Рішення № 31724290, 04.06.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2013 р. Справа № 902/467/13

Провадження № 14/902/29/13

Господарський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю:

секретаря судового засідання Німенко О.І.,

позивача: Довгаля І.О. - довіреність №б/н від 21.01.2013р., паспорт серії АВ632679 виданий Ленінським ВМ ВМВ УМВС України у Вінницькій області 24.02.1005 року.

відповідача: Росохи Ю.М. - довіреність № б/н від 14.05.2013р., паспорт серії АВ145200 виданий Мурованокуриловецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 10.11.2000 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033; вул. Київська, 38-а, м. Вінниця, 21009)

до: товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс" (вул. Хмельницьке шосе, 145, м. Вінниця, 21028)

про стягнення заборгованості 3335750 грн. 20 коп. за кредитним договором №СМ-SMЕВОО/052/2006 від 04.07.2006р.,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося до господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс" 3335750,20 грн. заборгованості за порушення останнім умов кредитного договору №СМ-SMЕВОО/052/2006 від 04.07.2006р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 01.04.2013р. за вказаним позовом порушено провадження у справі №902/467/13 з призначенням її до розгляду.

Ухвалами суду від 16.04.2013р., від 30.04.2013р., від 28.05.2013р. розгляд справи відкладався з об"єктивних причин. Крім того, ухвалою суду від 28.05.2013р. продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні (04.06.2013р.) представник позивача (Довгаль І.О.) позов підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в ньому.

Натомість, представник відповідача (Росоха Ю.М.) щодо позову заперечив. При цьому, останній не спростовував факту отримання відповідачем кредитних коштів згідно кредитного договору №СМ-SMЕВОО/052/2006 від 04.07.2006р.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

04.07.2006 року акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", що підтверджується статутом останнього (а.с. 60-63, т.с. 1) та товариством з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс" укладено кредитний договір №CM-SMEB00/052/2006 (а.с. 27-30).

Відповідно до п. 2 Договору, банк зобов'язався надати позичальникові кредит у розмірі 1500000 грн. строком до 03.07.2013р. з встановленою плаваючою відсотковою ставкою, що визначається як: фіксований відсоток+ FIDR, де фіксований відсоток дорівнює 3,5% річних, а FIDR- процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору.

Порядок надання кредиту передбачений п. 1.7 частини №2 Договору, згідно із яким банк здійснює видачу кредиту позичальнику однією сумою чи траншами згідно з кредитною/ними заявкою/ами позичальника. Кредит надається однією сумою чи траншами шляхом дебетування кредитного рахунку позичальника та перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника в банку.

Додатками, додатковими угодами, додатковими договорами сторони вносили зміни до Договору щодо його умов: розміру кредиту, розміру плаваючої процентної ставки, строк для оформлення у власність земельної ділянки, строк для укладення договору оренди (суборенди), графіку платежів та інш.

Як вбачається із матеріалів справи взяті на себе зобов'язання відповідно до кредитного договору позивач виконав в повному обсязі, перерахувавши окремими траншами на поточний рахунок позичальника №20837001309445 кредитні кошти в сумі 3900000 грн. (вказана сума кредиту була збільшена Додатковою угодою №3 від 16.06.2007р. до Договору) на підставі кредитних заяв останнього (а.с. 13-19), що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по поточному рахунку ТОВ «Енозіс» (а.с. 20-26).

Судом встановлено, що у 1.5 Договору сторони обумовили, що погашення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у строки, визначенні у графіку повернення кредиту та сплати процентів, шляхом безготівкового перерахування на поточний та/чи транзитний рахунок. Однак останній свого обов'язку щодо повернення заборгованості згідно умов кредитного договору виконав частково, перерахувавши позивачу 1352648 грн. 28 коп. (а.с. 101-250, т.с. 1; а.с. 1-104, т.с. 2), відтак у нього виникла заборгованість по кредиту в сумі 3335750 грн. 20 коп., з яких 2547351 грн. 72 коп. заборгованість по сумі кредиту; 427900 грн. 08 коп. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 360498 грн. 80коп. заборгованість по пені.

В зв'язку з не проведенням розрахунків згідно умов укладеного між сторонами договору, позивачем направлялася на адресу відповідача вимога вих. №22-2-2/201409 від 29.12.2012р. погасити заборгованість по кредитному договору (а.с. 55-56, т.с. 1), однак, як стверджує його представник, відповіді на дану претензію позивачем отримано не було, в зв'язку з чим останній звернувся з відповідним позовом до суду.

З огляду на встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір, правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема, в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 2547351 грн. 72 коп. заборгованості за кредитом, 427900 грн. 08 коп. заборгованості за відсотками по кредиту підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 360498 грн. 80 коп. пені, в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст.217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із п.п. 4.1.1 Договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплаті процентів за користування кредитними коштами, у визначенні кредитним договором строки, позичальник зобов'язується сплатити банку пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання, за кожний день прострочки. Зазначена пеня сплачується додатково до прострочених сум, що підлягають сплаті згідно кредитного договору.

Водночас, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в п. 3 інформаційного листа ВГС України № 01-06/224/2012 від 27.02.2012 року "Про доповнення до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" зазначається, що договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, судом встановлено, що вказаним пунктом Договору визначено розмір пені, яка перевищує подвійну облікову ставку НБУ, а тому Договір в цій частині не відповідає змісту вказаного Закону і є нікчемним.

Так, керуючись Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", позивач мав нарахувати пеню відповідачу, яка не повинна перевищувати подвійну облікову ставку НБУ (наданий позивачем розрахунок пені від 13.03.2013р. (а.с. 75-76, т.с. 1), а саме в сумі 15187 грн. 46 коп.

Натомість, ним при зверненні до суду заявлено до стягнення пеню в сумі 360498 грн. 80 коп., яка перевищує розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що прямо суперечить нормам чинного законодавства України, а відтак задоволенню судом підлягає лише пеня в розмірі 15187 грн. 46 коп. як така, що є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що в задоволенні решти заявленої до стягнення суми пені слід відмовити.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч вищенаведеному та вимогам ухвал суду, відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, пені, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Виходячи з наведеного, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до п.3 ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82, 84, 85, 86, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Поліграфічний центр "Енозіс" (вул. Хмельницьке шосе, 145, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 20083525) на користь публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (вул. Жилянська, 43, м. Київ, 01033; вул. Київська, 38-а, м. Вінниця, 21009, код ЄДРПОУ 21685166) 2547351 грн. 72 коп. заборгованості за кредитом, 427900 грн. 08 коп. заборгованості за відсотками по кредиту, 15187 грн. 46 коп. пені та 59808 грн. 77 коп. витрат зі сплати судового збору.

В задоволенні пені в сумі 345311 грн. 34 коп. відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10 червня 2013 р.

Суддя Тварковський А.А.

віддрук. прим.:

1 - до справи