Ухвала суду № 31711996, 10.06.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-ц/778/2792/13р. Головуючий у 1 інстанції: Гончар М.С.

Суддя-доповідач: Крилова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2013 року м. Запоріжжя.

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Осоцького І.І.

Трофимової Д.А.

При секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа ПАТ СК «Інгосстрах», держана інспекція з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області, Запорізьке територіальне відділення Антимонопольного комітету України про захист прав споживачів (встановлення нікчемності правочину),

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в якому зазначало, що 11.09.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником прав та обов'язків якого є позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 був укладений кредитно-заставний договір №ZPO0AN57911902. За цим договором банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 27.908,64 доларів США на термін до 10.09.2015 року, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та у порядку, встановленому договором. Свої зобов'язання за договором банк виконав. Проте, ОСОБА_3 неналежним чином виконував свої обов'язки за вищезазначеним договором. Станом на 11.08.2011 року у ОСОБА_3 перед банком має місце заборгованість за кредитно-заставним договором №ZPO0AN57911902 від 11.09.2008 року у сумі 16.843,11 доларів США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/220 від 14 червня 2011 року складає 134.239,56 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 8.924,81 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом 2.999,21 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 1.510,13 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 2.577,03 доларів США, а також штрафів відповідно до договору: 31,37 доларів США - штраф (фіксована частина), 800,56 доларів США - штраф (процентна частина).

Посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з відповідача суму заборгованості разом із понесеними судовими витратами.

У квітні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому зазначав, що він банком при укладенні цього договору був введений в оману, у тому числі стосовно суми отриманих у кредит коштів, також банком внаслідок здійснення нечесної підприємницької діяльності та відсутність конкуренції при укладенні та виконанні цього договору було порушено чинне законодавство, а саме: Закони України «Про захист прав споживачів» (надання двозначної інформації щодо кредитування за договором, встановлення жорстких обов'язків споживача ОСОБА_3, зобов'язання ОСОБА_3 під« час укладання договору укласти договори з третіми особами тощо), «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про захист економічної конкуренції». При цьому, ОСОБА_3 зазначав, що вважає, що позов їм подано до суду з додержанням строків позовної давності.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, встановити нікчемність правочину - кредитно-заставного договору №ZPO0AN57911902 від 11.09.2008 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ZPO0AN57911902 від 11.09.2008 року станом на 11.08.2011 року у сумі 16.011,18 доларів США що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/220 від 14 червня 2011 року складає 127609,11 грн., яка складається із заборгованості за кредитом 8.924,81 доларів США, заборгованості за процентами за користування кредитом 2.999,21 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом 1.510,13 доларів США, пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 2.577,03 доларів США, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору у сумі 1.276,09 гри..

Стягнути з ОСОБА_3 у дохід держави судовий збір у сумі 107,30 грн..

Не погоджуючись з рішенням районного суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити повністю, зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнити в повному обсязі.

Також не погоджуючись з рішенням районного суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, судом першої інстанції було встановлено що 11.09.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником прав та обов'язків якого є позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 був укладений кредитно-заставний договір, за яким банк зобов'язався надати ОСОБА_3 кредит у розмірі 27.908,64 доларів США на термін до 10.09.2015 року, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом, а також інші платежі відповідно до умов договору у строки та у порядку, встановленому договором. Для забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_3 зобов'язань за договором було укладено договір застави автомобіля.

Одночасно були укладені договори страхування наземного транспорту від 11.09.2008 року. Згідно із п. 17.4.3 кредитно-заставного договору, ОСОБА_3 доручив банку без додаткового узгодження перерахувати кредит на поточний рахунок автосалону ТОВ «Південно-східної нафтогазової компанії» у сумі 89.800,0 грн., страхові платежі у сумі 4.944,0 грн. на поточний рахунок ПАТ СК «ІНГОССТРАХ», 34,0 грн. на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна ДП «Інформаційний центр»; 568,96 грн. для сплати винагороди банку за надання фінансового інструменту; 206,96 грн. на сплату вартості полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Зазначені обов'язки банком виконані у строк визначений договором, а зазначені у договір проплати здійснені за рахунок кредиту.

Разом з тим, судом було встановлено, що в порушення ст. 526 ЦК, ОСОБА_3 неналежним чином виконував свої зобов'язання за вищезазначеним кредитно-заставним договором, з огляду на що банк скористався своїм правом про дострокове повернення всієї суми кредиту та процентів.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги, суд правильно виходив з презумпції правомірності правочину, встановленої ст. 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Сторони не надали суду доказів на час розгляду цієї справи, що кредитно-заставний договір визнаний судом недійсним, він не оспорювався відповідачем на підставі ст. 230 ЦК України, як такий що нібито вчинений під впливом обману.

Згідно із ст. 215 ч. 2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За ст. 10 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналогічним чином питання обов'язків доказування і подання доказів регулює ст. 60 ЦПК, за якою кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жодних доказів на підтвердження нікчемності кредитно-заставного договору №ZPO0AN57911902 від 11.09.2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та ОСОБА_3 - відповідачем не надано.

Суд першої інстанції врахував, що порушень прав ОСОБА_3, як споживача, при укладанні та виконанні зазначеного договору немає. При цьому він виходив з того, що договір було укладено добровільно, з дотриманням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені постановою правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.

Таким чином, судова колегія не вбачає підстав для задоволення скарги ОСОБА_3 про захист прав споживача шляхом встановлення нікчемності правочину.

Апеляційна скарга позивача ПАТ КБ «Приватбанк» також не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом було встановлено, що вимога банку про одночасне стягнення пені та штрафу суперечить положенням ст. 61 Конституції України, за якими ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одно й те саме правопорушення. Суд правильно виходив з того, що пеня та штраф є різновидами одного виду юридичної відповідальності.

Оскільки укладений між сторонами договір передбачав нарахування пені та штрафів за одне й те саме порушення порушення позичальником строків погашення кредиту та сплати відсотків, суд правомірно відмовив у стягненні з відповідача штрафів.

За ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. З огляду на зазначені положення закону, суд правомірно ухвалив рішення про стягнення грошових сум у гривнях з застосуванням еквіваленту, визначеного у договорі.

Враховуючи викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 квітня 2013 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: