Рішення № 31714174, 05.06.2013, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0427/843/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.06.2013 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Березюк В.В.,

при секретарі Тен І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права власності на частину нерухомого майна та зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні гаражем,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, яким просив припинити право власності відповідача ОСОБА_3 на його 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; припинити право власності відповідача ОСОБА_4 на її 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що відповідачам на праві приватної власності належить по 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Йому на праві приватної власності на підставі договору дарування належить 11/18 зазначеного гаража.

З приводу користування зазначеним гаражем між ним та відповідачами виникають постійні конфлікти. У зв'язку з неправомірними на його думку діями відповідачів, він не має можливості в повній мірі користуватися гаражем, сумісне користування вважає неможливим, частки відповідачів вважає незначними, виділити їх в натурі не можливо, бо гараж є неподільною річчю, а тому просить, керуючись ст. 365 ЦК України припинити право власності відповідача ОСОБА_3 на його 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1; припинити право власності відповідача ОСОБА_4 на її 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, яким просили зобов'язати відповідача не перешкоджати їм користуватись гаражем, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та передати їм ключі від вхідних дверей.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що їм на праві приватної власності належить по 7/36 частин гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування належить 11/18 зазначеного гаража.

Первісний позов не визнають, оскільки з 1990-х років користуються гаражем, мають декілька автомобілів, зберігають в підвалі консервацію, категорично заперечують проти позбавлення їх права власності на зазначений гараж, оскільки потребують користування ним.

Навесні 2012 року ОСОБА_1 самовільно змінив замки на гаражі, чим позбавив їх можливості

користуватися їх власністю. Вважаючи його дії такими, що порушують їх права та не відповідають нормам чинного законодавства, вимушені звернутись до суду із зустрічним позовом, оскільки добровільно вирішити це питання ОСОБА_1 відмовляється.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 позов підтримали, мотивуючи його обставинами, викладеними у позовній заяві, просили суд задовольнити позов в повному обсязі, в задоволенні зустрічного позову просили відмовити, вважаючи його не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідачі за первісним позовом - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 проти первісного позову заперечували, зустрічний підтримали у повному обсязі, мотивуючи його обставинами, викладеними у позові, просили суд його задовольнити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов до наступного висновку.

Згідно договору дарування від 12.11.1999 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 11/18 гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Згідно свідоцтва про право на спадщину від 07.07.1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 7/18, тобто по 7/36 кожному, гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.9-13).

Позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок суду вартість частки відповідачів у спірному гаражі, визначену під час його інвентаризації у розмірі 11089,00 гривень (а.с.64).

Відповідно до ч.1 ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Питання припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників визначено статтею 365 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої цієї статті визначено умови, за яких право на частку може бути припинене за позовом інших співвласників, зокрема якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи вбачається, що відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в сукупності належить 7/18 частин спірного гаражу, що, на думку суду, суперечить вимозі п.1 ч.1 ст.365 ЦК України, де зазначено, що право на частку може бути припинене, коли частка є незначною.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України суду не надано належних та допустимих доказів того, що частка відповідачів є незначною, гараж є неподільною річчю в розумінні ст. 183 ЦК України, згідно якої неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення, як не надано доказів і того, що спільне володіння і користування спірним гаражем є неможливим та не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.

Клопотання про призначення судово-будівельної експертизи, яка б визначила можливість розподілу в натурі спільного гаражу, вартість часток, а також чи є ці частки незначними, сторонами заявлено не було, оскільки представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_7 завив в судовому засіданні, про те, що у разі, якщо відповідачів не влаштовує сума, внесена ОСОБА_1 на депозитний рахунок, то обов'язок заявляли клопотання про призначення експертизи лежить на відповідачах за первісним позовом.

В той час, як представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 - ОСОБА_5 вважав, що позивач ОСОБА_1 має наміри припинити право на частку у спільному майні, а тому тягар доведення, в тому числі, і призначення експертизи, повинен бути покладений на нього.

Сторонами по справі надані довідки про наявні у них у власності та у користуванні автомобілі: у ОСОБА_3 (а.с. 36, 38, 92-93), у ОСОБА_1 (а.с.19, 87), зокрема в судовому засіданні, яке відбулося

05.06.2013 року було оглянуто свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, згідно якого на праві приватної власності ОСОБА_4 належить автомобіль «Тойота корола» (а.с.120).

Надані довідки, на думку суду, свідчать про необхідність у використанні спірного гаражу, як позивачем так і відповідачами.

Крім того, як зазначили у судовому засіданні відповідачі за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вони користуються підвалом, який знаходиться у зазначеному гаражі, де тримають консервацію та інші продукти харчування.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що в даному випаду у суду відсутня можливість стверджувати, що припинення права власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на гараж не завдасть істотної шкоди їх інтересам та членам їх сім'ї. Зокрема, компенсація, запропонована ОСОБА_1 за його частку в гаражі є незначною, що не дасть відповідачам змоги придбати собі інше приміщення, функціональне призначення якого, відповідало б функціональному призначенню спірного гаражу.

Суд приймає до уваги, що між позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 та відповідачами за первісним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 склались неприязні стосунки. Зазначена обставина не заперечувалась сторонами в судовому засіданні, однак не бажання сторін домовитись про спільне користування гаражем, не може бути сприйнята судом, як доказ того, що таке спільне користування не можливе взагалі.

Суду також надані квитанції, на підтвердження оплат за електроенергію, здійснені ОСОБА_1 (а.с.59-63), однак, їх наявність не може бути підставою для позбавлення відповідачів за первісним позовом права власності на спірне майно, оскільки позивач за первісним позовом не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків, якщо вважає, що його права в цій частині порушені відповідачами, як співвласниками спірного приміщення.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Щодо зустрічного позову, то суд вважає, що він підлягає задоволенню, скільки, в судовому засіданні не заперечувалось відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1, що ним були змінені замки на спірному гаражі. Зазначений факт підтвердив і допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8, який безпосередньо допомагав ОСОБА_1 зрізати та змінювати замок.

Відповідно до положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права.

Відповідно до ст.11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 41 Конституції України та ст.1 Першого протоколу до конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР «Про ратифікацію Ковенції про захист прав людини і основопожних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316,317,319,321 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.

Враховуючи, що факт перешкоджання у користуванні ОСОБА_1 гаражем, який належить на праві спільної сумісної власності також і ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знайшов своє підтвердження дослідженими доказами по справі, позовні вимоги позивачів за зустрічним позовом підлягають задоволенню.

В судовому засіданні досліджена довідка про наявність у ОСОБА_1 гаража, розташованого в кооперативі «Автомобілілст» (а.с.37); фото таблиця спірного гаражу (ас. 44-47); довідки про належність ТОВ «Трубнік» транспортних засобів (ас. 57-58); а також були допитані свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, однак вищеперераховані письмові докази та свідчення сідків, не спростовують обставин, встановлених в судовому засіданні та покладених судом в основу свого рішення.

Аналізуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні первісного позову необхідно відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 219, 220, 583,585, 589 ЦК України, ст. ст. 10, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про припинення права власності на частину нерухомого майна - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні гаражем - задовольнити.

Зобов'язати ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні гаражем, розташованим за адресою: АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_1 передати ключі ОСОБА_3, ОСОБА_4 від гаража, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 сплачений с довий збір у розмірі 107 гривень 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана в апеляційний суд Дніпропетровської області через Новомосковський міськрайонний суду в десятиденний термін після його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Березюк