Ухвала суду № 31741704, 03.06.2013, Апеляційний суд міста Севастополя

03.06.2013

Справа № 22ц/797/958/13 Головуючий у першій

інстанції Кукурекін К.В.

Категорія 27 Доповідач у апеляційній

інстанції Володіна Л.В.

Апеляційний суд міста Севастополя

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Володіної Л.В.,

суддів - Птіціної В.І., Моцного М.В.,

секретар - Лашкевич Н.О.,

за участю:

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Севастополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк" до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк", третя особа - ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 14 січня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009р. ЗАТ "ПроКредитБанк" (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство) (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 та, вточнивши позовні вимоги, просило стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором у сумі 206145,77 грн.

Вимоги мотивовані тим, що відповідачі порушують умови договору кредиту, укладеного 24.12.2007 року з Банком, кредит та відсотки за його користування у встановленому договором порядку не погашають. У зв'язку з викладеним позивач вимушений звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

У січні 2012 року відповідач ОСОБА_3 звернулась до суду з зустрічним позовом до ПАТ "ПроКредитБанк", в якому просила визнати недійсним договір поруки, укладений між нею та Банком 24.12.2007 року, вказуючи, що спірний договір укладений нею під впливом тиску та тяжких для неї обставин, що не відповідало її внутрішній волі та наміру.

Рішенням Ленінського районного суду м.Севастополя від 14 січня 2013 року позов ПАТ "ПроКредитБанк" задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ "ПроКредитБанк" за кредитним договором 206145,77 грн. Вирішено питання про судові витрати. У зустрічному позові ОСОБА_3 відмовлено.

Відповідачем ОСОБА_3 подана апеляційна скарга, в якій, вказуючи на порушення норма матеріального і процесуального права, не з'ясування обставин справи, ставиться питання про скасування рішення суду в частині позовних вимог ПАТ „ПроКредитБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову, просить постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні вимог до ОСОБА_3, визнати договір поруки недійсним.

Відповідачем ОСОБА_5 рішення суду не оскаржується.

Представник позивача і відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені, що, відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3 і її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується матеріалами справи, що 24.12.2007 р. між ЗАТ „Про кредит Банк" і ОСОБА_5 укладений кредитний договір № 23.1310, згідно з яким, відповідачу надано кредит у розмірі 10000 доларів США з оплатою по процентній ставці 21 процентів річних на строк 24 місяця (а.с. 8-9).

Вказаним кредитним договором передбачено, що позичальник зобов'язується: сплачувати необхідні щомісячні платежі, повернути його в терміни відповідно до умов даного Договору, а також виконувати інші свої зобов'язання згідно даного договору.

В забезпечення повернення кредиту ОСОБА_5, 24.12.2007 р. між ЗАТ „Про кредит Банк" і ОСОБА_3 укладений договір поруки № 23.1310-ДПІ, згідно з п.1 ст.1 якого, вона зобов'язалась перед Банком відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_5, які виникають із кредитного договору № 23.1310 від 24.12.2007 р. в повному обсязі цих зобов'язань (а.с. 10).

Відповідачами порушені умови кредитного договору, їм неодноразово надсилались повідомлення про наявність заборгованості за кредитним договором і необхідність її сплатити, однак заборгованість по кредиту погашена не була (а.с. 19-30.

Враховуючи те, що порушення умов кредитного договору з боку відповідачів знайшло своє підтвердження, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з відповідачів на користь позивача суми пені за порушення зобов'язання в розмірі 113454 грн., судом першої інстанції не враховано заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування позовної давності в один рік до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України (ч.3 ст.267 ЦК України) (а.с. 99).

Із наданого позивачем розрахунку суми позовних вимог вбачається, що станом на 13.02.2012 р. у відповідачів утворилась заборгованість в сумі 206145,77 грн., в тому числі: капітал - 53754,77 грн., проценти по графіку - 7905,05 грн., проценти за фактичне (неправомірне) користування простроченим капіталом - 31031,89 грн., пеня - 113454,06 грн. (а.с. 67-69).

Колегія суддів, враховуючи заяву представника відповідача ОСОБА_3 про застосування до вимоги про стягнення пені строку позовної давності, дату звернення з позовом до суду 03.09.2009 р., приходить до висновку, про обґрунтованість доводів апеляційної скарги в цій частині відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України, і наявність підстав для зменшення суми пені до 104921 грн. 36 коп. (113454,06 грн. - 8532,7 грн.). Таким чином, загальна сума боргу, яка стягується з відповідачів складає 197613,07 грн., в тому числі: капітал - 53754,77 грн., проценти по графіку - 7905,05 грн., проценти за фактичне (неправомірне) користування простроченим капіталом - 31031,89 грн., пеня - 104921,36 грн. (113454,06 грн. - 8532,7 грн.).

Доводи апеляційної скарги про застосування положень ч.3 ст. 551 ЦК України, і зменшення розміру неустойки колегією суддів не приймаються. Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", вбачається, що істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язань).

При поданні заяви про застосування ч.3 ст.551 ЦК України відповідачкою ОСОБА_3 суду першої інстанції не надано жодного доказу в підтвердження наявності істотних обставин для зменшення розміру неустойки (а.с. 99). Боржниками умови кредитного договору не виконуються з січня 2009 р., заборгованість не погашається навіть частково.

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона находиться у скрутному матеріальному становищі, спростовуються матеріалами справи. Із заявки на отримання кредиту від 17.12.2007 р. вбачається, що на час укладання кредитного договору і договору поруки ОСОБА_3 мала постійне місце роботи і отримувала щомісячний дохід в розмірі 10000 грн. (а.с. 13). Доказів відсутності цих доходів на час розгляду справи відповідачкою суду не надано. Порушень норм чинного законодавства в цій частині судом не допущено, підстав для застосування ч.3 ст.551 ЦК України колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що штрафні санкції для ОСОБА_3 розраховані в порушення умов п.2.1 договору поруки є необґрунтованими, оскільки п.1.1 договору поруки № 23.1310-ДП1 від 24.12.2007 р. зазначено, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед Кредитором відповідати за зобов'язаннями ОСОБА_5, які виникають з умов кредитного договору № 23.1310 від 24.12.2007 р., в повному обсязі цих зобов'язань (а.с. 10).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору поруки недійсним, суд першої інстанції виходив з його недоведеності, з такими висновками колегія суддів погоджується.

Відповідно до ч.1 ст.231 ЦК України, правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Згідно з п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних прав про визнання правочинів недійсними", При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства(стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має

виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.

Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і

іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів

її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України, правочин, якій вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

З аналізу статті 233 ЦК України вбачається, що для визнання правочину недійсним у контексті цієї норми, необхідно встановлення двох обставин: наявність тяжких обставин та вкрай невигідні умови правочину.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суджу України, від 06.11.2009 р., № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалась. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втрати житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Під тяжкими обставинами слід розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а його крайні форми, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти даний правочин.

ОСОБА_3 не надано будь-яких письмових доказів, що на момент укладання договору поруки існували тяжкі для неї обставини, а саме довідок медичних установ, про те, що на час укладання договору вона мала важкий стан здоров'я, а також наявність інших тяжких для неї обставин, під впливом яких вона діяла, чим друга сторона правочину (позивач) скористалася.

Яких-небудь письмових доказів стосовно тиску, який чинився з боку відповідача ОСОБА_5 в той період часу, суду не надано. Шлюб між подружжям розірваний 26.09.2009 р.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договір поруки встановлює взаємні права і обов'язки Банка і поручителя ОСОБА_3, і на права боржника ОСОБА_5 не впливає. Договір поруки укладений відповідно до вимог чинного законодавства, не містить будь-яких вкрай невигідних умов для поручителя.

В врахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що доводи позову про укладення договору під тиском і впливом тяжких обставин, що не відповідало волевиявленню позивача і наміру виконання зобов'язань, в порушення ст.60 ЦПК України, ОСОБА_3 не доведені.

Доводи апеляційної скарги щодо відхилення клопотання про допит в якості свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 висновків суду не спростовують, оскільки свідки не були присутні при укладенні договору, обставини, на які посилається позивач за зустрічним позовом, свідкам відомі зі слів самої ОСОБА_3, що вбачається із клопотання про допит свідків.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачів на користь позивача суми судового збору в солідарному порядку, оскільки це не відповідає вимогам ст.88 ЦПК України, тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 233, 551, 626 ЦК України, ст.ст. 88, 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 14 січня 2013 року в частині суми пені за порушення зобов'язання та судових витрат - змінити.

Зменшити розмір пені за прострочку сплати основного боргу, що стягнута солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк" до 104921,36 грн.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк" судовий збір по 813,50 грн. з кожного.

В решті рішення Ленінського районного суду м.Севастополя від 14 січня 2013 року - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя - Л.В. Володіна

Судді: - В.І. Птіціна

- М.В. Моцний