Ухвала суду № 31751356, 06.06.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-12139/12/0170/29

06.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дудкіної Т.М.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Омельченка В. А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Пакет Т.В. ) від 16.01.13 у справі № 2а-12139/12/0170/29

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 АДРЕСА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 12 жовтня 2012 року №0018691702.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.13 у справі № 2а-12139/12/0170/29 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0018691702 від 12 жовтня 2012 року.

Також судом вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.2013 року та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні скарги, просив скасувати постанову суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що з 19 вересня 2012 року по 25 вересня 2012 року посадовими особами ДПІ у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну невиїзну позапланову перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 з питань взаємовідносин з ПП «Базис торг» та Фірмою «Капітель Плюс» за період з 01.01.2009 року по 30.06.2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт від 02 жовтня 2012 року №6744/17-2/НОМЕР_1 (далі - Акт) за висновками якого встановлено порушення позивачем ч.1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного кодексу України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, п.п. 7.4.1 п. 7.4., п. п. 7.4.5. п. 7.4., п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищення податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 31808,83 грн., у т.ч. по періодах: за травень 2010 - у сумі 2758,16 грн., за червень 2010 року - у сумі 6590,10, за липень 2010 року - у сумі 11313 грн., за серпень 2010 року - у сумі 3354,02 грн., за жовтень 2010 року - у сумі 2520,02 грн., за листопад 2010 року - у сумі 239,60 грн., за грудень 2010 року - у сумі 5033,93 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 жовтня 2012 року №0018691702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 39761,04 грн., у тому числі 31808,83 грн. за основним платежем та 7952,21 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

В акті перевірки встановлено, що за період, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з суб'єктом господарювання з ознаками «фіктивності», а саме: ПП «Базис торг» (ЄДРПОУ 36165986) та Фірмою «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 31095815), а також встановлено неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

У період, за який проводилася перевірка, спірні правовідносини регулювалися Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин, далі - Закон №168) та Податковим кодексом України.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені у розділі V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Вищевикладене свідчить, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності та підтвердженні податковими накладними.

Однак, слід зазначити, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності. Тобто, саме на податковий орган покладено обов'язок доведення недійсності відомостей вказаних у документах.

Апеляційним розглядом встановлено, що позивач мав договірні взаємовідносини з зазначеними суб'єктами господарювання.

Так, позивач придбав у ПП "Базис торг" товари на загальну суму 31808,83 грн. та у Фірми "Капітель плюс" - на суму 726,95 грн.

Колегією суддів безперечно встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій з Фірмою «Капітель Плюс» та з ПП «Базис торг».

Так, оплата позивачем придбаного у ПП «Базис торг» та Фірмою «Капітель Плюс» товару підтверджується відповідними розрахунковими документами - фіскальними чеками.

Право позивача на формування податкового кредиту за відповідні періоди по вказаним господарським операціям з вищезазначеними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи вищевказаними податковими накладними, складеними ПП «Базис торг» та Фірмою «Капітель Плюс».

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ПП «Базис торг» та Фірмою «Капітель Плюс» товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами, а саме: видатковими та податковими накладними, довіреностями.

Зазначені обставини залишилися поза увагою податкового органу.

Таким чином судова колегія зазначає, що позивач формував податковий кредит за реально здійсненими господарськими операціями з ПП «Базис торг» та Фірмою «Капітель Плюс», які були платниками податків, зокрема, і ПДВ, а тому несуть самостійну (індивідуальну) відповідальність за своєчасність нарахування та повноту сплати до бюджету податкових зобов'язань за такими господарськими операціями.

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та заниження податку на додану вартість заснований на тому, що правочини, укладені між позивачем та ПП «Базис торг» і Фірмою «Капітель Плюс» мають ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Однак, такі висновки податкового органу не ґрунтуються на нормах цивільного та податкового законодавства.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентами суду не надано, а судом не добуто.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідачем при проведенні перевірки були використані відомості комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, в акті перевірки є посилання на податкові декларації позивача за період з 01.01.2009 року по 30.06.2009 року, проте не проведено аналіз первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, який вірно зазначив, що позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена судом першої інстанції та апеляційним розглядом. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом відповідно до приписів ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено правомірність своїх висновків, викладених у акті перевірки, та як наслідок - правомірність прийнятого на підставі акту перевірки, податкового повідомлення-рішення.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б вказували на невідповідність рішення суду першої інстанції приписам ст.159 КАС України, по суті є витягом з акту перевірки та запереченнями на позов.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги в зв'язку з їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, судом першої інстанції вірно з'ясовані обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається. Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.01.13 у справі № 2а-12139/12/0170/29 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис Т.М. Дудкіна

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис В.А.Омельченко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Т.М. Дудкіна