були виключені з реєстру заборон і відчужені боржником ОСОБА_7 з метою погашення боргу за кредитом. Покупець ОСОБА_8 гроші в сумі 719 370,00 грн. за придбане майно, а саме: житловий будинок, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, внесла на рахунок ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» в рахунок погашення боргу ОСОБА_7, то підстав для повторного визнання права власності за позивачем немає.

Щодо визначення часток, поділу спільного сумісного майна,то таких вимог позивач не ставить. Позивачем не зазначено обсягу спільно нажитого майна, крім спірного будинку і земельної ділянки, джерел і часу його придбання. А тому в межах даного позову вимога про визнання права власності на ? частину житлового будинку, що знаходиться АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032) до задоволення не підлягає.

Оскільки у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору, то з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_6 слід стягнути 229,40 грн. (114,70 х 2).

Керуючись ст.ст. 8, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, на підставі ст. ст. 202,203, 215, 368, 388, 369 ЦК України, 63, 65, 70, 71 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, укладений 03 жовтня 2012р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 989.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,10га (кадастровий номер 0722883400:01:001:1032), що знаходяться в АДРЕСА_1, укладений 03 жовтня 2012р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 990.

В решті позовних вимог відмовити із-за безпідставності.

Стягнути з ОСОБА_7 в користь ОСОБА_6 229,40 грн. (двісті двадцять дев'ять грн. 40 коп.) судового збору.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Луцького міськрайонного суду В.П. Пушкарчук