Рішення № 31671947, 07.06.2013, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 415/4858/12

№ провадження 2/208/120/13

РІШЕННЯ

Іменем України

07 червня 2013 р. м. Дніпродзержинськ

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді Нельге Д.В.,

при секретарі Севастьяновій Л.М.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Редько С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до КВП ДМР «Міськводоканал» «Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди», -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом, у якому, в остаточному варіанті (т.2 а.с.61-63, 101-103), просив суд:

1. Визнати незаконним звільнення заступника генерального директора з кадрових питань КВП «Міськводоканал» ОСОБА_1, та скасувати наказ про звільнення №5-з від 11.01.2011р.;

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал» з 21.12.2010р.;

3. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 154 318,20 грн. за період вимушеного прогулу з 09 по 13 грудня 2010р. та з 21.12.2010р. по 05.06.2013р.;

4. Стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення до щорічної відпустки згідно колективного договору на 2009р. у сумі 5 570,00 грн.

5. Зобов'язати відповідача прийняти від ОСОБА_1 листок непрацездатності АВЛ № 269947 від 06.01.2011р., та здійснити за ним відповідні виплати.

6. Заборонити відповідачу перешкоджати виконанню ОСОБА_1 обов'язків заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал».

7. Допустити негайне виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал».

8. Стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн.

9. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що, з 01.06.2009р. він перебував у трудових відносинах з відповідачем, та працював на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал». 13.01.2011р. він звернувся із заявою до відповідача про надання йому відпустки, але, працівники відповідача відмовились зареєструвати його заяву та прийняти листок непрацездатності, а також повідомили йому, що, наказом № 5-з від 11.01.2011р. він був звільнений відповідачем за прогул 21.12.2010р. При цьому, в день звільнення відповідач не ознайомив його з наказом про звільнення, не видав йому належним чином оформлену трудову книжку, не провів з ним повний розрахунок належних при звільненні сум, чим грубо порушив законодавство про працю та його особисті права. Крім того, своє звільнення вважає незаконним на підставі того, що, вказане звільнення відбулось під час перебування його на лікарняному, за ініціативою відповідача без погодження з первинною профспілкою відповідача, членом якої він являється, а також без витребування пояснень позивача, без виплати усіх належних йому при звільненні сум, а саме допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки згідно колективного договору на 2009р. у сумі 5 570,00 грн. Крім того, незаконним звільненням йому було завдано і моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 400 000 грн., та яка полягає у приниженні його честі та гідності, так як його звільнення відбулось з неприхованим нехтуванням його правами, відкритою неповагою до його особистості. Крім того, звільнивши його під час перебування на лікарняному, відповідач не прийняв від нього листок непрацездатності від 06.01.2011р. та відмовив у наданні йому матеріального забезпечення за вказаним листком непрацездатності, яке він також просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, та, надавши суду письмове заперечення (т.2 а.с.69-71), суду зазначив, що, позивач був звільнений відповідачем на підставі ч.4 ст.40 КЗпП України через прогул, так як був відсутнім на роботі з 21.12.2010р. і доказів відсутності на роботі з поважних причин - відповідачу не надав.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що він є сином позивача, разом з яким мешкає, у зв'язку з чим може підтвердити, що, 23.11.2010р. позивач пішов на роботу до КВП «Міськводоканал», а потім він забрав його з прокуратури та відвіз до 7-ї лікарні, після чого позивач був госпіталізований. Також може пояснити, що, в період складання актів відповідачем у грудні 2010р., в яких відповідач зазначає, що приходив до них додому, і вдома нікого не було, може підтвердити, що, у вказаний період ніхто до позивача додому не приходив, і у двері не дзвонив.

Свідок ОСОБА_4 суду пояснив, що, у 2010 році він працював на підприємстві відповідача начальником дільниці. 23.11.2010р. він бачив, що позивач стояв на прохідній підприємства. Також, бачив позивача 21.12.2010р., коли позивача до КВП «Міськводоканал» не впускала охорона підприємства.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він працював на підприємстві відповідача с червня 2009р. по січень 2011р. 21.11.2010р. на підприємстві змінилось керівництво. 23.11.2010р. відбулась селекторна нарада, з якої охоронці вивели позивача. 21.12.2010р. та 22.12.2010р. він бачив позивача на підприємстві відповідача, і позивач йому сказав, що намагається здати свій лікарняний.

Вислухавши сторони, пояснення свідків, вивчивши матеріали справи, та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду, з урахуванням наданих суду доказів, було встановлено, що, згідно запису у трудовій книжці позивача, наказом №7 від 01.06.2009р. позивач був прийнятий 01.06.2009р. на посаду заступника генерального директора з кадрових питань КВП «Міськводоканал».

Згідно запису у трудовій книжці позивача, Наказом №5-з від 11.01.2011р. позивач був звільнений з посади за прогул без поважної причини з 21.12.2010р. згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Згідно ст.147 КзпП України, звільнення за вчинення прогулу є дисциплінарним стягненням і повинне здійснюватися з додержанням правил, встановлених для застосування дисциплінарних стягнень.

Згідно ст.148 КзпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

З вищенаведеного суд вбачає, що, під час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, застосування дисциплінарного стягнення до вказаного працівника - законом не передбачено.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, в день звільнення позивача, 11 січня 2011 року, останній перебував на лікарняному з 06.01.2011р. по 13.01.2011р. (т.1 а.с.10), що виключає можливість протягом цього часу застосовувати до позивача дисциплінарне стягнення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що, звільнення позивача ОСОБА_1 11.01.2011р. відбулось з порушенням встановленого законом порядку, а саме під час перебування позивача на лікарняному, на підставі чого суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині визнання його звільнення незаконним є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Враховуючи, що, судом, в ході розгляду справи, встановлено факт незаконного звільнення позивача 11.01.2011р., суд приходить до висновку, що, згідно ст. 235 КЗпП України позовні вимоги позивача в частині поновлення його на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, згідно роз'яснень, наданих у п.21 Постанови Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» N 13 від 24.12.1999р., при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (з наступними змінами і доповненнями). Цей нормативний акт не застосовується лише тоді, коли середня заробітна плата визначається для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, та призначення пенсії.

Згідно п.8. Постанови Кабінету Міністрів України N 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки, наданої відповідачем (т.1 а.с.37), середньоденна заробітна плата позивача складає 248,10 грн.

Таким чином, враховуючи положення п.8 Постанови Кабінету Міністрів України N 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.01.2011р. по 07.06.2013р., виходячи з того, що:

248,10 грн. х (( 250 днів (2011р.) + (251 день (2012р.) + (107 днів (2013р.) = 608 робочих дня за період з 11.01.2011р. по 07.06.2013р.) = 150 844,80 грн.

Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача передбаченої колективним договором на 2009р. допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у сумі 5 570,00 грн. - суд дійшов наступного висновку.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, п.27 Розділу ІV «Нормування та оплата праці» Колективного договору КВП ДМР «Міськводоканал» на 2009р. (т.2 а.с.91-98) передбачено виплату допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу до щорічної відпустки заступникам генерального директора, в тому числі і з кадрових питань, посаду якого займав позивач у 2009р.

Як вбачається з особової картки працівника - позивача ОСОБА_1 (т.2 а.с.23), у 2009 році щорічна відпустка позивачу не надавалась.

Згідно довідки №9 (т.2 а.с.27), наданої відповідачем, останній зазначив, що, у 2010р. допомога на оздоровлення до щорічної відпустки заступнику генерального директора з кадрових питань ОСОБА_1 - не провадилась, так як не була передбачена Колективним договором на 2010р.

Дослідивши, таким чином, письмові докази, суд дійшов висновку, що позивачем, в ході розгляду справи не було доведено ту обставину, що, при наданні йому щорічної відпустки у 2009 році, йому водночас не була виплачена передбачена п.27 Розділу ІV «Нормування та оплата праці» Колективного договору КВП ДМР «Міськводоканал» на 2009р. допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Таким чином, враховуючи, що, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача передбаченої колективним договором на 2009р. допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки у сумі 5 570,00 грн. є не обґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача прийняти від позивача листок непрацездатності АВЛ № 269947 від 06.01.2011р. та здійснити за ним відповідні виплати - суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні вказаних позовних вимог, так як вказані позовні вимоги є передчасними.

Також, суд вважає передчасними і позовні вимоги позивача в частині заборони відповідачу перешкоджати виконанню ОСОБА_1 обов'язків заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал».

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, суд керується наступним.

Згідно ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно п.5 зазначеної Постанови, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п.9 зазначеної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як на підставу своїх позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, позивач посилається на свідоме порушення відповідачем вимог діючого трудового законодавства при його звільненні, на підставі чого просить стягнути з відповідача завдану йому такими діями моральну шкоду у розмірі 400 000 грн.

При цьому, будь-яких доказів на підтвердження завдання відповідачем моральної шкоди у розмірі 400 000 грн. - позивач суду не надав.

Відповідно до змісту ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Встановивши в ході розгляду справи факт порушення відповідачем трудового законодавства при звільненні позивача, що спричинило негативні наслідки у життєвих та виробничих стосунках позивача, суд, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості приходить до висновку про часткове обґрунтування позивачем позовних вимог в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, на підставі чого вважає можливим задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2 000 грн.

Таким чином, встановивши в ході розгляду справи, що, дійсно мали місце обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги в частині визнання незаконним його звільнення, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, суд, задовольняючи вимоги позивача частково, та, враховуючи, що позивача звільнено від сплати судових витрат, відповідно до вимог, встановлених ст.88 ЦПК України, вважає необхідним стягнути судові витрати на користь держави з відповідача, у розмірі, встановленому ст.4 ЗУ «Про судовий збір» від 08.07.2011р.

Керуючись ст.34 ЗУ «Про оплату праці», ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, ст. 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до КВП ДМР «Міськводоканал» «Про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допомоги на оздоровлення, відшкодування моральної шкоди» - задовольнити частково.

Скасувати як незаконний наказ №5-з від 11.01.2011р. КВП ДМР «Міськводоканал» про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал».

Поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на посаді заступника генерального директора з кадрових питань КВП ДМР «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098) з 11.01.2011р.;

Стягнути з КВП ДМР «Міськводоканал» (код ЄДРПОУ 33855098), розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка,16, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1:

- 150 844 (сто п'ятдесят тисяч вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп. - середній заробіток за час вимушеного прогулу, розрахований судом без утримання податків та інших обов'язкових платежів;

- 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. - моральної шкоди,

а всього 152 844 (сто п'ятдесят дві тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 80 коп., в решті позову - відмовити.

Стягнути з КВП ДМР «Міськводоканал»(код ЄДРПОУ 33855098), розташованого за адресою: м. Дніпродзержинськ, вул. Широка,16, на користь держави:

- судовий збір у розмірі 1528 (одна тисяча п'ятсот двадцять вісім) грн. 44 коп.

В частині поновлення на роботі допустити рішення до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Нельга Д. В.