Постанова № 31766, 11.07.2006, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"11" липня 2006 р.

Справа № 4/230

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І., за участю секретаря судового засідання Волоткевича А.В. розглянув справу № 4/230 за позовом Прокурора Маловисківського району в інтересах держави уповноваженим якої виступає Кіровоградське обласне відділення виконавчої дирекції Фонду соціального захисту інвалідів м. Кіровоград

до Управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради, смт. Смоліно Маловисківського району Кіровоградської області про стягнення 6468 грн. 97 коп.

Представники сторін:

від позивача - Пилипенко О.І. , довіреність № 04-04/1655 від 30.06.06 ;

від відповідача - Ковшова В.О. , довіреність № 294 від 10.07.06 ;

від відповідача - Прокопенко Л.О. , довіреність № 293 від 10.07.06 ;

від прокуратури - Олаг О.С., посвідчення 352;

час прийняття постанови 12 год 55 хвилин.

Прокурором Маловисківського району в інтересах держави в особі Кіровоградського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів подано позовну заяву про стягнення штрафних санкцій в розмірі 6468 грн. 97 коп. за невиконання відповідачем нормативу працевлаштування інвалідів у 2005 році за рахунок грошових коштів. Після проведення попереднього судового засідання 11.07.06 року сторони та прокурор звернулись до суду із заявою про проведення в цей же день судового засідання та розглянути справу по суті. Судом задоволено вказане клопотання сторін та розпочато розгляд справи у відповідності до ст. 121 ч. 3 КАСУ.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, обговоривши усі обставини справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги прокурор та позивач обґрунтовують наступним:

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001(в редакції що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 05.07.2001 року , підприємства (об’єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньоїрічної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об’єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства , відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом. Згідно зі звіту „Про зайнятість та працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 3 інваліди, а працювало лише 2. Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 1 робоче місце для працевлаштування інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 6468 грн. 97 коп. сума штрафних санкцій складає : 6468 грн. 97 коп.

Відповідач відзив на позовну заяву та витребувані господарським судом документи не подав, позовні вимоги не заперечив.

Факт несплати штрафних санкцій пояснює тяжким фінансовим становищем підприємства - відповідача.

Відповідач не надав суду доказів виконання вимог Закону і забезпечення працевлаштування інвалідів чи сплати суми штрафних санкцій за одне нестворене робоче місце для працевлаштування інвалідів в 2005 році.

Відповідач не створив 1 робоче місце для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітньої плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Таким чином, відповідач повинен сплатити 6468 грн.97 коп. заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Висновок про правомірність вимог позивача суд робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі. Так судом безспірно встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 87 осіб) відповідач у 2005 році мав створити 3 робочих місць для працевлаштування інвалідів, а фактично було створено лише 2 місця. Відповідач не надав суду будь-яких доказів про те, що у 2005 році ним проводилась робота зі створення робочих місць. Самостійно інваліди для працевлаштування до відповідача не звертались. Протягом 2005 року районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування на підприємство відповідача не направлялись, а відповідач в свою чергу не надавав в районний центр зайнятості щомісячну інформацію про потребу в інвалідах для працевлаштування. За повідомленням Маловисківського районного центру зайнятості №558 від 04.07.06 року відповідач не подавав протягом 2005 року звіти про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідач фактично не створив 1 робоче місце для інваліда і повинен нести відповідальність за ст..20 вказаного Закону, оскільки робочим місцем інваліда, згідно з п.1 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі-Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.05 р. №314 зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 року №19,- це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві(об”єднанні), в установі та організації, незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда. Підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включають їх до колективного договору. Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача, відповідно до 4-відсоткового нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення соціального захисту інвалідів, а органи працевлаштування- підібрати робоче місце і працевлаштувати інваліда. Позивач вказані вимоги закону не виконав, будь-яких документів про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів суду не надав

Як встановлено судом, на виконання наведених вимог законодавства відповідачем не вжито заходів зі створення робочих місць для інвалідів: зміни і доповнення до колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом відповідача не вносились, комісія для атестації робочих місць інвалідів не створювалась та не проводила атестацію, не визначені робочі місця, де можливо працевлаштувати інвалідів, не отримано дозвіл головного державного санітарного лікаря Маловисківського району про можливість праці інвалідів на визначених відповідачем робочих місцях.

Невиконання відповідачем вимог закону фактично підтвердила в судовому засідання і представник відповідача, яка заявила про неможливість працевлаштувати інвалідів на підприємстві відповідача через низький рівень заробітної плати, характер роботи на дільницях підприємства, фінансову неплатоспроможність підприємств та порушення справи по банкрутству.

Враховуючи середньорічний рівень заробітної плати на підприємстві відповідача в розмірі 6468 грн. 97 коп. та кількість робочих місць на які не працевлаштовані інваліди 1, сума штрафних санкцій складає 6468 грн. 97 коп. та фактично була визнана і нарахована безпосередньо відповідачем при складанні звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік.

Оскільки повідомлення осіб, зазначених у ст.18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів” про можливість працевлаштувати інвалідів на 1 робоче місце у відповідача відсутні та на вимогу суду відповідачем не подано, тому господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення прокурором до суду за захистом порушеного права та інтересу держави в особі позивача.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2005 рік у розмірі 6468 грн. 97 коп. до 15.04.2006 року.

Доказів перерахування відповідач не представив, в матеріалах справи вони відсутні.

Суд задовольняє позовні вимоги повністю .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160,163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд –

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління житлово-комунального господарства Смолінської селищної ради, смт. Смоліно Маловисківського району Кіровоградської області вул Козакова, 7 р/р 26001302331329 у Кіровоградському відділенні Промінвестбанку, МФО 323301 код 24715979 штрафні санкції за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2005 році в розмірі 6468 грн. 97 коп. на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Кіровоград вул. 50 років Жовтня 7а р/р 31216230500375 ВДК в Петрівському районі управління державного казначейства в Кіровоградській області МФО 823016 код 24144695.

Сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку постанову в порядку і строки відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова виготовлена в повному обсязі 11 липня 2006 року.

Суддя

Ю. І. Хилько