Ухвала суду № 31728356, 29.05.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" травня 2013 р. м. Київ К-18475/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Ритова В.В.,

за участю:

представників позивача - Маркова О., Пронченка А.В., Терези Ю.О.,

представника відповідача - Марченка Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року

у справі № 3/663

за позовом Компанії «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» в особі Представництва «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» в Україні

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Компанія «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» в особі Представництва «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» в Україні (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 20 листопада 2008 року № 0002101750/0 в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 33992,56 грн. з податку з доходів фізичних осіб та 67985,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 0002101750/0 від 20 листопада 2008 року в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 33992,56 грн. з податку з доходів фізичних осіб та 67985,12 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Представництва «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» судові витрати в сумі 3,40 грн.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Голосіївському районі м. Києва провела планову виїзну перевірку Представництва «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» з питань дотримання податкового законодавства за період з 18 квітня 2006 року по 31 березня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 18 квітня 2006 року по 31 березня 2008 року, за результатами якої був складений акт від 11 листопада 2008 року № 497/1-22-30-26600499.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пунктів 1.2, 1.3, 1.9, 1.13, 1.15 статті 1, підпунктів 4.2.1, 4.2.3 пункту 4.2 статті 4, підпунктів «г», «е» абзацу 10 підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, пункту 7.1 статті 7, абзацу «а» пункту 17.2 статті 17, абзацу «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», пунктів 1, 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15 грудня 2004 року № 637, підпунктів «а», «в» пункту 1.5 розділу ІІ, пункту 1.15 розділу ІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, які полягали у неутриманні та неперерахуванні до бюджету податку з доходів фізичних осіб у періоді, який перевірявся, на загальну суму 35928,81 грн., у тому числі: за 2006 рік - 5633,42 грн., за 2007 рік - 28837,34 грн., за 2008 рік - 1458,05 грн.

Зокрема, в акті перевірки було зазначено, що позивачем неправомірно був неутриманий податок з доходів, отриманих 589 платниками податків (пасажирами) у формі оплати по безготівковому розрахунку за проживання та бронювання номерів в готелі, у зв'язку з перенесенням дати авіаперельоту, на загальну суму 32797 грн., а також неправомірно неутриманий податок з доходів, отриманих 3 платниками податків (пасажирами) у формі грошової компенсації, яка виплачувалась у зв'язку з перенесенням дати авіаперельоту, на загальну суму 1195,35 грн.

20 листопада 2008 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00002101750/0, яким згідно з підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила Представництву «Дельта Ейр Лайнз, Інк.» податкове зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у розмірі 107787,00 грн., у тому числі: 35929,00 грн. - основний платіж, 71858,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що компенсація, яка виплачується пасажирам авіаперевізником у зв'язку з перенесенням дати авіаперельоту, є складовою частиною оплаченої послуги по перевезенню (договору перевезення), а не додатковим благом у розумінні підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки такі послуги є обов'язковими для авіаперевізника.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з перенесенням дати авіа перельоту рейсів № 89 за маршрутом Київ - Нью-Йорк запланованих на 14 серпня 2006 року об 12:35 год. (фактично відправився 15 серпня 2006 року об 15:11 год.), на 10 травня 2007 року об 11:00 год. (фактично відправився 11 травня 2007 року об 13:54 год.), на 11 листопада 2007 року об 12: 30 год. (фактично відправився 12 листопада 2007 року об 09:17 год.), на 15 листопада 2007 року об 12:30 год. (фактично відправився 16 листопада 2007 року об 18:39 год.), позивачем здійснювалась оплата за проживання та бронювання номерів у готелі та грошова компенсація фізичним особам, яким було відмовлено у посадці на авіарейс (на який фізичні особи мали підтверджене бронювання).

Відповідно до положень статті 910 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка та багажної квитанції, форми яких встановлюються відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Права пасажира визначені статтею 911 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 2 якої (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пасажир може мати також інші права, встановлені цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 9 Конституції України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями статті 19 Закону України «Про міжнародні договори» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно абзацу 1 статті 62 Повітряного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при виконанні повітряних перевезень перевізник та аеропорт зобов'язані дотримувати загальних правил повітряних перевезень пасажирів, багажу, вантажу і пошти, а також нормативів якості обслуговування пасажирів і клієнтури, встановлених відповідним органом державної виконавчої влади.

Положеннями абзацу 1 пункту 1, пункту 3 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. У разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати: 1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк; 2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги); 3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи; 4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи; 5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.

На виконання Програми інтеграції України до Європейського Союзу, схваленої Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072, статті 62 Повітряного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3 Положення про Державну службу України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, затвердженого Указом Президента України від 16 серпня 2004 року № 912, наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року № 18 були затверджені Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, пунктом 1.2 яких (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ці правила розроблені з урахуванням положень Варшавської конвенції та Загальних умов перевезень пасажирів і багажу, встановлених Міжнародною асоціацією повітряного транспорту.

Відповідно до підпунктів 22.7.1, 22.7.2 пункту 22.7 Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджених наказом Державної служби з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 року № 18 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі затримки в перевезенні пасажир має право відмовитися від перевезення та вимагати від перевізника, з вини якого сталася затримка, повного повернення сум, сплачених за невикористане перевезення, та компенсацію за затримку, якщо така затримка перевищила допустимі строки. Така компенсація розраховується виходячи із вартості перевезення, яким пасажир не зміг скористатися. До нарахованих сум компенсації можуть включатися документально підтверджені витрати пасажира, пов'язані із затримкою в перевезенні, якщо пасажир з поважних причин не зміг продовжити перевезення. У разі затримки понад допустимі строки і згоди пасажира продовжити перевезення перевізник повинен надати пасажиру за встановленими ним нормами (в залежності від часу доби та терміну затримки) безкоштовно: безалкогольні напої, харчування, проживання в готелі, наземний трансфер (аеропорт - місто - аеропорт) тощо.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що компенсація, яка була виплачена пасажирам авіаперевізником у зв'язку з перенесенням дати авіаперельоту, є складовою частиною оплаченої послуги по перевезенню (договору перевезення), а не додатковим благом у розумінні підпункту 4.2.3 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», оскільки такі послуги є обов'язковими для авіаперевізника

За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність визначення податковим органом позивачу податкового зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у сумі 33992,56 грн. - за основним платежем та у сумі 67985,12 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями оспорюваним податковим повідомленням-рішенням є обґрунтованими.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Голосіївському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна