Рішення № 31755836, 26.03.2013, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим (м. Сімферополь)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

______________

Справа №: 105/990/12Головуючий суду першої інстанції:Холкіна Г.І.№ провадження: 22-ц/190/1738/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Любобратцева Н. І.

"26" березня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Любобратцевої Н.І Суддів:Філатової Є.В., Харченко І.О., При секретарі:Гранковській О.В. за участю представника позивачів ОСОБА_10,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за апеляційною скаргою ОСОБА_9 на рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 23 жовтня 2012 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись з позовом до ОСОБА_9 про витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за ними закріплене право власності по 1/2 частині домоволодіння АДРЕСА_1. Після прийняття спадщини позивачі дали у місцеву газету об'яву про продаж вказаного домоволодіння. У липні 2010 року до них звернулась ОСОБА_9 Між сторонами відбулась усна домовленість про продаж домоволодіння та встановлена ціна на нього. Оформити договір купівлі-продажу в нотаріальній конторі не уявилось можливим, оскільки земельна ділянки не приватизована. ОСОБА_9 зобов'язалась прискорити приватизацію. Взаємовідносини сторін були довірливими, а тому позивачі дозволили ОСОБА_9 пожити в своєму домоволодінні до повного його оформлення і укладання договору купівлі - продажу. Після отримання державного акту на землю у березні 2012 року і проведення незалежної оцінки майна та експертної оцінки землі позивачі у червні 2012 року запропонували відповідачці оформити нотаріально договір купівлі-продажу будинку, проте вона почала ухилятися від явки до нотаріуса. В даний час ОСОБА_9 без будь-яких законних підстав проживає у будинку, який належіть позивачам, провела будівельно-ремонтні роботи та побудувала самовільні споруди. Довгий час позивачі позбавлені можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном у зв'язку з її постійним проживанням у будинку. Добровільно виселитись з будинку відповідачка відмовляється, тому позивачі просили суд витребувати своє майно з чужого незаконного володіння та виселити ОСОБА_9 з будинку АДРЕСА_1

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 23 жовтня 2012 року зазначений позов ОСОБА_7, ОСОБА_8 задоволено. Витребувано у ОСОБА_9 домоволодіння АДРЕСА_1, що належить у рівних частках ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Зобов'язано ОСОБА_9 звільнити самовільно зайняте домоволодіння АДРЕСА_1, що належить у рівних частках ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Виселено ОСОБА_9 з домоволодіння АДРЕСА_1, що належить у рівних частках ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без надання їй іншого жилого приміщення.

Додатковим рішенням Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 28 січня 2013 року доповнено рішення Джанкойського міськрайонного суду АР Крим від 23 жовтня 2012 року, стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 , ОСОБА_8 витрати з оплати судового збору в розмірі 572,30 грн.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом зроблено невірні висновки щодо обставин справи, оскільки суд, розглянув справу за правилами віндікаційного позову, замість позову власника про повернення речі в натурі, який виник при невиконанні відповідачем обов'язків з повернення речі, яка знаходиться у нього в силу підготовки договору купівлі - продажу будинку, договору найму житлового приміщення, не врахувавши наявність договору найму житлового приміщення, укладеного між сторонами на невизначений строк.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивачів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог ст. 303 ЦПК України, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_7 та ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з вимог ст. 41 Конституції України і ст.1 Першого протоколу та протоколів №№ 2,4,7,11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які проголошують принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріпляє право власника вільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Пленум Верховного Суду України в п. 9 своєї постанови № 5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» роз'яснив, що оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на праві власності належить в рівних частках домоволодіння АДРЕСА_1. В липні 2010 року між ними та ОСОБА_9 було досягнуто домовленість про продаж будинку, проте у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку договір купівлі-продажу сторонами вирішено укласти пізніше, після отримання державного акту на земельну ділянку. Відповідачка ОСОБА_9 оселилася в спірному домоволодінні. Отримавши державний акт на земельну ділянку, позивачі звернулися в червні 2012 року до ОСОБА_9 з вимогою нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу домоволодіння АДРЕСА_1, проте ОСОБА_9 проігнорувала дану вимогу, більш того, почала чинити перешкоди власникам в розпорядженні і користуванні своїм майном, що виразилося в постійному проживанні у спірному домоволодінні і обмежені доступу до нього. Дії ОСОБА_9 вказують на те, що в подальшому, вона не збирається придбати на законних підставах спірне майно і укласти з позивачами нотаріально посвідчений договір купівлі - продажу домоволодіння, а тому у відповідності до ст. 391 ЦК України, власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Довід апеляційної скарги про те, що між сторонами укладений договір найму житлового приміщення на необмежений строк, не заслуговує на увагу колегії суддів, оскільки відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, статтями 810,811 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Договір найму житла укладається у письмовій формі. Відповідачка ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надала належних та допустимих доказів укладення між нею та позивачами договору найму спірного будинку, а тому проживає вона в ньому та користується ним без достатніх законних підстав.

Але колегія суддів не може погодитися з висновком місцевого суду, що ОСОБА_9 самовільно вселилася у будинок АДРЕСА_1, оскільки по-перше, суд вийшов за межі заявлених вимог (позивачки не просили виселити ОСОБА_9 як особу, яка самовільно зайняла спірне приміщення), а по-друге, такий висновок не відповідає фактичним обставинам, встановленим під час розгляду справи. З пояснень сторін у судовому засіданні слідує, що ОСОБА_9 оселилася в будинку за згодою його власників, між сторонами було досягнуто домовленість, що у подальшому відповідачка придбає цей будинок за договором купівлі-продажу, від чого в подальшому вона відмовилася. З огляду на викладене вона не може бути виселена з нього як особа, яка самовільно зайняла жиле приміщення.

Виходячи з аналізу правовідносин, що склалися між сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що правовий статус ОСОБА_9 у спірному будинку можна визначити як тимчасового мешканця. Частиною третьою ст. 98 ЖК України встановлено, що тимчасові жильці на вимогу власника зобов'язані негайно звільнити приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення. Такий висновок суду апеляційної інстанції не є виходом за межі заявлених вимог, оскільки стаття 109 ЖК України, на яку в своєму позові посилаються ОСОБА_7 та ОСОБА_8, встановлює загальні підставі для виселення із займаного жилого приміщення і декларує, що воно можливо лише з підстав, установлених законом, і проводиться добровільно або в судовому порядку.

Оскільки ОСОБА_9 користується чужим майном без достатніх законних підстав, вона повинна усунути власникам будинку перешкоди в його користуванні шляхом її виселення із нього як тимчасового мешканця.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про часткове задоволення заявлених вимог позивачів.

На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_9 задовольнити частково. Рішення Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 23 жовтня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити частково. Зобов'язати ОСОБА_9 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження жилим будинком АДРЕСА_1, який на праві власності належить ОСОБА_7 та ОСОБА_8, шляхом виселення ОСОБА_9 з нього. Стягнути з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 і ОСОБА_8 судовий збір в розмірі 573 грн.30 коп. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді

Любобратцева Н.І.

Філатова Є.В.

Харченко І.О.