Постанова № 31697234, 28.05.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року м. ПолтаваСправа № 2а-47688/09/1670

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гіглави О.В.,

при секретарі - Дрижирук М.І.,

за участю:

представників позивача - Дерії О.О., Дідик В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Комсомольської міської ради" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

10 листопада 2009 року Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (далі - ВУВКГ, позивач) звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 02.02.2010) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Кременчуцька ОДПІ, відповідач) про скасування в повному обсязі податкових повідомлень-рішень №0000132301/0/2531, №0000122301/0/2532 від 17.08.2009, №0000132301/1/3383, №0000222301/1/3384 від 30.10.2009.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 позовні вимоги Виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області №000013201/0/2531, №0000122301/0/2532 від 17.08.2009, №0000132301/0/3383, №0000222301/0/3384 від 30.10.2009 (том 1 а.с. 208-213).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010 апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задоволено частково, постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 у справі №2а-а47688/09/1670 змінено в частині підстав та мотивів задоволення позову, в іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 залишено без змін (том 1 а.с. 245-247).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.03.2013 скасовано постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 26.02.2010 та Харківського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2010, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (том 2 а.с. 33-37).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2013 справу прийнято до провадження Полтавського окружного адміністративного суду, а також залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичну особу - підприємця ОСОБА_3.

В ході судового розгляду справи в обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що об'єкт "Водозабірний ківш госпитного водопостачання м. Комсомольська" відноситься до основних фондів, тому здійснення амортизаційних відрахувань є правильним. Вказував, що посилання податкового органу в акті перевірки №4480/23-209/24388032 від 04.08.2009 на завищення ВУВКГ податкового кредиту спростовуються наявністю всіх первинних документів, оформлених належним чином. Крім того, зауважував на правомірність віднесення до складу валових витрат видатків, понесених внаслідок оплати послуг, наданих суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 за проведення поточного ремонту.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2013 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на неправомірність включення до складу амортизаційних відрахувань сум, які нараховані на об'єкт "Водозабірний ківш госпитного водопостачання м. Комсомольська", що призвело до їх завищення на загальну суму 130092,00 грн. Вказував на невідповідність актів виконаних робіт предмету договору підрядних робіт, які документально підтверджували обсяги виконаних підрядних робіт, а отже позивач не мав права відносити такі видатки до складу валових витрат. Зазначав, що у податкових накладних, отриманих від суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, не вказано його податкову адресу. Крім того, посилався також на неналежне оформлення податкових накладних, виписаних ТОВ "Вулвер" на користь позивача у червні та липні 2006 року.

В судове засідання, призначене на 28.05.2013, представник Кременчуцької ОДПІ не з'явився, будучи належно повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, направив до суду клопотання, в якому просив провести розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Кременчуцької ОДПІ.

Третя особа - суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, направив до суду письмові пояснення та клопотання, в якому просив провести розгляд справи за його відсутності, оскільки за станом здоров'я він не може прибути до суду для розгляду вказаної справи.

Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства (в подальшому змінено найменування на Комунальне підприємство "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Комсомольської міської ради", ідентифікаційний код 24388032) зареєстроване в якості юридичної особи 17.05.1996, належить до комунальної власності Комсомольської міської ради (том 1 а.с. 45-46, 157-158, том 2 а.с. 53-54). Позивач перебуває на податковому обліку в Кременчуцькій ОДПІ.

У термін з 06.07.2009 по 31.07.2009 Кременчуцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.06.2006 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.03.2009.

Правомірність підстав та порядку проведення перевірки позивачем не оспорюється.

За результатами перевірки складений акт №4480/23-209/24388032 від 04.08.2009 (том 1 а.с. 12-42), в якому відображені, зокрема, порушення позивачем:

- підпункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.1 пункту 4.1. статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпункту 12.1.5 пункту 12.1 статті 12, статті 15 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого відбулось заниження податку на прибуток на загальну суму 65016,00 грн, у тому числі за 3 квартал 2006 року в сумі 24678,00 грн, за 4 квартал 2006 року в сумі 13739,00 грн, за 1 квартал 2007 року в сумі 15092,00 грн, за 2 квартал 2007 року в сумі 5865,00 грн, за 3 квартал 2007 року в сумі 5642,00 грн, та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування у розмірі 96348,00 грн;

- підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму ПДВ - 45262,00 грн, а саме за: липень 2006 року - 23334,00 грн, серпень 2006 року - 5533,00 грн, вересень 2006 року - 3473,00 грн, жовтень 2006 року - 5896,00 грн, листопад 2006 року - 4853,00 грн, грудень 2006 року - 2173,00 грн.

На підставі акту перевірки №4480/23-209/24388032 від 04.08.2009 Кременчуцькою ОДПІ винесені:

- податкове повідомлення-рішення №0000132301/0/2531 від 17.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку додану вартість на загальну суму - 67893,00 грн, в тому числі, за основним платежем - 45262,00 грн, за штрафними санкціями - 22631,00 грн (том 1 а.с. 198);

- податкове повідомлення-рішення №0000122301/0/2532 від 17.08.2009, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму - 97524,00 грн, в тому числі, за основним платежем - 65016,00 грн, за штрафними санкціями - 32508,00 грн (том 1 а.с. 198).

Скориставшись своїм правом на адміністративне оскарження, Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства звернулось до Кременчуцької ОДПІ з первинною скаргою на податкові повідомлення рішення №0000122301/0/2532 та №0000132301/0/2531 від 17.08.2009 (том 1 а.с. 139-145).

Рішенням Кременчуцької ОДПІ №36613/10/25-010 від 23.10.2009 (том 1 а.с. 146-154) частково задоволена первинна скарга позивача та оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000122301/0/2532 від 17.08.2009 скасоване в частині нарахованого податку на прибуток в сумі 7218,00 грн та застосованої штрафної санкції в сумі 3609,00 грн.

З урахуванням результатів розгляду первинної скарги відповідачем було прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0000222301/1/3382 від 30.10.2009, в якому визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 57798,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 28899,00 грн (том 1 а.с. 197).

Слід зазначити, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000132301/0/2531 від 17.08.2009 за результатами розгляду первинної скарги залишено без змін. Кременчуцькою ОДПІ після закінчення процедури адміністративного оскарження було прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0000132301/1/3383 від 30.10.2009, в якому сума податкового зобов'язання по ПДВ і застосовані штрафні санкції залишились незмінними (том 1 а.с. 197).

Позивач, не погоджуючись із висновками акта перевірки №4480/23-209/24388032 від 04.08.2009 та правомірністю прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень №0000132301/0/2531, №0000122301/0/2532 від 17.08.2009, №0000132301/1/3383, №0000222301/1/3382 від 30.10.2009, звернувся до суду з вимогою про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Однією з підстав визначення позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про завищення ВУВКГ суми амортизаційних нарахувань внаслідок нарахування амортизації на об'єкт основних фондів (водозабірний ківш госпитного водопостачання м. Комсомольська), який було передано позивачеві за рішенням виконавчого комітету Комсомольської міської ради від 07.09.2004 №348 для здійснення статутної діяльності (том 1 а.с. 47).

Так, за даними бухгалтерського обліку основних фондів ВУВКГ отриманому об'єкту присвоєний інвентарний номер №154930 та здійснені проводки: Д-т б/рах 10 "Основні фонди" та К-т б/рах 40 "Статутний капітал" на суму 748660,00 грн, що не заперечувалось відповідачем та відображено в акті перевірки (том 1 а.с. 19). За період з 01.07.2006 по 31.03.2009 позивачем на об'єкт "Водозабірний ківш госпитного водопостачання м. Комсомольська" нараховано амортизацію та віднесено до складу амортизаційних відрахувань відповідних податкових періодів суму в розмірі 130092,00 грн.

Кременчуцька ОДПІ послалася на те, що позивач не поніс витрат на придбання (виготовлення) цього об'єкта як умови нарахування амортизації відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відхиляючи зазначені доводи Кременчуцької ОДПІ як неспроможні позивач посилається, зокрема, на підпункт 8.4.11 пункту 8.4 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", за змістом якого до придбання основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з включення таких основних фондів та нематеріальних активів до складу статутного фонду такої особи із подальшим включенням основних фондів до відповідних груп.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21.03.2013 вказав, що наведене жодним чином не змінює порядок визначення амортизаційних відрахувань, врегульований пунктом 8.1 статті 8 цього ж Закону.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Безоплатне отримання позивачем майна виключає наявність у нього витрат на придбання (виготовлення) цього майна, а відтак підстав для амортизації балансової вартості цього майна в цілях оподаткування у позивача не було.

Наведене обумовлює правильність висновку Кременчуцької ОДПІ про заниження позивачем оподатковуваного прибутку на суму амортизаційних відрахувань на балансову вартість спірного об'єкта основного фонду (130092,00 грн).

В зв'язку з цим, суд дійшов до висновку про правомірність нарахування позивачу до сплати податковим повідомленням-рішенням від 30 жовтня 2009 року № 0000222301/1/3382 суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 32523,00 грн та застосування на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинного на момент прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 16261,50 грн (50% суми нарахованого податкового зобов'язання).

Іншою підставою для донарахування позивачеві податку на прибуток та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про заниження бази оподаткування та належних до сплати до бюджету податкових зобов'язань внаслідок завищення валових витрат та податкового кредиту по господарським операціям з суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3 (далі - ФО-П ОСОБА_3) з виконання підрядних робіт по ремонту приміщень ВУВКГ без підтвердження реальності цих операцій.

На підтвердження доводів про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди Кременчуцька ОДПІ посилається на відсутність у ФО-П ОСОБА_3 трудових ресурсів та матеріальних активів, необхідних для виконання відповідного обсягу спірних робіт.

Скасовуючи постанови судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий адміністративний суд України вказав, що для встановлення об'єктивної істини у спорі щодо фактичного виконання спірних підрядних робіт саме ФО-П ОСОБА_3 необхідно допитати останнього щодо порядку виконання ним умов договорів підряду, з'ясувати, хто конкретно виконував спірні ремонтні роботи (у тому числі, чи залучалися ФО-П ОСОБА_3 треті особи до здійснення спірних ремонтних робіт), перевірити факт придбання названим підрядником необхідних товарів.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2013 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичну особу - підприємця ОСОБА_3

Оцінюючи правомірність віднесення до складу валових витрат послуг по поточному ремонту, наданих ФО-П ОСОБА_3, та правомірність формування податкового кредиту в липні-грудні 2006 року на підставі податкових накладних, отриманих від ФО-П ОСОБА_3, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1.32 статті 1 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В підпункті 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №168/97-ВР) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

З огляду на наведені положення Закону №168/97-ВР та Закону № 334/94-ВР для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Так, з матеріалів даної адміністративної справи слідує, що між позивачем та ФО-П ОСОБА_3 були укладені договір підряду №5 від 25.06.2005 та додаткові угоди до даного договору №1 від 25.08.2005, №2 від 28.09.2005, №3 від 12.04.2006; договір підряду №1 від 02.01.2007, договір підряду №1 від 24.03.2008 та додаткова угоди до даного договору №1 (том 1 а.с. 57-67).

Відповідно до предмету вказаних договорів підряду та додаткових угод підрядчик - ФО-П ОСОБА_3 зобов'язувався виконати поточний ремонт кабінетів та майстерень по ремонту теплових мереж замовника - ВУВКГ.

Представники позивача пояснили суду, що ремонтні роботи протягом 2006, 2007, 2009 років ФО-П ОСОБА_3 виконував самостійно, без залучення інших осіб, оскільки обсяг та вид таких робіт дозволяли виконувати їх самостійно протягом тривалого часу.

Фактичне виконання ремонтних робіт по вказаних договорах підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, актами приймання виконаних підрядних робіт, довідкою про вартість виконаних робіт та витрат, копіями свідоцтва про державну реєстрацію ФО-П ОСОБА_3, свідоцтв про сплату єдиного податку та ліцензії на право здійснення будівельної діяльності ФО-П ОСОБА_3, платіжними дорученнями, наявність яких відповідачем не спростована (том 1 а.с. 68-71, 78-138, том 2 а.с. 83-105).

Розрахунки між позивачем та ФО-П ОСОБА_3 здійснювалися через розрахунковий рахунок, станом на 31.03.2009 кредиторська заборгованість відсутня.

Посилання податкового органу на заповнення податкових накладних №15 від 03.07.2006, №14 від 26.07.2006, №16 від 19.07.2006, №21 від 22.08.2006, №20 від 16.08.2006, №19 від 11.08.2006, №22 від 31.08.2006, №24 від 12.09.2006, №25 від 20.09.2006, №26 від 08.11.2006, №27 від 22.11.2006, №28 від 28.11.2006, №30 від 29.12.2006, №29 від 27.12.2006, отриманих від ФО-П ОСОБА_3, з порушеннями Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з не зазначенням у них місця податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, в результаті чого вказані накладні не можуть вважатися належними документами, що надають право ВУВКГ відносити суми ПДВ до податкового кредиту та включати витрати по придбанню робіт до складу валових витрат, судом відхиляються як необґрунтовані, оскільки зміст вказаних податкових накладних свідчить, що вони містять адресу місцезнаходження ФО-П ОСОБА_3

Зі змісту письмових пояснень ФО-П ОСОБА_3, що надійшли до Полтавського окружного адміністративного суду 28.05.2013, слідує, що на виконання умов договорів, укладених між ВУВКГ та ФО-П ОСОБА_3, останній одноособово виконував капітальний ремонт майстерень по ремонту теплових мереж позивача, а саме: оздоблювальні роботи (клейка шпалер, штукатурка стін, фарбування стін, настіл підлог, сантехнічні роботи- прокладка труб, встановлення засувок, кранів та інше, електротехнічні роботи - монтаж електричних кабелів, світильників, розеток та інше). По закінченню певних видів робіт оформлялися акти виконаних робіт. Хід капітального ремонту контролювався працівницею ВУВКГ - провідним інженером по інвестиціях та капітальному ремонту Баімовою Л.В. У вказаних поясненнях ФО-П ОСОБА_3 також вказав, що в зв'язку з закінченням строку зберігання первинні документи, що підтверджують факт придбання ним необхідних товарів для здійснення капітального ремонту, не збереглись.

Враховуючи наведене, суд дійшов до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі первинних документів, отриманих від ФО-П ОСОБА_3, за наслідками надання останнім у 2006, 2007 та 2009 роках послуг з ремонту кабінетів та майстерень ВУВКГ.

Щодо взаємовідносин між позивачем та ТОВ "Вулвер" судом встановлені наступні фактичні обставини.

Так, 09.03.2006 між ВУВКГ (покупець) та ТОВ "Вулвер" (постачальник) укладено договір №1-1 поставки товару, згідно якого постачальник зобов'язується в строки та на умовах, викладених в цьому договорі поставити та передати у власність покупця якісні обладнання та матеріали (далі - товар) відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (том 2 а.с. 69-71).

В межах виконання вказаного договору позивачем у червні та липні 2006 року придбано у ТОВ "Вулвер" товарно-матеріальні цінності (насосний агрегат КХ4492-GU176, шафу керування LCPS1х49,5, кабель ПВС4х10, зворотній клапан ДУ 200 16 бар) на загальну суму 140004,98 грн, в тому числі ПДВ - 23334,17 грн.

На підтвердження реальності господарської операції між ВУВКГ та ТОВ "Вулвер" з придбання вказаного товару позивачем надано до матеріалів справи належним чином завірені копії документів, а саме: рахунок-фактуру, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, прибуткові ордери, накладні на внутрішнє переміщення матеріалів, акти приймання-передачі основних засобів (том 1 а.с. 72-77, том 2 а.с. 72-79).

Встановивши неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ згідно податкових накладних №52 від 12.07.2006, №32 від 09.06.2006, №29 від 07.06.2006, отриманих від ТОВ "Вулвер", податковий орган виходив з того, що вони заповнені з порушеннями вимог Закону України "Про податок на додану вартість" так як не містять опису товарів та їх кількість не відповідає дійсності.

Судовим розглядом встановлено, що наведені податкові накладні містять відомості щодо номенклатури поставки товарів, одиниць виміру товару, кількості (об'єм, обсяг), ціни поставки одиниці продукції без урахування ПДВ, обсягу поставки (база оподаткування) без урахування ПДВ, що підлягають оподаткуванню за ставками, загальної суми коштів, що підлягає оплаті. Крім того, як встановлено судом, зазначена у податкових накладних кількість товару відповідає кількості товару, який фактично був поставлений ТОВ "Вулвер" та оприбуткований позивачем.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем, на підставі належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних бухгалтерських документів, за результатами господарських взаємовідносин між ним та його контрагентами ТОВ "Вулвер" та ФО-П ОСОБА_3, правомірно включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту за відповідні періоди та відображено у відповідних податкових деклараціях з ПДВ, а витрати по придбанню у ФО-П ОСОБА_3 робіт по поточному ремонту правомірно віднесено до складу валових витрат.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, незважаючи на вимогу частини 2 статті 71 цього Кодексу щодо процесуального обов'язку відповідача, суду не надано жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при здійсненні ними договірних відносин взаємоузгоджених зловмисних дій, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Наявності таких доказів, зокрема вироку суду, постановленого у кримінальній справі стосовно посадових осіб ВУВКГ чи ФО-П ОСОБА_3, судом при виконанні вимог статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не виявлено.

Відтак, суд приходить до висновку про помилковість висновків Кременчуцької ОДПІ щодо заниження позивачем податку на прибуток, податку на додану вартість в результаті взаємовідносин останнього з контрагентами ФО-П ОСОБА_3 та ТОВ "Вулвер".

З огляду на викладене, відповідачем в ході судового розгляду справи не було доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року (в повному обсязі) та №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року (в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 37912,50 грн, в тому числі 25275,00 грн - основний платіж та 12637,50 грн - штрафні (фінансові) санкції).

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ВУВКГ та скасування податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року в повному обсязі та податкового повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 37912,50 грн, в тому числі 25275,00 грн - основний платіж та 12637,50 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Зважаючи на те, що податкові повідомлення-рішення №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року та №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року є правовими актами індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року та №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року, та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року повністю, а податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 37912,50 грн. В іншій частині податкове повідомлення-рішення №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року є правомірним та не підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог ВУВКГ про скасування податкового повідомлення-рішення №0000122301/0/2532 від 17.08.2009, суд приходить до висновку, що вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як вже зазначалося вище, скориставшись своїм правом на адміністративне оскарження, ВУВКГ звернулось до Кременчуцької ОДПІ зі скаргою на податкові повідомлення рішення №0000122301/0/2532 та №0000132301/0/2531 від 17.08.2009.

Рішенням Кременчуцької ОДПІ №36613/10/25-010 від 23.10.2009 була частково задоволена скарга позивача та оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000122301/0/2532 від 17.08.2009 скасоване в частині нарахованого податку на прибуток в сумі 7218,0 грн. та застосованої штрафної санкції в сумі 3609,00 грн.

З урахуванням результатів розгляду первинної скарги відповідачем було прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0000222301/1/3382 від 30.10.2009, в якому визначене податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 57798,00 грн та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 28899,00 грн.

Відповідно приписам пункту 6.4.1 "б" статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове повідомлення або податкові вимоги вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган скасовує або змінює раніше прийняте рішення про нарахування суми податкового зобов'язання (пені і штрафних санкцій) або податкового боргу внаслідок їх адміністративного оскарження.

Зважаючи на те, що за результатами розгляду скарги податкове повідомлення-рішення №0000122301/0/2532 від 17.08.2009 було скасоване в частині нарахованого податку на прибуток в сумі 7218,00 грн та застосованої штрафної санкції в сумі 3609,00 грн, то воно вважається відкликаним, а тому у позивача відсутні законні підстави для його оскарження.

Крім того, слід зазначити, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000132301/0/2531 від 17.08.2009 за результатами розгляду скарги позивача залишено без змін, проте, Кременчуцькою ОДПІ після закінчення процедури адміністративного оскарження було прийнято нове податкове повідомлення-рішення №0000132301/1/3383 від 30.10.2009, в якому сума податкового зобов'язання по ПДВ і застосовані штрафні санкції залишились незмінними.

Суд зауважує, що порядок та підстави прийняття нових податкових повідомлень-рішень після розгляду скарг платників податків в межах процедури адміністративного оскарження визначені в статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", яка не передбачає прийняття нових рішень в разі залишення скарги платника податків без задоволення та без здійснення додаткового нарахування податкових зобов'язань та/або застосування штрафних санкцій.

Оскільки за результатами розгляду скарги позивача на податкове повідомлення-рішення №0000132301/0/2531 від 17.08.2009 не відбулося донарахування зобов'язань та штрафних санкцій, а скарга була залишена без задоволення, то у Кременчуцької ОДПІ не було законних підстав приймати нове податкове повідомлення-рішення №0000132301/1/3383 від 30.10.2009, яким визначено податкові зобов'язання по ПДВ у розмірі, встановленому податковим повідомленням-рішенням №0000132301/0/2531 від 17.08.2009.

За таких обставин, позовні вимоги ВУВКГ щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000132301/1/3383 від 30.10.2009 є законними та такими, що підлягають задоволенню, а податкове повідомлення рішення №0000132301/1/3383 від 30.10.2009 підлягає скасуванню.

Згідно з положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України; якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Комсомольської міської ради" задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000132301/0/2531 від 17 серпня 2009 року та податкове повідомлення-рішення №0000222301/1/3382 від 30 жовтня 2009 року в частині нарахування податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств в сумі 37912,50 грн, в тому числі 25275,00 грн - основний платіж та 12637,50 грн - штрафні (фінансові) санкції.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції №0000132301/1/3383 від 30 жовтня 2009 року.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" Комсомольської міської ради" (ідентифікаційний код юридичної особи 24388032) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1,70 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 03 червня 2013 року.

Суддя О.В. Гіглава