Постанова № 31728033, 06.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Справа № 5017/3511/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 09.04.13у справі№5017/3511/2012за позовомПублічного акціонерного товариства "Балтське хлібоприймальне підприємство"доПриватного сільськогосподарського підприємства "Перемога"простягнення 66822,18 грн Представники сторін у судове засідання не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Балтське хлібоприймальне підприємство" у грудні 2012 року заявлений позов про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога" 66 822,18 грн - боргу за надані послуги зберігання. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором складського зберігання кукурудзи від 06.09.11 № 01-К/2011 щодо сплати вартості наданих позивачем послуг зберігання, а також інших супутніх послуг зернового складу. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 903, 946 Цивільного кодексу України. Рішенням господарського суду Одеської області від 19.02.13, ухваленим суддею Желєзною С.П., позовні вимоги задоволено частково шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 61 338,04 грн боргу. Суд першої інстанції установив факт надання позивачем послуг зі зберігання, і не сплату вартості послуг у сумі 61338,04 грн відповідачем. В решті позову судом відмовлено з огляду на те, що надані позивачем послуги з автотранспорту на суму 5 484,14 грн не передбачені умовами договору. Рішення суду обґрунтовано приписами статей 1, 5, 7, 24, 26, 28, 37, 43 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні", статей 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 617, 625, 629, 901, 903, 937, 956, 957, 961 Цивільного кодексу України, пунктів 2.1, 2.3, 2.4 розділу I "Загальні положення", пунктів 1.1, 1.3, 2.1 розділу III "Оформлення зберігання зерна" Інструкції про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженої наказом Міністерства аграрної політики України від 13.10.08 N 661, статей 180, 181, 193 Господарського кодексу України. Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головей В.М. - головуючого, Мирошниченко М.А., Шевченко В.В., повторно розглянувши спір по суті, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі, установивши ті ж обставини справи, постановою від 09.04.13, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишив без задоволення. Приватне сільськогосподарське підприємство "Перемога" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначає про порушення судами приписів статей 42, 43, 43, 84, 104 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вказує на неузгодженість між сторонами питання про ціну та перелік послуг, які мають надаватись відповідачеві, тобто зауважує на тому, що між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а тому вважає договір неукладеним. Від Публічного акціонерного товариства "Балтське хлібоприймальне підприємство" відзиву на касаційну скаргу судом не отримано. Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.09.11 між Відкритим акціонерним товариством "Балтське хлібоприймальне підприємство" (сучасна назва - ПАТ "Балтське ХПП") - зерновим складом та Приватним сільськогосподарським підприємством "Перемога" - поклажодавцем, укладено договір складського зберігання кукурудзи № 01-К/2011, за умовами якого поклажодавець зобов'язався передати зерно, а зерновий склад зобов'язався прийняти його на зберігання на умовах, визначеним цим договором. Пунктами 3.1, 3.2, 3.4, 9.2, 15.7 договору сторони домовились, що зерновий склад приймає від поклажодавця кукурудзу в зерні, забезпечує кількісне і якісне його зберігання та здійснює відпуск зерна поклажодавцю. Зерновий склад надає поклажодавцю додаткові послуги із зберігання зерна для уникнення псування і втрати його якості. Такі послуги можуть надаватись як за згодою поклажодавця та і без його згоди, з урахуванням умов пункту 5.5 договору, у випадку якщо надання таких послуг передбачено цим договором, або їх не надання призведе до зниження якісних показників зерна. Поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані йому послуги з приймання, оформлення, зберігання, відвантаження зерна та надання додаткових послуг, пов'язаних із зберіганням зерна. Пунктами 5.3, 5.5, 9.2, 9.8 договору сторони передбачили, що поклажодавець цим договором доручає зерновому складу довести зерно за рахунок поклажодавця до якісних показників, встановлених у пункті 4.11 цього договору. Якщо в ході первинної обробки, а також упродовж строку зберігання зерна, зерновий склад здійснює роботи, спрямовані на підтримання або покращення його якісних показників, то упродовж 3 (трьох) робочих днів за закінченням таких робіт зерновий склад повідомляє про це поклажодавця та зобов'язаний надіслати поклажодавцю копію акта проведених робіт по формі № 34, або акта іншої форми. Копії акта проведених робіт по формі №34 або акта іншої форми, складені в ході первинної обробки зерна, надсилаються на окрему вимогу поклажодавця. Тарифи на послуги Зернового складу наводяться у додатку № 1 до цього договору і є складовою та невід'ємною частиною цього договору. Сторони укладають і підписують акт виконаних робіт до 10 (десятого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Згідно з пунктами 9.1, 9.3, 9.5 договору, розрахунки за надані послуги проводяться в грошовій формі (гривнях) з урахуванням податку на додану вартість. Поклажодавець сплачує вартість послуг зернового складу, пов'язаних з прийманням, очисткою, знезараженням та сушкою зерна при переданні такого зерна на зберігання, але в будь-якому випадку не пізніше 10 (десяти) календарних днів з моменту видачі складського документу на таке зерно. Поклажодавець сплачує вартість послуг Зернового складу по зберіганню зерна щомісячно, до 7 (сьомого) числа місяця, наступного за місяцем, в якому були надані послуги. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Публічного акціонерного товариства "Балтське хлібоприймальне підприємство" про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога" 66 822,18 грн - боргу, зі сплати вартості наданих позивачем послуг зберігання. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, за приписами якої підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно зі статтею 294 Господарського кодексу України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна регулюються також Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні" та іншими актами цивільного законодавства. Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що змістом договору зберігання є обов'язок зберігача зберігати річ, яка передана на зберігання поклажодавцем і повернути її у схоронності. Згідно зі статтею 942 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну. За приписами статті 955 Цивільного кодексу України положення параграфа 1 глави 66 Цивільного кодексу України застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом. Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Згідно з пунктом 10 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна. Відповідно до статті 24 вказаного Закону зерно підлягає зберіганню у зернових складах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов'язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Статтею 28 цього ж Закону унормовано, що плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. За приписами статті 30 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору складського зберігання зерна, відшкодовуються понад плату, яка належить зерновому складу, якщо інше не передбачено договором складського зберігання зерна. При безоплатному зберіганні власник зерна зобов'язаний відшкодувати зерновому складу здійснені ним витрати на зберігання зерна, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем на виконання умов договору складського зберігання кукурудзи № 01-К/2011 передано позивачеві на зберігання кукурудзу в зерні 3 класу на кормові потреби фізичною вагою 1615400 кг та заліковою вагою 1437023 кг, що підтверджується складськими документами. Судами також установлено, що позивачем на виконання умов цього ж договору надано відповідачеві послуги з приймання кукурудзи, сушки кукурудзи, аналізу визначення наявності ГМО, аналізу визначення показників безпеки, вартість складських квитанцій, переоформлення, очистки кукурудзи, автопослуг, зберігання кукурудзи на загальну суму 333 987,46 грн, про що свідчать акти наданих послуг від 30.09.11 №864, від 04.10.11 № 961, від 10.10.11 № 1001, від 11.10.11 № 1005, від 26.10.11 № 1075, від 31.10.11 №1091, від 31.10.11 №1189, від 06.11.11 №1205, які підписані представниками обох сторін та скріплені печатками. Установлено судами і те, що автотранспорті послуги, котрі відображені в акті від 31.10.11 №1189 на суму 5484,14 грн не передбачені умовами договору, відтак загальна вартість наданих позивачем на виконання умов договору № 01-К/2011 послуг становить 328 503,32 грн. Між тим, як установлено судами, відповідачем розрахунки за вказані послуги проведені частково на суму 267 165,28 грн, і заборгованість останнього становить 61 338,04 грн. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Довід скаржника про те, що договір зберігання є неукладеним через непогодження сторонами переліку послуг зернового складу, їх ціни та не укладення додаткових угод, не може бути підставою для скасування постанови у справі виходячи з наступного. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. Згідно з приписами частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним, тобто таким, що не відбувся. Водночас, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Як установлено судами, і це підтверджується матеріалами справи, сторони вчинили дії на виконання умов договору зберігання, зокрема відповідачем передано зерно на зберігання, позивачем надано відповідні послуги зі зберігання. При цьому враховується і те, що укладаючи договір сторони підписали додаток № 1, в якому визначили тарифи на послуги зернового складу, акти надання послуг відповідачем підписані також без зауважень і будь-яких претензій до позивача з приводу кількісних та якісних показників при поверненні кукурудзи із зберігання відповідачем не заявлялось. Отже, судами установлений факт виконання умов договору зберігання, що унеможливлює висновок про його неукладеність. За таких установлених обставин справи, висновок судів про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 61 338,04 грн боргу за надані позивачем послуги зберігання визнаються правомірними. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки по -перше вони були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій та обґрунтовано відхилені ними, по - друге ці доводи не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. За приписами вказаної норми касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, та виходячи з того, що порушень чи невірного застосування судами норм чинного законодавства не виявлено, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 09.04.13 у справі №5017/3511/2012 залишити без змін. Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Перемога" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець