Ухвала суду № 31748729, 05.06.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 р.Справа № 820/2729/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Бондара В.О. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання Губарь А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2013р. по справі № 820/2729/13-а

за позовом Приватного підприємства "Зол Ізол"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Зол Ізол" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби та просило суд постановити рішення, згідно якого визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 р. №0000292223 та №0000302223.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.13 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи,

Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріли справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками податкової інспекції була проведена виїзна позапланова документальна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.01.2013 р.

За результатами зазначеної перевірки 07.03.2013 р. контролюючим органом було складено акт №213/22-204/36122586.

Перевіркою встановлено порушення:

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. №334/94-ВР, а саме - встановлено завищення витрат за III квартал 2010 р. на суму 112.930,00 грн., у результаті чого донараховано податок на прибуток у сумі 28.233,00 грн., в т.ч. за III квартал 2010 р. у сумі 28.233,00 грн.;

- ст.185, ст.187, ст.188, ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2756-VI, у результаті чого донараховано податок па додану вартість у сумі 308.245,00 грн., в тому числі : за серпень 2012 р. у сумі 22.586,00 грн., за квітень 2011 р. у сумі 26.427,00 грн., за травень 2011 р. у сумі 37.381,00 грн., за червень 2011 р. у сумі 45.002,00 грн., за вересень 2011 у сумі 44.951,00 грн. за жовтень 2011 р. у сумі 15.438,00 грн., за травень 2012 р. у сумі 7.200,00 грн. за серпень 2012 р. у сумі 13.510,00 грн., за вересень 2012 р. у сумі 28.340,00грн. за жовтень 2012 р. у сумі 30.727,00 грн., за листопад 2012 р. у сумі 36.683,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом були прийняті оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 22.03.2013 р. №0000292223, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 358.143,75,00 грн. (за основним платежем - 308.245,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 49.859,75 грн.), та №0000302223, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 35.292,25 грн. (за основним платежем - 28.33,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 7.058,25 грн.).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не довів правомірність прийнятих ним рішень.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.5.3 - п.5.7 цієї статті.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 названого пункту, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз.1 цього пункту.

Як вбачається із матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток був висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ "Стар Д", ПП "Нокс", ПП "Ельтан", ПФ "Меркурій", ТОВ "Промспецконсалтинг", ПП "Сохо плюс", ПП "Солар транс".

Відповідно до зазначених договорів, позивач придбавав у названих контрагентів бензин, керосин, тальк, бітум, уайт-спирит, з метою використання у своїй господарській діяльності, а саме - з метою виготовлення покрівельних та гідроізоляційних мастик, склад, технологія виробництва та використання яких регламентовано у ДБН.В.2.6-14-97 та ТУ У В.2.7-24.3-2349815135-001-2005. Зазначені покрівельні та гідроізоляційні мастики застосовуються при здійсненні гідроізоляції підземних споруд та пристроїв, ремонті покрівель, у промисловому та цивільному будівництві, та були у подальшому реалізовані позивачем контрагентам, що підтверджується документами, долученими до матеріалів справи.

Реальність спірних операцій підтверджено договорами постачання, договорами купівлі-продажу, податковими накладними, довіреностями, накладними, платіжними дорученнями.

Як сам позивач, так і його контрагенти в період, який був охоплений перевіркою, є платниками ПДВ і стоять на обліку щодо цього в ДПС, що не оспорюється відповідачем.

Оцінюючи докази, наявні в матеріалах справи та обставини, встановлені на їх підставі в їх сукупності та взаємозв'язку, а саме, надання позивачем первинних документів, які б підтверджували її реальність, спрямованість на фактичні зміни, у відповідності до змісту здійсненого правочину, в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача, колегія суддів надходить до висновку, що відповідні угоди мають реальний характер.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підтвердження реальності (товарності) господарських операцій позивача з його контрагентами та вважає, що ці господарські операції мають правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит, оскільки реально вчинені у межах господарської діяльності та підтверджені належними первинними документами.

У свою чергу, податковий орган на обґрунтування висновку про безтоварність спірних операцій зазначив про відсутність у позивача товарно-транспортних документів на підтвердження перевезення придбаного товару.

У розглядуваному випадку згідно з умовами договорів купівлі-продажу обов'язок з перевезення товару було покладено на постачальника.

Згідно ж з пунктом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пункту 11.1 цих Правил товарно-транспортна накладна є основним документами на перевезення вантажів.

Таким чином, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків та їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак, враховуючи оприбуткування та використання позивачем у своїй діяльності придбаного у контрагента товару, відсутність товарно-транспортних накладних не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та спірними постачальниками.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2013р. по справі № 820/2729/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Кононенко З.О.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Донець Л.О. Кононенко З.О.

Повний текст ухвали виготовлений 10.06.2013 р.