Ухвала суду № 31763443, 05.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/1026/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А. І. Суддя-доповідач: Міщук М.С.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі Міщука М.С. Гром Л.М., Денісова А.О. Коток А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом Комунального підприємства «Іванківське комунальне управління водного господарства» до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05 березня 2013 року Комунальне підприємство «Іванківське комунальне управління водного господарства» (далі Підприємство або позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі МДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001471600 від 18.12.2012 року.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 18 березня 2013 року позов задовольнив.

В апеляційній скарзі про скасування постанови МДПІ посилається на те, що у випадках наявності у платника податкового боргу та його бажання сплатити поточні платежі з цього податку, кошти, що надійшли на сплату податкових зобов'язань, спрямовуються на погашення узгоджених податкових зобов'язань у порядку календарної черговості настання граничних термінів їх сплати. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків та стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, МДПІ проведено перевірку дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності подання платіжних доручень до установ банку Підприємством за період з 30.09.2009 року по 26.11.2012 року.

За результатом перевірки МДПІ складено Акт №672/15/30869595 від 18.12.2012 року (далі Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000 року - платником податку несвоєчасно сплачено до бюджету податок на додану вартість.

На підставі Акту перевірки МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0001471600 від 18.12.2012 року, згідно з яким до позивача застосовано штраф у розмірі 160 622 грн. 40 коп.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що податкова заборгованість в податковому обліку виникла через зарахування сплачених Підприємством коштів з податку на додану вартість за 2012 рік на 2009-2012 роки, тим самим відповідач порушив права позивача, створивши податковий борг з ПДВ.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у травні 2010 року позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2010 року №7362 від 19.05.2010 року, в якій позивач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 20 847 грн. Позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 000 грн. відповідно до платіжного доручення № 241 від 28.05.2010 року із зазначенням у графі «Призначення платежу» за квітень 2010 року.

У червні 2010 року позивач подав до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року №7881 від 07.06.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20 512 грн. Платіжним дорученням № 286 від 30.06.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за травень 2010 року.

У липні 2010 року позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2010 року №10034 від 14.07.2010, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 721 грн. Платіжним дорученням № 326 від 28.07.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за червень 2010 року.

У серпні 2010 року позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за липень 2010 року №12267 від 12.08.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 640 грн. Платіжними дорученнями № 379, № 377 від 20.08.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за липень 2010 року.

У вересні 2010 року позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2010 року №13696 від 16.09.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 18 949 грн. Платіжним дорученням № 432 від 22.09.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за серпень 2010 року.

У жовтні 2010 року позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за вересень 2010 року №15463 від 14.10.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 32 323 грн. Платіжним дорученням № 458 від 05.10.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за вересень 2010 року.

У листопаді 2010 року позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2010 року №17794 від 17.11.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 31 836 грн. Платіжним дорученням № 527 від 10.11.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за жовтень 2010 року.

У грудні 2010 року позивач подав до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2010 року №18801 від 14.12.2010 року, в якій самостійно визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 004 грн. Платіжним дорученням № 580 від 10.12.2010 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за листопад 2010 року.

У січні 2011 року позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2010 року №20879 від 18.01.2011 року, в якій позивач самостійно визначив суму податкового зобов'язання у розмірі 15 451 грн. Платіжним дорученням № 12 від 26.01.2011 року позивач здійснив оплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 10 000 грн. із зазначенням у графі «Призначення платежу» за грудень 2010 року.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій до Акту перевірки, МДПІ розподілила кошти, сплачені позивачем згідно вищезазначених платіжних доручень у рахунок погашення податкового боргу, штрафних санкцій та пені за минулі періоди, зокрема за 2009, 2010 роки.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, заборгованість за вказаний період позивачем була сплачена, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. (а.с. 17-26)

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-IIІ від 21.12.2000 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 2181-IIІ), податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Підпунктом 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-IIІ передбачено, що при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Згідно з пунктом 87.9 статті 89 Податкового кодексу України, який застосовується до спірних правовідносин з 01.01.2011 року, у разі наявності у платника податків податкового боргу, органи державної податкової служби зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. Спрямування коштів платником податку на погашення грошового зобов'язання перед погашенням податкового боргу забороняється, крім випадків спрямування цих коштів на виплату заробітної плати та сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Отже, норми Закону № 2181-IIІ передбачають пріоритет погашення податкового боргу перед сплатою податкових зобов'язань по відповідному податку.

Разом з тим, вищезазначені норми цього Закону не встановлюють порядок та черговість (а також право) зарахування податковими органами платежів, що направлені платниками податків та мають цільове призначення, вказане у відповідних платіжних дорученнях, та не встановлює відповідний порядок для примусового стягнення податковим органом добровільно сплачених платником податків сум податкового зобов'язання для погашення податкового боргу, що виник раніше.

При цьому, нормами підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону № 2181-IIІ податковим органам надається право розподілу суми, сплаченої платником податків в рахунок погашення податкового боргу (який відповідно до пункту 1.3 статті 1 цього Закону включає суму пені) на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини) за умови, що платником податків при сплаті податкового боргу у відповідному платіжному дорученні не було окремо визначені суми, що спрямовуються на погашення податкового боргу, та окремо суми, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу; або, якщо визначення відповідних сум боргу та пені платником податків було зроблено з порушенням відповідної пропорції.

Колегія суддів зазначає, що жодною нормою Закону № 2181-IIІ не передбачено направлення податковими органами за власною ініціативою (примусово та без згоди на те платника податку) коштів такого платника податків, сплачених ним для погашення податкових зобов'язань (і про це зазначається платником податків у відповідному платіжному дорученні), для погашення по відповідному податку нарахованого та встановленого платнику податку відповідним податковим органом податкового боргу.

Разом з цим, відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 2181-IIІ передбачений спосіб примусового стягнення активів платника податків для погашення його податкового боргу - виключно за рішенням суду.

Крім того, підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статті 8 Закону № 2181-IIІ з урахуванням положень підпункту "б" підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 цього ж Закону не встановлюють заборону для платників податків щодо розпорядження своїми оборотними коштами, зокрема, для сплати поточних податкових зобов'язань.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає вірними висновки суду першої інстанції про те, що дії МДПІ щодо розподілу коштів, сплачених позивачем згідно платіжних доручень за 2009-2010 роки, у рахунок погашення податкового боргу, штрафних санкцій та пені, є протиправними, оскільки нормами чинного законодавства орган ДПІ у 2010 році не наділено повноваженнями змінювати призначення платежу, вказане платником податків у платіжних дорученнях. Тому податковий орган мав би в картках особових рахунків Підприємства відобразити факти сплати податкових зобов'язань відповідно до призначень платежів, вказаних в платіжних дорученнях.

Починаючи з 01.01.2011 року питання розподілу коштів, сплачених позивачем у рахунок погашення податкових зобов'язань регулюється Податковим кодексом України, який містить обов'язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків.

Оскільки до 01.01.2011 року податковий орган протиправно змінював призначення платежу коштів, які сплачував позивач згідно з платіжними дорученнями, це, у свою чергу, призвело до неправильного зарахування коштів, сплачених позивачем у 2011-2012 роках у рахунок сплати податкових зобов'язань та надмірного нарахування штрафних санкцій та пені.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Повний текст судового рішення виготовлено 10 червня 2013 року

.

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Гром Л.М.

Денісов А.О.