Постанова № 31753573, 04.06.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 803/1082/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В.В.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,

за участю представника позивача Чорної Б.М.,

представника відповідача Килиби О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит" до Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Негабарит" (далі - ТзОВ "Негабарит") звернулося в суд із позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - Ковельська ОДПІ) від 18 лютого 2013 року: №0000032200, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року в розмірі 7283 грн., №0000022200 - про донарахування податку на прибуток в розмірі 501 грн., та штрафних санкцій у розмірі 125 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення на підставі акту №91/22-35831152 від 31 січня 2013 року "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Негабарит" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Форс» за лютий 2012 року. Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, ст. 626, ст. 629, ст.655, ст.664 Цивільного кодексу України; ст. 138, ст.144 Податкового Кодексу України. Позивач не погоджується з висновками податкового органу про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «Форс» оскільки договірні зобов'язання сторонами виконані, що підтверджується первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Вказує, що ТзОВ «Негабарит» повністю дотримані вимоги чинного законодавства щодо визначення суми податкового кредиту. Дані внесені у податкову декларацію з податку на додану вартість за березень 2012 року відповідно до вимог чинного законодавства, відображають господарську діяльність, і є достовірними і дійсними.

В судових засіданнях представник позивача адміністративний позов підтримала повністю та додатково зазначила наступне: в травні 2012 року Ковельською ОДПІ проводилась камеральна перевірка, за результатами якої було складено акт та винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2012р., яким зменшила позивачу розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 7 283грн. за березень 2012 року по тій же господарській операції з тим же контрагентом - ТзОВ «Форс», в зв'язку з порушенням останнім 20-денного терміну реєстрації податкової накладної. Відповідно позивачем у податковій декларації з ПДВ за травень 2012 року самостійно було зменшено залишок від'ємного значення суми ПДВ за результатами перевірки на 7 263грн., тобто на момент проведення перевірки у січні 2013 року у податкового органу були відсутні підстави повторно зменшувати розмір від'ємного значення суми ПДВ за березень 2012 року. В той же час твердження Ковельської ОДПІ про фіктивність договору поставки №187 від 27.01.2012р. в зв'язку з різними копіями однієї й тієї ж ТТН відповідач вважає безпідставними, оскільки одна з них отримувалась безпосередньо на місці отримання товару, а інша була надана представництвом транспортної компанії на вимогу позивача після звернення до останнього податкового органу.

Представники відповідача в поданому письмовому запереченні від 21 травня 2013 року №1805/10/10.-011 та в судових засіданнях пред'явленні позовні вимоги заперечили, мотивуючи тим, що угода ТзОВ «Негабарит» з ТОВ «Форс» має ознаки фіктивності, а саме у ТзОВ «Форс»: відсутні основні засоби, не встановлено місце знаходження, відсутні трудові ресурси та було встановлено факти проведення розрахунків з підприємствами з ознаками фіктивності, що свідчить про відсутність факту реального здійснення постачання товарів (робіт, послуг) та здійснення безтоварних операцій. Крім того, відповідачем вказано, що здійснення поставки товарів на будь-яких умовах не звільняє учасників господарської операції від укладання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський та податковий облік; відсутність заповнення всіх граф, обов'язкових реквізитів видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних у платника податку під час його перевірки, свідчить про нездійснення самої господарської операції. Представниками також зроблено посилання на правомірність висновків податкового органу, зроблених при проведенні перевірки, що свідчить про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення сформовані у відповідності до норм діючого законодавства і підстав для їх скасування немає, просять в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про необхідність задовольнити позов з таких підстав.

Судом встановлено, що у період з 22 січня 2013 року по 28 січня 2013 року Ковельською ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Негабарит» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Форс», за результатами якої складено акт за №91/22-35831152 від 31 січня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, ст. 626, ст. 629, ст.655, ст.664 Цивільного кодексу України, в результаті чого не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Форс» за лютий 2012 року на загальну суму 43700 грн. в т.ч. ПДВ 7283 грн.33 коп. та завищено суму від'ємного значення з ПДВ за березень 2012 року на суму 7283 грн.33 коп.; пункту 138 статті 144 Податкового кодексу України, статті 626, ст.629, ст. 655, ст. 664 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток за III квартал 2012 року на суму 501 грн.

Позивач, не погодившись з актом перевірки подав заперечення № 13 від 06.02.2013р., однак, дані заперечення не були прийняті до уваги Ковельською ОДПІ згідно з рішенням №716/10/22-121 від 13.02.2013р.

За наслідками перевірки Ковельською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року: №0000022200 - про донарахування ТзОВ «Негабарит» податку на прибуток приватних підприємств у сумі 501грн. та штрафних санкцій 125 грн.; №0000032200 - про зменшення ТзОВ «Негабарит» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 7283 грн.

Позивач, не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, проте рішеннями ДПС у Волинській області №1187/10/10.2-06 від 19 березня 2013 року та Міністерства доходів і зборів України від 22.04.2013р. № 1115/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 18 лютого 2013 року №0000032200 та №0000022200 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Висновки податкового органу про заниження податку на прибуток за III квартал 2012 року на суму 501 грн. та завищення суми від'ємного значення з ПДВ базуються на тому, що правочини, укладені між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «Форс», Ковельською ОДПІ визнані нікчемними. На підтвердження своїх доводів податковий орган зазначає, що перевіркою ТзОВ «Форс» (акт від 16 жовтня 2012 року №706/3/22-80) за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2012 року, не встановлено місцезнаходження ТОВ «Форс» та не встановлено факту реального здійснення постачання товарів (робіт, послуг).

Однак, суд не погоджується з такими висновками Ковельської ОДПІ, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтями 626,629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, зокрема це: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як вбачається із матеріалів справи, у січні 2012 року між ТзОВ «Форс» та ТзОВ «Негабарит» укладено договір поставки № 187 від 27.01.2012 року, згідно якого постачальник (ТОВ «Форс») зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, товар, відповідно до виставлених рахунків на оплату та оформлених видаткових накладних, а замовник (ТзОВ «Негабарит») зобов'язується прийняти цей товар і оплатити його на умовах даного договору. Відповідно до умов договору поставки термін поставки товару проводиться не пізніше 5 (п'яти) діб від дня отримання постачальником заявки на постачання товару від замовника. Днем поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

На підтвердження факту придбання даного товару ТзОВ «Негабарит» надало суду копії видаткової, податкової, товарно-транспортної накладних, акту приймання - передачі основних засобів, виписки з банківського рахунку, рахунку на оплату. Оплата придбаного товару ТзОВ «Негабарит» проведена повністю на суму 43700 грн.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет спору у даній справі, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.14.1.181 ст. 181 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема і з придбання товарів. Згідно з пунктом 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відносно твердження податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 149 ПК України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із ст.134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 ст.134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 ст.14 ПК України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 ст.138 ПК України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у ст. 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Зі змісту Акта перевірки, слідує, що договір укладений позивачем з контрагентом - ТзОВ «Форс», за результатами господарських операцій по яких позивачем було сформовано податковий кредит та включено суми витрат, по таких операціях до валових витрат, - відповідач вважає нікчемними.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про невизнання за позивачем права на податковий кредит та права на включення сум по таких господарських операціях до валових витрат, у зв'язку з чим зазначає наступне.

Чинним законодавством не передбачено такого наслідку (санкції) встановлення факту нікчемності (недійсності) правочину, як донарахування податкових платежів за такими правочинами, зокрема і платежів з ПДВ та податку на прибуток.

Донарахування податкових зобов'язань, є за своїм змістом санкцією за допущене порушення платником податку у сфері виключно податкових правовідносин, а встановлення ознак недійсності чи правомірності правочину є суть цивільних правовідносин, в сфері дії яких податкові органи не наділені управлінськими повноваженнями. Тому, висновок відповідача про недійсність (нікчемність) договору від 27.01.2012р. № 187, викладений в Акті перевірки не може бути належною юридичною підставою для винесення оскаржуваних рішень та має лише інформативний характер.

За умов відсутності вказівки та доказів вчинення позивачем правопорушення у сфері саме податкових правовідносин, застосування санкцій податкового законодавства у вигляді донарахування податкових зобов'язань та штрафу є безпідставним та необґрунтованим.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом правочину на підставі розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншим податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини цього контрагента та господарські взаємовідносини цього контрагента з іншими підприємствами.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Досліджені в судовому засіданні докази підтверджують реальність здійснення позивачем господарської операції по придбанню у ТзОВ «Форс» компресорної установки ВК15Е-10-500. При цьому, ТзОВ «Негабарит» підтверджено наявність господарської мети при придбанні товару та належне оформлення первинних документів.

Так, зокрема, суд вважає, що позивач належним чином довів причину існування двох копій однієї ТТН від 06.02.2012р. - за підписом уповноваженої особи представництва транспортної компанії «САТ» у м.Луцьку, наданої на вимогу представника позивача після отримання вимоги Ковельської ОДПІ про підтвердження перевезення товару, а також копії ТТН, отриманої безпосередньо після отримання товару на складі транспортної компанії «САТ» у м.Ковелі, яка містить дані про особу, що була уповноважена отримати товар від ТзОВ «Негабарит» - ОСОБА_3, та її паспортні дані.

Посилання Ковельської ОДПІ на невідповідність форми вказаної вище ТТН типовій формі, а також на зазначення місця вивантаження товару - м.Хмельницький, вул.Геологів, 1, судом до уваги не приймається, оскільки типова форма ТТН затверджена наказом Мінтрансу України від 29.12.1995р. №488/346, який не зареєстрований в Мінюсті України, а вказана, на думку податкового органу, адреса вивантаження є фактично повідомленням-рекламою і не стосується конкретного перевезення. Оцінку вказаним фактом було також дано поданням Ковельського міжрайонного прокурора від 05.03.2013р. №87-1131, за результатами розгляду якого наказом Ковельської ОДПІ №336 від 13.03.2013р. застосовано дисциплінарне стягнення до головного державного податкового ревізора-інспектора ОСОБА_4. за порушення, допущені в ході здійснення документальної позапланової перевірки ТзОВ «Негабарит».

Крім того, суд вважає, що позивачем доведено як факт придбання, так і подальшої експлуатації придбаного товару в належній товариству СТО, з огляду на акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 06.07.2012р.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що викладені в акті перевірки ТзОВ «Негабарит» висновки податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між ТОВ «Форс» та позивачем, не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин у справі по суті, відтак встановлення податковим органом завищення позивачем валових витрат та податкового кредиту, завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування по господарських операціях з вказаним контрагентом-постачальником є необґрунтованим та безпідставним.

Суд також зазначає, що фактично, як встановлено з матеріалів справи, Ковельською ОДПІ повторно, за результатами однієї і тієї ж господарської операції - поставки компресорної установки від ТзОВ «Форс», винесено податкове повідомлення-рішення про зменшення ТзОВ «Негабарит» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року у розмірі 7283 грн., хоча 21.05.2012р. відповідачем вже виносилось аналогічне податкове повідомлення-рішення за результатами камеральної перевірки (акт від 14.05.2012р. №175/16-35831152).

Висновком акту від 14.05.2012р. №175/16-35831152 констатовано зайве віднесення ТзОВ «Негабарит» до складу податкового кредиту за березень 2012 року ПДВ в сумі 7 283грн. згідно податкової накладної №13 від 03.02.2012р., отриманої від ТзОВ «Форс» та зареєстрованої останнім в ЄРПН 25.02.2012р., тобто з порушенням 20-денного терміну на таку реєстрацію.

Погодившись з висновками Ковельської ОДПІ, ТзОВ «Негабарит» 19.06.2012р. подала декларацію з ПДВ за травень 2012 року, у якій зменшила залишок від'ємного значення за результатами перевірки податкового органу (рядок 21.3 декларації) на 7 283грн.

Таким чином, Ковельською ОДПІ, двічі застосовано відповідальність у вигляді зменшення ТзОВ «Негабарит» розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2012 року, що є порушенням принципів, встановлених ст.2 КАС України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, усі рішення та дії суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті (вчинені) на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 лютого 2013 року за №0000022200 та №0000032200.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України з Державного бюджету України слід стягнути понесені позивачем витрати по сплаті судового збору.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтею 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 18 лютого 2013 року за №0000022200 та №0000032200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Негабарит» 183 (сто вісімдесят три) гривні 52 копійки витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 07 червня 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя В.В. Дмитрук