Ухвала суду № 31721222, 21.05.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №577/757/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Гетьман Вадим ВолодимировичНомер провадження 22-ц/788/1186/13 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 53

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Шевченка В. А., Кононенко О. Ю.,

за участю секретаря - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Конотопський ремонтно-механічний завод»

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року

у справі за позовом Конотопського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Конотопський ремонтно-механічний завод»

про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року позовні вимоги Конотопського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Конотопський ремонтно-механічний завод» (далі - ПрАТ «Конотопський РМЗ») на користь ОСОБА_3 9407,49 грн.

Вирішено питання судових витрат.

ПрАТ «Конотопський РМЗ» з рішенням суду першої інстанції не погодилося і оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі заявник, посилаючись на незаконність ухваленого рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та закрити провадження у справі.

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не врахував ті обставини, що стосовно відповідача було порушено справу про банкрутство, у зв'язку з чим діяв мораторій на задоволення вимог кредиторів, в тому числі і на стягнення компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати, як санкції за невиконання грошового зобов'язання. Вважає, що вини у порушенні строків виплати заробітної плати ОСОБА_3 підприємство не має. Крім того, компенсація не є заробітною платою, а тому позивачем пропущений трьохмісячний строк звернення до суду з даним позовом..

Заслухавши пояснення представника ПрАТ «Конотопський РМЗ» Аскерової О.О., яка підтримала скаргу з мотивів в ній викладених, пояснення прокурора Кулініч І.С., яка заперечила проти її задоволення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 втратила частину доходу внаслідок порушення відповідачем строків виплати їй заробітної плати на момент звільнення, тому стягнув з відповідача компенсацію такої втрати частини заробітної плати незалежно від його вини в невиплаті нарахованого позивачу заробітку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки він відповідає встановленим у справі обставинам та вимогам закону.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 у період з 01.06.2002 року по 31.12.2007 року працювала на посадах сторожа, комірника та оператора котельні третього розряду в ПрАТ «Конотопський РМЗ».

На момент звільнення позивачки підприємство мало перед нею борг по виплаті заробітної плати на суму 11615,32 грн., яка була виплачена позивачці в березні 2011 року без компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати.

Згідно з ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року та Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання провадиться компенсація втрати частини заробітної плати своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарний місяць незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифи на послуги зріс більше, ніж на один відсоток.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати відноситься до складової частини заробітної плати, а тому подання позову про її стягнення не обмежуються будь-яким строком, є правильним, так як ґрунтується на вимогах ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.2 Закону України «Про оплату праці» та ст.34 названого закону, яка гарантує працівнику право на виплату такої компенсації.

З цих підстав доводи апеляційної скарги про те, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати є різновидом відповідальності власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні, а також про застосування у зв'язку з цим трьохмісячного строку позовної давності, не заслуговують на увагу.

Що стосується визначеного судом першої інстанції розміру компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, то колегія суддів з ним також погоджується, враховуючи визначений ст.11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства та виходячи із розміру заявлених позовних вимог.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що з жовтня 2005 року відносно нього в господарському суді Сумської області була порушена справа про банкрутство і був введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, що вказує на відсутність підстав для покладення на підприємство відповідальності у вигляді стягнення компенсації за втрату частини зарплати за порушення строків її виплати, є безпідставними, оскільки відповідно до ч.6 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» №2343-ХІІ від 14 травня 1992 року, з послідуючими змінами і доповненнями, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, до структури якої входить і вказана компенсація.

Крім того, вимоги позивачки щодо виплати заборгованості за 2005 рік були включені до реєстру вимог кредиторів, який затверджений господарським судом, проте відповідач, порушуючи вимоги Законів України «Про оплату праці», та «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» здійснив виплати заборгованості із заробітної плати лише 02.06.2011 року (3872,88 грн.), 09.03.2011 року (2451,92 грн. та 4883,52 грн.) та 31.03.2011 року (407 грн.), однак без нарахування на виплачену заборгованість компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, чим позбавив можливість ОСОБА_3 відновити своє порушене право в межах провадження у справі про банкрутство.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду також не спростовують.

Таким чином, рішення суду першої інстанції постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Конотопський ремонтно-механічний завод» відхилити.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -

З оригіналом згідно: суддя Л.І.Семеній