Ухвала суду № 31751513, 04.06.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 р.Справа № 821/245/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Милосердного М.М.

(у зв'язку з неприбуттям у судове засідання сторін, справа

розглядається в порядку п.2 ч.1 ст.197 КАС України)

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою представника Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року по справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. № 0004171702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 22642,50 грн., з яких 15095 грн. за основним платежем та 7547,50 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволений. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби від 19.11.2012 р. № 004171702..

В апеляційній скарзі представника Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги представника Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем в період з 22.10.2012 р. по 26.10.2012 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань взаємовідносин з ПП "Торговий дім "Інком-Юг" за вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 02.11.2012 р. № 2403/17-2/22229065994.

У висновках акту перевірки зазначено, що встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, а саме: заниження суми ПДВ за період вересень 2011 року на суму 15095,66 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у м.Херсоні прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.11.2012 р. № 004171702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 22642,50 грн., з яких за основним платежем на 15095 грн., за штрафними санкціями на 7547,50 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що контролюючим органом не надано до суду належних доказів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами, що інформація, яку місять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності позивача, про відсутність використання позивачем отриманих товарів в господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів осіб, котрі є сторонами спірних правочинів, про те, що позивач діяв без належної обачності й обережності, про наявність взаємопов'язаності позивача та його контрагента, що позивач отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПП "Торговий дім "Інком-Юг" 26.08.2011 р. було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № ІЮ-2608-32. Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник (ПП "Торговий дім "Інком-Юг") зобов'язується передати у власність Покупця (ФОП ОСОБА_2), а Покупець зобов"язується прийняти нафтопродукти (далі - Товар) та сплатити їх вартість у відповідності з умовами Договору та додаткових угод. Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця Товар у відповідності до розділу І цього Договору з оформленням додаткової угоди та інших товаросупроводжувальних документів (видаткової накладної та товарно-транспортної накладної) (п.2.1).

На виконання умов договору ПП "Торговий дім "Інком-Юг" поставило позивачу нафтопродукти (бензин А-76) у кількості 10120 л на загальну суму 90574 грн., в тому числі ПДВ - 15095,66 грн. відповідно до видаткової накладної № РН-091502 від 15.09.2011 р., податкової накладної № 83 від 15.09.2011 р.

Транспортування нафтопродуктів здійснено ФОП ОСОБА_3 автомобілем НОМЕР_2 згідно товарно-транспортної накладної № ІЮ-15-09-2 від 15.09.2011р.

Оплату за поставлений товар позивачем здійснено у повному обсязі у безготівковому порядку, що не заперечується відповідачем у акті перевірки.

Отриманий від ПП "Торговий дім "Інком-Юг" бензин ФОП ОСОБА_2 використано у господарській діяльності, а саме для заправки орендованих автомобілів, що підтверджується договором оренди автомобіля від 10.05.2011 р., актами списання № 69 від 16.09.2011 р., № 70 від 21.09.2011 р., № 71 від 23.09.2011 р., № 72 від 27.09.2011 р., № 74 від 30.09.2011 р., № 79 від 06.10.2011 р., № 78 від 04.10.2011 р., № 80 від 07.10.2011 р., № 82 від 12.10.2011 р., № 81 від 10.10.2011 р., № 89 від 23.10.2011 р., № 88 від 22.10.2011 р., № 85 від 17.10.2011 р., № 84 від 14.10.2011 р., № 83 від 13.10.2011 р., № 90 від 24.10.2011 р., № 95 від 29.10.2011 р., № 94 від 28.10.2011 р., № 93 від 27.10.2011 р., № 92 від 26.10.2011 р., № 91 від 25.10.2011 р., № 87 від 25.10.2011 р., № 99 від 02.11.2011 р., № 98 від 01.11.2011 р., № 100 від 03.11.2011 р., № 101 від 04.11.2011 р., № 102 від 05.11.2011 р., № 103 від 06.11.2011 р., № 104 від 08.11.2011 р., № 105 від 09.11.2011 р., № 106 від 11.11.2011 р., № 107 від 12.11.2011 р., № 108 від 13.11.2011 р., № 109 від 15.11.2011 р.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. "а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з придбання позивачем у постачальника ПП "Торговий дім "Інком-Юг" товарів, на які платник податку посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до укладеного договору, позивачем придбано у ПП "Торговий дім "Інком-Юг" товари (нафтопродукти), які позивач в подальшому використав у господарській діяльності (заправка орендованих автомобілів), що також підтверджується матеріалами справи.

Натомість, в підтвердження отримання ФОП ОСОБА_2 товарів від ПП "Торговий дім "Інком-Юг", позивачем надано до матеріалів справи податкові та видаткові накладні, банківські виписки про перерахування коштів за договором, договір, товарно-транспортні накладні та інші документами, які в повній мірі були досліджені судом першої інстанції та спростовують висновок апелянта про встановлений перевіркою факт відсутності господарських операцій між ФОП ОСОБА_2 та ПП "Торговий дім "Інком-Юг", та відповідно підтверджують придбання товарно-матеріальних цінностей.

Таким чином, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, та інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість, а тому оцінка судом першої інстанції обставин та матеріалів справи відповідає правильному застосуванню норм матеріального права, які регулюють порядок визначення та відшкодування податку на додану вартість.

Крім того, як вбачається з апеляційної скарги та акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку, що господарські відносини позивача з ПП "Торговий дім "Інком-Юг" в порушення ст. 203, ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ПП "Торговий дім "Інком-Юг", в тому числі з посиланням на відсутність контрагента за місцезнаходженням, оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: