Постанова № 31697293, 05.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2013 р. Справа №820/2514/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої О.В.,

за участю секретаря Кікояна Г.О. та представників

позивача: Пєліхової Т.В.,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП ТЕКО ЛТД»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП ТЕКО ЛТД», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - позивач), в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 р. №000022221 та №0000232211.

В обґрунтовування позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, є незаконними і підлягають скасуванню.

З огляду на зазначене, позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд ухвалити рішення про їх задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначив, що порушення, встановлені у ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, розглянувши та дослідивши всі подані документи і матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, представниками податкової інспекції було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р. за результатами якої складено акт від 14.02.2013 р. №574/22.1-7/34016558.

Названим актом перевірки зафіксовано порушення позивачем приписів пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2 п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.6, п.201.7, п.201.10 ст.201, пп.б п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України, пп.7.2.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкових накладних», затвердженого Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. №889-IV.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом було прийнято оскаржувані у даній справі податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 р. №0000222211, яким визначено позивачу суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість у сумі 36.087,00 грн. (29.430,00 грн. - за основним платежем та 7.357,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій), та №0000232211, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1.517,00 грн. (за вересень 2011 року - на 50,00 грн. та за жовтень 2011 року - на 1.467,00 грн.).

Однак, суд вважає зазначені доводи податкової інспекції передчасними та помилковими з огляду на таке.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон України №168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на те, що податковою інспекцією проводились перевірка позивача за 2010 - 2012 роки, відтак при розгляді даної справи підлягають застосуванню нормативні приписи як Законів України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», так і Податкового кодексу України.

Так, у положеннях пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, якими передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку заставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абз. 1 цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №996-ХІV (з наступними змінами та доповненнями) визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих приписів вбачається, що будь-які документи, (у тому числі договори, накладні рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарських операцій.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону, господарську операцію визначено, як дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене цілком кореспондує нормам пункту 5.1 статі 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), якими передбачено, що валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктах 5.3 - 5.7 цієї статті. Нормами підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні приписи закріплено і у положеннях Податкового кодексу України, зокрема, у пункті 138.2 статті 138, відповідно до якого витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і збереження яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно і до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту)., і відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, з правового аналізу наведених нормативних приписів вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, необхідною законодавчо визначеною умовою для включення сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість визначено факт придбання платником податку таких товарів із метою їх використання у господарській діяльності.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Кова-електро» та з ФОП ОСОБА_2

Так, між позивачем та його контрагентом - ТОВ «Кова-електро», було укладено усний договір купівлі-продажу обладнання (авт. вимірювачі, рейки, щитки під автомат). Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме - податкові накладні: від 31.10.2011 р. №23, від 19.02.2011 р. №13, від 31.10.2011 р. №22, від 22.09.2011 р. №15; видаткові накладні: від 31.10.2011 р. №РН-0000187, від 22.09.2011 р. №РН-0000160, від 31.10.2011 р. №РН-0000188, від 21.10.2011 р. №РН-0000179, банківські виписки, копії яких долучено до матеріалів справи.

Судом також встановлено, що між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу обладнання від 26.07.2010 р. №03/07/2010, відповідно до умов якого позивачем було придбано у контрагента прес гідравлічний Cematek CMT-AP30 за ціною 176.580,00 грн. (з урахуванням податку на додану вартість). Судом досліджено та встановлено обставини реальності здійснення позивачем спірної господарської операції, а саме - акт прийому-передачі зазначеного товару від 30.07.2010 р., банківські виписки, що засвідчують факт оплати товару, податкову накладну від 30.07.2010 р. №148, видаткову накладну від 30.07.2010 р. №ЧР-00114/1, копії яких долучено до матеріалів справи.

Судом також досліджено документи, що підтверджують належність позивачу на праві оренди нежитлового приміщення ще з 2007 року (договір оренди від 01.02.2007 р. №2, а.с 139), документи, що підтверджують належність позивачу на праві приватної власності нежитлового приміщення ще з 2006 року (договір купівлі-продажу від 16.06.2006 р., а.с 148), документи якими підтверджено наявність у позивача робітників (а.с.100, 158-165), досліджено опис технологічного процесу, в якому використовувався придбаний товар (а.с.99), калькуляцію вартості виробництва готової продукції, що виготовлялася за допомогою придбаних у контрагентів товарів (а.с.107). Копії зазначених документів також долучено до матеріалів справи. Судом також долучено до матеріалів справи фотокопії придбаного позивачем товару (а.с. 153-157), а також письмові пояснення працівників підприємства позивача, які переносили придбаний позивачем товар, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Податковим органом ні у письмових запереченнях, ні під час слухання справи у судовому засіданні не було спростовано питання реальності вчинення спірних господарських операцій.

Слід зазначити, що вказані правовідносини у сфері оподаткування регулюються також підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, положеннями якого встановлено презумпцію правомірності рішень платнику податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків. Зазначена норма поширюються і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків складу податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом наведеної норми, податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Приписами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Пунктами 201.8, 201.9, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були платниками податку на додану вартість, а відтак, зважаючи на викладені нормативні положення, мали право на складання відповідних податкових накладних.

Крім того, контролюючим органом не доведено невідповідність виданих на користь позивача податкових накладних податковому законодавству України. Відповідачем також не заперечується та не спростовується факт оплати позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів.

Слід зазначити, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не ставило у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами такого податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від контрагентів ТОВ «Кова-електро» та ФОП ОСОБА_2 Відтак, донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та зменшення від'ємного значення з зазначеного податку є безпідставним.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної процесуальної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Тобто, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП ТЕКО ЛТД» є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 28.02.2013 р. №0000222211 та №0000232211 - скасуванню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП ТЕКО ЛТД» задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Західної міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби від 28.02.2013 р. №0000222211 та №0000232211.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП ТЕКО ЛТД» судовий збір у розмірі 383,04 грн.

Сторони можуть одержати копію постанови в повному обсязі з моменту її складення у строк, передбачений ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Ніколаєва

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 червня 2013 року.