Постанова № 31674353, 04.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 5023/5522/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 рокуу справі№ 5023/5522/12 Господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Фрунзенського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 простягнення коштів у сумі 90231,65 грн.за участю представників: прокурораТомчук М.О., посв. № 000606позивачів - не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином) - Танчак Н.В., дов. від 10.05.2012р.відповідачаОСОБА_7, дов. від 31.05.2013р.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Фрунзенського району міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради, Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідно до приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України 90231,65 грн. вартості теплової енергії, одержаної за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року для опалення нежитлових приміщень без встановлених законом підстав, за відсутності договору на поставку теплової енергії.

Відповідач не взяв участь у розгляді справи в суді першої інстанції, не виклав письмово свою позицію по суті спору, у зв'язку з чим спір вирішувався за приписами статі 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2013 року (суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" 90231,65 грн. заборгованості та на користь державного бюджету України 1804,63 грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року (судді: Здоровко Л.М. - головуючий, Плахов О.В., Шутенко І.А.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін як законне та обґрунтоване.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з додатковими поясненнями), в якій просить скасувати рішення та постанову в даній справі, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме: судами безпідставно застосовано до правовідносин сторін щодо теплопостачання приписи статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, натомість спір виник щодо тарифів, які підлягають застосуванню до належних відповідачу приміщень; судами не враховано припис статей 331 та 332 Цивільного кодексу України та визначено обов'язок відповідача щодо утримання та оплати приміщень до їх реєстрації як об'єкта права власності; апеляційним судом не розглянуто клопотання про відновлення процесуального строку, заявлене разом з клопотанням про застосування позовної давності; провадження у справі порушено всупереч приписам статей 54, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України, за позовом від імені прокуратури в інтересах неналежного позивача особою, яку неможливо ідентифікувати; судом першої інстанції не було забезпечено участь відповідача у розгляді справи через неотримання відповідачем повідомлень про розгляд справи.

Позивачі відзиви на касаційну скаргу не надали, Харківська міська рада не скористалася правом на участь представника у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевим господарським судом було встановлено, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.07.1998 року, від 18.12.1998 року, від 15.09.1998 року, від 20.07.1999 року ОСОБА_4 належать нежитлові приміщення з прибудовами, призначеними для торгівельної зали та підвалу (згідно з технічними паспортами від 31.05.2012 року) загальною площею 313,2 кв.м., опалювальною площею 200,14 кв.м. в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1. Актами обстеження системи теплоспоживання № ОНОТ/1996 від 28.03.2008 року, № ОНОТ/1997 від 28.03.2008 року, актами на включення та відключення опалення (підписаними та скріпленим печатками представників Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" та балансоутримувачем будівлі за адресою: АДРЕСА_1, складеними в присутності споживача) підтверджується споживання відповідачем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року за відсутності укладеного договору, сума заборгованості якого за безпідставно спожиту теплову енергію становить 90231,65 грн.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також встановив, що на підставі договорів купівлі-продажу від 10.07.1998 року, від 18.12.1998 року, від 15.09.1998 року, від 20.07.1999 року ОСОБА_4 придбано приміщення - квартири АДРЕСА_1.

Харківською міською радою 27.11.2002 року прийнято рішення "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання дозволів на проектування та реконструкцію", зокрема, Приватному підприємцю ОСОБА_10 щодо квартир АДРЕСА_1 під магазин продовольчих товарів з влаштуванням окремого входу. Також рішенням Харківської міської ради від 27.09.2006 року № 119/06 "Про переведення квартир, розташованих в жилих будинках, в нежилі приміщення та надання згоди на розроблення проектів відведення земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації зазначено суб'єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 перевести квартиру АДРЕСА_1, в нежиле приміщення з приєднанням до нежитлових приміщень (колишні квартири №№ 18, 19, 36) під магазин продовольчих товарів для будівництва двох прибудов для розміщення торгівельного залу, підсобних приміщень та влаштування окремих входів.

Відтак, судом апеляційної інстанції встановлено, що після прийняття зазначених вище рішень належні відповідачу приміщення набули статусу нежитлових, а технічні характеристики належних відповідачу приміщень за даними технічних паспортів від 31.05.2012 року складають загальну площу 313,2 кв.м., опалювальну площу 200,14 кв.м.

Також судом встановлено, що договір на теплопостачання відповідачем з позивачем не укладався, натомість актами включення та відключення опалення, актами обстеження системи теплоспоживання за № ОНОТ/1996 від 28.03.2008 року, № ОНОТ/1997 від 28.03.2008 року, підтверджується споживання відповідачем теплової енергії з грудня 2002 року по квітень 2012 року; вищезазначені акти на включення та відключення опалення підписані та скріплені печатками представників Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" та балансоутримувачем будівлі за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з розрахунками Комунального підприємства "Харківські теплові мережі", відповідач за період з грудня 2002 року по квітень 2012 року має заборгованість з оплати безпідставно спожитої теплової енергії в сумі 90 231,65 грн.; розрахунок позивача виконано згідно з пунктом 23 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198.

Перевіривши доводи відповідача щодо надходження на рахунок позивача коштів, спрямованих на оплату вартості одержаного теплопостачання квартир №№ 18, 19, 36, 37, суд апеляційної інстанції вказав про неможливість врахування зазначених коштів у межах розгляду даного спору, позаяк зазначені кошти були сплачені на особові рахунки відповідача №№ 3530, 3531, 3548 та 5549 по колишнім квартирам №№ 18, 19, 36, 37 з призначенням платежу "За комунальні послуги" та обліковуються на цих рахунках; натомість за нежитловим приміщенням відповідача обліковується інший особовий рахунок НОМЕР_1 (за нежитлові приміщення), з заявою про зарахування коштів на який відповідач не звертався.

Також апеляційним господарським судом відзначено, що на виконання приписів статей 64, 86 Господарського процесуального кодексу України відповідачу 04.12.2012 року на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, надіслано ухвалу Господарського суду Харківської області від 03.12.2012 року про порушення провадження у справі, що повернулася з відміткою поштового відділення про закінчення терміну зберігання; ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.12.2012 року про відкладення розгляду справи на 15.01.2013 року було вручено 19.12.2012 року, про що здійснено відмітку на повідомленні про вручення поштового відправлення, що знаходиться у матеріалах справи.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суд виходили з доведеності обставин справи щодо безпідставного споживання відповідачем теплової енергії протягом зазначеного в позові періоду, обґрунтованості визначення позивачем належних до сплати сум за спожиту теплову енергію.

За Законом України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; суб'єктами відносин у сфері теплопостачання є фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 1 Закону України "Про теплопостачання", статті 275 Господарського кодексу України, споживач теплової енергії використовує теплову енергію на підставі договору. Статтями 19, 20 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що діяльність у сфері теплопостачання може здійснюватись суб'єктами господарської діяльності у сфері теплопостачання всіх організаційно-правових форм та форм власності. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. За частиною 2 пункту 20 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198, у разі відсутності, пошкодження та/або неправильної роботи приладів комерційного обліку оплата здійснюється відповідно до визначених у договорі навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді. Також умови проведення розрахунків, визначені пунктом 23 наведених Правил, передбачають здійснення у споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, розрахунку обсягу фактично спожитої теплової енергії відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання у розрахунковому періоді. Споживачем теплової енергії за визначенням Закону України "Про теплопостачання" є фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору, укладання якого в силу статті 24 Закону є для нього обов'язковим.

Також за приписами Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-12, до врегулювання відповідних питань законодавством України на території України діяли Правила користування електричною та тепловою енергією, затверджені наказом від 06.12.1981 року, за пунктом 1.2 яких користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору між енергопостачальною організацією та споживачем та розділом 9 яких унормовано розрахунки за користування тепловою енергією у відповідний період.

Судова колегія відзначає, що відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньо правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; при цьому, в силу частини 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. За статтею 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі, а у разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Здійснюючи розрахунок вартості безпідставно спожитої відповідачем теплової енергії за період з жовтня 2006 року (т.1, а.с.28), позивач виходив з розрахункових величин кількості одержаної теплової енергії (даних про теплове навантаження, ознак опалювального об'єкта, опалювальної площі), визначених додатками від 01.06.2012 року до договору № 10057 від 01.01.2003 року (т.2, а.с.75-76), декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ХК14312101975 від 20.06.2012 року та нормативних документів щодо порядку визначення кількості теплової енергії, чинних на час здійснення розрахунку. Натомість місцевим господарським судом не перевірено підстави та обґрунтованість застосування позивачем зазначених вихідних розрахункових даних (а, відтак, розрахунку кількості теплової енергії) за спірний попередній період нарахувань, до укладення договору, зокрема, підстав та моменту визначення належності відповідачу на праві власності торговельного залу як єдиного об'єкта (замість сукупності квартир), його опалювальної площі, як і обґрунтованість визначення теплового навантаження та розрахунку за період до жовтня 2006 року; судом апеляційної інстанції не надано оцінки відповідним доводам апеляційної скарги щодо моменту виникнення окремого об'єкта теплопостачання як об'єкта речових прав відповідача, безпідставно не з'ясовано обставини справи щодо розміру коштів, отримані позивачем від відповідача за спірний період як компенсація вартості теплової енергії, подальшого спрямування цих коштів позивачем.

Разом з тим відповідач помилково пов'язує зміну правового статусу належних йому за договорами купівлі-продажу приміщень з об'єктів житлового фонду на нежитлові з моментом прийняття в експлуатацію (створення) нового об'єкта майна за наслідками здійснення реконструкції, оскільки за змістом статті 8 Житлового кодексу України у нежитловий фонд за рішенням визначених органів переводиться існуючий об'єкт; висновки господарських судів попередніх інстанцій у цій частині є законними та обґрунтованими.

Також наявними матеріалами справи, дослідженими судом апеляційної інстанції, спростовуються доводи відповідача щодо неналежного повідомлення його господарським судом першої інстанції про час та місце розгляду справи.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, такими доказами,; за змістом підстав та предмету поданого позову позивачу належало довести, а судам встановити обставини справи щодо обсягу та вартості одержаної теплової енергії.

Встановивши звернення позивача з позовом з мотивів набуття відповідачем майна без достатньої правової підстави, суди попередніх інстанцій не дослідили спосіб обліку та визначення позивачем кількості теплової енергії, що надійшла для опалення на адресу відповідача, не перевірили відповідність наданого позивачем розрахунку заборгованості положенням наведеного вище законодавства щодо визначення вартості спірної теплової енергії та не з'ясували дійсний розмір невідшкодованої відповідачем вартості теплової енергії протягом спірного періоду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди, розглядаючи справу відповідно до вимог статей 34, 43, 84, 101 Господарського процесуального кодексу України, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, відповідно до наведених позивачем підстав позову, не застосували норми матеріального та процесуального права, що підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не з'ясували всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; неналежним чином проаналізували правовідносини сторін, порушили положення процесуального законодавства.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову та рішення у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарським судам слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 року у справі № 5023/5522/12 Господарського суду Харківської області та рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2013 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області .

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач