Ухвала суду № 31738066, 09.04.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р.

справа № 1170/2а-1072/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Щербака А.А.

суддів: Малиш Н.І. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання: Стельмашової Я.А розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012року у справі за позовом Приватного підприємства «Ібіца» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

ПП «Ібіца» звернулась з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012року позов задоволено.

Суд постановив скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.11.2011 року №0001542360, яким визначено приватному підприємству «Ібіца» податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 248491 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 234843 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 13648 грн.

Постанова обґрунтована тим, що в судовому засіданні встановлено, що між позивачем та ПП «Каїр» був укладений договір поставки від 01.04.2011р. (т. 1 а.с.57-58).

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, вказано, що позивачем по взаємовідносинах з ПП «Каїр» надано до перевірки наступні первинні документи: податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні.

Відносно складення вказаних документів будь-яких зауважень перевіряючими особами висловлено не було. Копії вказаних документів долучено до матеріалів справи, а їх зміст відповідає вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що дозволяє ідентифікувати зміст та обсяг господарських операцій, сторони цих операцій.

Таким чином, встановлені обставини свідчать про те, що позивачем надані належним чином оформлені первинні документи, які свідчать про господарські відносини позивача з ПП «Каїр».

Як вбачається з акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочину, який укладено між позивачем та ПП «Каїр», суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає

Крім того, як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення податкових

зобов'язань стали висновки відповідача про нікчемність угод, які зроблені з огляду на фінансово-господарську діяльність ПП «Каїр».

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував, що повноваженнями щодо визнання правочину недійсним із мотивів порушення публічного порядку, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (нікчемний правочин), органи податкової служби не наділені, оскільки таке визнання можливе в судовому порядку, а тому суд вважає, що висновки відповідача в частині визнання правочинів нікчемними вимогам чинного законодавства не відповідають, оскільки вчинені поза межами законодавчо визначених повноважень та з перейняттям компетенції судових органів.

Встановлені обставини справи свідчать про те, що на час здійснення господарських операцій ПП «Каїр» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. Тобто, на час здійснення господарських операцій з позивачем, ПП «Каїр»було зареєстровано як платник податку на додану вартість, а відтак могло видавати податкові накладні, на підставі яких, сплачені суми ПДВ, було віднесено позивачем до податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що отримавши від ПП «Каїр»податкові накладні позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту, а тому податкове повідомлення-рішення за №0001542360 від 21.11.2011 року підлягає скасуванню.

Відповідачем подана апеляційна скарга, просить оскаржену постанову скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було враховано те, що у ПП «Каїр» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, судову повістку отримав 02.10.2012р.

Представник позивача не з'явився, судову повістку отримав 03.10.2012р.

Відповідно сит. 41 КАС України, фіксування судового засідання технічним засобом не здійснювалось.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції, на підставі акту перевірки №121/23-6/37059091 від 07.11.2011 року, відповідач було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001542360, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, за основним платежем, в розмірі 234843 грн. та застосовано штрафну санкцію в сумі 13648 грн. (т.1 а. с. 7).

Актом перевірки вставлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період з 01.04.2011 р. по 31.08.2011 р. щодо придбання ПП «Ібіца» товарів (робіт, послуг) у контрагента - постачальника ПП «Каїр» товарів (робіт, послуг) не підтверджуються стосовно реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій.

В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.ст. 228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України встановлено нікчемні правочини;

Порушено п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.04.2011 р. по 31.07.2011 р. всього в розмірі 234843 грн.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується зх. Огляду на наступне.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Підставою для нарахування податкового кредиту є видана платником податку на вимогу покупця податкова накладна із заповненням всіх обов'язкових реквізитів.

Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як свідчать матеріали с справи між ПП «Каїр» та ПП «Ібіца» було укладено договір поставки від 10 квітня 2011р. , за яким поставлено товар – продукти харчування.

Фактичне отримання товару підтверджено наданими договором, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками банку про сплату за вказаним договором.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що отримавши від ПП «Каїр» податкові накладні позивач мав право на віднесення сум ПДВ, що сплачені у вартості товару, до складу податкового кредиту, а тому податкове повідомлення-рішення за №0001542360 від 21.11.2011 року підлягає скасуванню.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування оскарженої постанови відсутні.

Керуючись ст. ст. 198, 200, 203, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об’єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 10 липня 2012року у справі за позовом Приватного підприємства «Ібіца» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили у відповідності до ч.5 ст. 254 КАС та може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 212 КАС України до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.А. Щербак

Суддя: Н.І. Малиш

Суддя: Ю.В. Дурасова