Ухвала суду № 31744356, 11.06.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6619/13 Справа № 436/9175/12 Головуючий у 1 й інстанції - Поштаренко О.В. Доповідач - Максюта Ж.І. Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2013 року апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Максюти Ж.І.

суддів - Слоквенка Г.П., Кочкової Н.О.,

при секретарі - Солод О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своїх вимог послався на те, що 19 листопада 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № DNU0GA00001559, відповідно до умов даного договору позивач зобов'язався надати відповідачу кредит у розмірі 42 625 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.11.2017 року. На забезпечення виконання умов договору відповідачі передати у іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,50 кв.м., яка належить на праві власності відповідачам. Зі свого боку позивач виконав, передбачені кредитним договором умови та передав відповідачу грошові кошти в розмірі 42 625 дол. США проте відповідач ОСОБА_3 не виконував належним чином взяті на себе зобов'язання у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед банком яка станом на 21.05.2012 року становить 87249,03 дол. США., що за курсом НБУ від 21.05.2012 року - 7.99 складає 697250,62 грн.

Просив суд звернути стягнення на нерухоме майно відповідачів що перебуває в іпотеці ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до договору іпотеки № DNU0GA00001559 від 19 листопада 2007 року, а саме квартиру АДРЕСА_1, та виселити відповідачів з вказаної квартири зі знаттям їх з реєстрації, а також покласти на відповідачів судові витрати по справі.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПривтБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про звернення стягнення задоволені.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,50 кв.м., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені відповідачів договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі, розташованій за адресою: вул. Немировича-Данченка, 32/85 у м. Дніпропетровську зі зняттям з реєстраційного обліку у органах МВС України.

Також судом вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року, та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість такого рішення через порушення норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи і давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 19.11.2007 року між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір DNU0GA00001559, за умовами якого позивач зобов'язався надати останньому кредит у розмірі 42 625 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19.11.2017 року.

ОСОБА_3 в порушення умов кредитного договору свої зобов'язання належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 21.05.2012 року має заборгованість у розмірі 87249,03 дол. США, що за курсом 7.99 відповідно до повідомлення НБУ від 21.05.2012 року складає 697250,62 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі 37743,31 дол.США; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 13800,27 дол.США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 3388 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 28132,94 дол. США; штрафу (фіксована частина) у розмірі 31,28 дол. США; штрафу (процентна складова) у розмірі 4153,23 дол.США.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1, загальною площею 52,50 кв.м., яка належить на праві власності відповідачам.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,50 кв.м., яка належить на праві власності відповідачам по справі, суд першої інстанції, виходив з того, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Такі висновки суду відповідають нормам цивільного законодавства, та фактичним обставинам справи.

Рішення суду в частині виселення відповідачів з іпотечної квартири також відповідає нормам матеріального права, а саме ч.4 ст.109ЖК України, та ст..39-40 Закону України «Про іпотеку»

В матеріалах цивільної справи маються належні докази про повідомлення банком відповідачів про необхідність звільнити житлове приміщення у разі звернення банком стягнення на предмет іпотеки на підставі вимог ст.39-40 Закону України «Про іпотеку» (а.с.14).

Відповідно до п.43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» - При розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Твердження апелянта про те, що вони повідомлення банку про необхідність погашення заборгованості за кредитним договором у місячний термін, а у разі непогашення у встановлений термін, виселення з займаного житла, не отримували спростовуються матеріалами справи (а.с.15)

Доводи апеляційної скарги про незаконність рішення суду в частині виселення з квартири неповнолітнього онука апелянта, без отримання згоди органу опіки та піклування - є безпідставними, оскільки малолітня дитина була зареєстрована у спірній квартирі вже після оформлення кредитного та іпотечного договорів.

Як роз'яснив у п. 44 Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» - Згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.»

Також є безпідставними доводи апеляційної скарги про не законність стягнення з відповідачів штрафу та пені за прострочення сплати суми кредиту та відсотків, оскільки такі нарахування були зроблені банком у відповідності до вимог укладеного сторонами кредитного договору, який не був визнаний судом недійсним повністю або в якийсь його частині.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, судом 1 інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута у рамках позовних вимог та на основі наданих доказів, підстав для виходу за межі апеляційної скарги не вбачається, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314 ЦПК України, апеляційний суд , -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: