Постанова № 31732782, 06.06.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2013 р. Справа №805/7170/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 10 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Голубової Л.Б.,

за участі секретаря судового засідання Асманової Е.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та

Кредит»

до відділу державної виконавчої служби Ленінського

районного управління юстиції у м. Донецьку

третя особа ОСОБА_1

про визнання неправомірними дій щодо винесення

постанови про повернення виконавчого документа

стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931,

скасування постанови про повернення виконавчого

документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП

№ 12655931, зобов'язання провести виконавче

провадження за виконавчим написом, вчиненим

24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького

міського нотаріального округу ОСОБА_2 за

реєстраційним № 489, поновлення строку для подання

позову

за участю:

від позивача: Ярової Л.В., за дов. від 29 жовтня 2012 року,

від відповідача: Беркози Р.С. за дов. від 01 березня 2013 року,

від третьої особи: не з'явились

Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - позивач, Банк) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку (надалі - відповідач), третя особа: ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, зобов'язання провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстраційним № 489, поновлення строку для подання позову.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що 26 квітня 2013 року відповідачем винесено постанову ВП № 12655931 про повернення виконавчого документа стягувачеві про звернення стягнення на майно - житловий будинок, що є предметом іпотеки, на підставі виконавчого напису приватного нотаріусу Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 489 від 24 квітня 2009 року. В постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві зазначено, що в ході проведення виконавчих дій встановлено, що в будинку, який є предметом іпотеки зареєстровані неповнолітні діти, згідно рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради у місті Донецьку № 138 від 10 квітня 2013 року відмовлено у наданні дозволу на реалізацію предмету іпотеки.

Позивач вважає постанову такою, що порушує його законні права на предмет іпотеки.

Позивач в судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог, оскільки вважає, що діяв відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Третя особа не прибула у судове засідання, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Згідно телеграми, відправленої судом на адресу третьої особи, ОСОБА_1 не з'являється за телеграмою, квартира закрита (а.с.45). Згідно довідки органів МВС від 10.12.2012 року ОСОБА_1 зареєстрована саме за адресою, зазначеною у позові.

Представники сторін пояснили, що спір між ними виник через зловживання третьою особою, як позичальницею своїми правами та небажанням повертати банку кредит, на які вона придбала спірний будинок. Також представники сторін пояснили, що ОСОБА_1 з зазначених вище підстав ухиляється від отримання будь-якої кореспонденції як від банку, так і органу державної виконавчої служби, якому не сплатила суми виконавчого збору. В доказ зазначеного, сторонами надано ухвалу Ленінського районного суду м. Донецька від 18.08.2011 у справі № 2-330/11, відповідно якої позов ОСОБА_1 до ВДВС Ленінського РУЮ м. Донецька, приватного нотаріуса Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2, ВАТ БАНК «Фінанси та кредит», третя особа: орган опіки та піклування Ленінської районної у м. Донецьку ради про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду з підстав неявки позивача (а.с. 48).

Враховуючи думку сторін та скорочений строк розгляду даної категорії справ, встановлений статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає недоцільним застосування приводу до третьої особи та можливість розгляду справи за умов її відсутності.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, суд -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» одночасно є стороною виконавчого провадження ВП № 126559931 та заставодержатель, звернулося до суду з вимогою до суб'єкта владних повноважень - відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстраційним № 489, оскільки вважає, що виконавчий документ, предметом якого є житловий будинок, що знаходиться в іпотеці банку неправомірно повернутий стягувачеві.

Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України передбачено, що частиною четвертою статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За вказівкою статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Відповідно до вимог статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», основним завданням відділу є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Судом встановлено, що 10 квітня 2008 року між Банком та громадянкою ОСОБА_1 з метою забезпечення своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань за кредитним договором № 29 від 10 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки на житловий будинок з житловою прибудовою та надвірними побудовами за номером АДРЕСА_1, яка стане власністю іпотекодавця за умов невиконання кредитного договору, та який був посвідчений 10 квітня 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстром № 2042 (а.с. 15-17).

Таким чином, Іпотекодавець (ОСОБА_1) передала, а Іпотекодержатель (Банк) прийняв в іпотеку - майнові права на житловий будинок загальною площею 160,3 кв.м.

Крім того, пунктом 6.10 договору передбачено, що Іпотекодавець свідчить та гарантує, що дітей, які мають право користування цим житлом немає (а.с. 15 зв. бік).

Згідно довідки органу служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб від 03 квітня 2008 року, виданої на ім'я ОСОБА_6, у якої третя особа купила будинок, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованих осіб не значиться (а.с. 18).

Тобто, на дату укладання іпотечного договору в спірному будинку не було зареєстровано жодних осіб.

10 квітня 2008 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна було внесено реєстраційний запис про заборону відчуження житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 40-41).

24 квітня 2009 року у зв'язку із невиконанням зобов'язань за кредитним договором громадянкою ОСОБА_1 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис № 489 про звернення стягнення на предмет іпотеки (а.с. 20).

07 травня 2009 року на підставі вказаного виконавчого напису постановою відповідача ВП № 12655931 відкрито виконавче провадження щодо примусового стягнення вказаного нерухомого майна (а.с. 37).

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Пунктом 1 ч.1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Статтею 54 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно (іпотеку) боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року №898-IV, в редакції Закону України від 4 листопада 2010 року №2677-VI, у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Статтею 4 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

У судовому засіданні встановлено, що на дату відкриття виконавчого провадження до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вже було внесено реєстраційний запис про заборону відчуження спірного житлового будинку.

Статтею 41 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Реалізація предмета іпотеки здійснюється у населеному пункті за місцем його розташування, а якщо предмет іпотеки перебуває за межами населеного пункту, його реалізація здійснюється у найближчому населеному пункті або районному центрі на території, на яку поширюються повноваження відділу державної виконавчої служби, на виконанні якого перебуває рішення суду, або виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.

На підставі ч. 7 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» спори, які виникають у виконавчому провадженні щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом.

Згідно із частиною 2 статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Протягом шестимісячного строку з дати відкриття виконавчого провадження - 07 травня 2009 року відповідач не здійснив виконавче провадження.

Відповідач зробив запит до органів МВС щодо реєстрації громадян у спірному будинку. Листом від 10 грудня 2012 року начальник Ленінського РВ у м. Донецьку ГУ ДМС України в Донецькій області повідомив відповідача, що за адресою: АДРЕСА_1 з 21 лютого 2009 року зареєстрована ОСОБА_1 та неповнолітні діти ОСОБА_7 2002 року народження та ОСОБА_8 2009 року народження.

Тобто, третя особа навмисно зареєструвала дітей в будинку, що вже був предметом іпотеки з 10 квітня 2008 року.

Відповідач звернувся до Ленінської районної ради у м. Донецьку з проханням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Донецьку від 10 квітня 2013 року № 138 відмовлено відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку у наданні дозволу на реалізацію будинку № АДРЕСА_1, де право користування мають малолітні діти (а.с.39). При цьому рішення містить посилання на статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 року № 2623-ІV, згідно якої для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.

Поняття правочину детально розкриває глава 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів, зокрема, такими рисами: правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи (на відміну від адміністративних актів, актів управління, що видаються органами державної влади та управління).

Суд звертає увагу, що в статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» йдеться про вчинення правочинів добровільного характеру щодо нерухомого майна та не йдеться про виконавче провадження з реалізації предмету іпотеки.

Інструкція з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 року № 512/5 визначає окремі питання організації виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 4.5.9 Інструкції у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають неповнолітні, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Вказаний пункт регулює порядок передачі на реалізацію нерухомого майна на підставі рішення суду, який видав виконавчий документ, а не згідно виконавчого напису нотаріусу щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вчиненого за договором іпотеки.

Крім того, на дату укладання договору іпотеки у спірному будинку взагалі ніхто не був зареєстрований. Третя особа зареєструвала дитину у спірному будинку 21 лютого 2009 року, коли він вже був зареєстрований предметом іпотеки.

Суд зауважує, що ані Законом України «Про виконавче провадження», ані Законом України «Про іпотеку» не встановлено обов'язку державного виконавця на отримання дозволу органу опіки та піклування на здійснення відчуження нерухомого майна боржника, право користування яким мають неповнолітні діти. Реалізація такого майна не ставиться зазначеними законами в залежність від отримання чи не отримання такого дозволу.

В противному випадку унеможливлюється, встановлене Законом України «Про іпотеку» та іншими законами право банку на повернення кредиту, отриманого громадянином під іпотеку за умови реєстрації ним своїх неповнолітніх дітей в будинку, що є предметом іпотечного договору.

Отже, у відповідача не було правових підстав для звернення до виконавчого комітету Ленінської районної ради у м. Донецьку за дозволом на відчуження предмету іпотеки.

Суд зазначає, що норми права - це підстава прийняття рішення для реалізації якої необхідно навести обставини, що обумовлюють її застосування. Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Орган державної виконавчої служби вийшов за межі своїх повноважень та діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Донецька про визнання неправомірними дій щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, зобов'язання провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстраційним № 489 підлягають частковому задоволенню, оскільки вимога щодо зобов'язання провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 не потребує судового захисту, виходячи з наступного.

Частиною першою статті 51 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, зокрема, що у разі скасування постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу скасована судом або начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець або керівником відповідного органу державної виконавчої служби , виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Таким чином, вимога про зобов'язання провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки захищена Законом.

Щодо вимог в частині поновлення строку звернення до суду, суд вважає їх не порушеними з боку позивача.

Питання розподілу судових витрат слід вирішити у відповідності до ч.4 ст.94 КАС України.

З огляду на вищенаведене, на підставі положень статті 19 Конституції України, Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку, третя особа: ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931, зобов'язання провести виконавче провадження за виконавчим написом, вчиненим 24.04.2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_2 за реєстраційним № 489 - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931.

Скасувати постанову відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції у м. Донецьку про повернення виконавчого документа стягувачеві від 26.04.2013 року ВП № 12655931.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» судові витрати з судового збору у розмірі 17 (сімнадцять) гривень 22 коп.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошено її повний текст у судовому засіданні 06 червня 2013 року в присутності представників позивача та відповідача.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голубова Л.Б.