Постанова № 31667172, 28.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 р. (17:11) Справа №801/2651/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0003512204 від 27.02.13р. та №0003502204 від 27.02.13р.

Представники сторін:

представник позивача - Вальваков С.В., довіреність № 02 від 09.01.13р.;

представник відповідача - Жукова О.М., довіреність № 18/10.1 від 14.02.13р.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.02.13р. №0003512204 та №0003502204.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки Акту перевірки на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку позивача. Позивач вказує на те, що при здійсненні перевірки відповідачем не досліджувалось питання чи було фактичне придбання товарів з боку ДП «Шляхово-будівельне управління №5» відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» у контрагента. Посилання в акті перевірки на факти, які підтверджували б відсутність реальних господарських операцій у ДП «Шляхово-будівельне управління №5» відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» з контрагентом, і не використання надалі товарів немає. На думку позивача, твердження податкового органу, щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Спільне інвестування» є необґрунтованим, оскільки зміст вказаних правочинів відповідає положенням ст. 203 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач вказує на те, що відповідачу не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

У письмових запереченнях на позов відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність висновків Акту перевірки (а.с.68-69).

В судовому засіданні, що відбулося 28.05.2013р., представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, представник відповідача заперечувала проти позову з підстав, що викладені у письмових запереченнях на позов.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 11.01.2013р. по 17.01.2013р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" з питань достовірності декларування податкового кредиту за квітень 2011р. та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2011року, при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «Спільне інвестування», про що складено акт №297/22-3/03450583 від 18.01.2013р. (далі - Акт) (а.с.12-18).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення Дочірнім підприємством "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" :

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого, донараховано податку на прибуток за 2 кв. 2011р. на загальну суму 5169 грн.;

- п.п. 14.1.181, п.п. 14.1.191 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті зменшено від'ємне значення за квітень 2011р. у розмірі 4495 грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.02.2013р. №0003502204 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 4495,00грн. та №0003512204 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 5169,00грн. (а.с.9-10).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіркою проведеною відповідачем встановлено, що позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у 2 кв. 2011р. необґрунтовано включено суми придбання товарів у ТОВ «Спільне інвестування» на загальну суму 22475 грн.

У Акті перевірки зазначено, що до перевірки були надані податкова, видаткові накладна, але договір постачання до перевірки надано не було. Також у Акті зазначено, що жодного документа до перевірки надано не було.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що відповідач, в якості обґрунтування доводів, що викладені в Акті перевірки посилається на те, що при проведенні даної перевірки ним використані наявні дані інформаційних баз ДПС України по контрагенту перевіряємого підприємства ТОВ «Спільне інвестування» (34730512), а також матеріали довідки № 27/16-01 від 31.07.2012р., складеної фахівцями відділу фінансових розслідувань УБВД ОЗШ ДПС в АРК, у ході реалізації матеріалів оперативно - розшукової справи співробітниками відділу податкової міліції ДПІ у м. Сімферополі спільно з співробітниками УДСБЕЗ ГУ МВС України в АРК співробітниками МУ ОД ДПА в АР Крим, припинена діяльність «конвертаційного» центру, створеного на базі ТОВ «Комерційна компанія «Федератів», ТОВ «ВСК Геос», ТОВ «Юкрейнєксчендж» , ТОВ «Спільне інвестування», ПП «Виробничо-комерційна «Сельпроммаш». У ході проведення заходів встановлено злочинну групу, яка спеціалізувалась на конвертації грошових коштів у готівку та наданні послуг підприємствам по формуванню фіктивного податкового кредиту та фіктивних валових витрат.

У довідці №28/16-01 від 31.07.2012р. зазначено, що згідно вищезазначеної інформації встановлено, що фінансово-господарські взаємовідносини між ДП «ШБУ №5» ВАТ «Південьшляхбуд», з зазначеними у довідці контрагентами, зокрема з ТОВ «Юкрейнєксчендж» за період з 01.01.2010р. по 30.05.2011 р. мають безтоварний характер та підпадають під ознаку «нікчемності».

Виходячи з вищенаведеного відповідачем у Акті перевірки встановлено, що ДП «ШБУ №5» ВАТ «Південьшляхбуд» перераховувало кошти на рахунки ТОВ «Спільне інвестування» без мети реального настання передбачених наслідків виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, у зв'язку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, ДП «ШБУ №5» ВАТ «Південьшляхбуд» порушено ст. 228 Цивільного кодексу України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний прядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

Судом встановлено, що позивачем було придбано у ТОВ «Спільне інвестування» компресор ПК 576 вартістю 23670,00грн., з яких ПДВ 3945,00грн. та щітка поливомийної машини вартістю 3300,00грн., з яких ПДВ 505,00грн., що підтверджується видатковими накладними №143 від 12.04.2011р., №267 від 21.04.2011р., податковими накладними №143 від 12.04.2011р., №267 від 21.04.2011р. (а.с.32-35).

Отриманий від вищенаведеного контрагента товар сплачено позивачем у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку №26009015866 за 11.04.2011р., №26009015866 за 13.04.2011р., №26009015866 за 20.04.2011р. та не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що товари придбані у вищенаведеного контрагента, було використано позивачем у його господарській діяльності (а.с. 87-92). При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують факт придбання товару у ТОВ «Спільне інвестування» та подальше використання його у господарській діяльності позивача. Також Акт перевірки не містить опис дослідження факту не використання надалі цих товарів позивачем з посиланням на досліджені (або відсутні) бухгалтерські документи позивача.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи та матеріали довідки УБВД ОЗШ ДПС в АРК, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи ДПІ та матеріали довідки УБВД ОЗШ ДПС в АРК, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про нікчемність укладених договорів між позивачем та ТОВ «Спільне інвестування», з огляду на таке.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В даному ж випадку, як слідує з Акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність угод укладених з ТОВ «Спільне інвестування» ґрунтувались тільки на даних комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем ДПІ та матеріалах довідки УБВД ОЗШ ДПС в АРК, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з'ясовано, що угоди укладені між позивачем та вищенаведеним контрагентом виходячи з їх змісту, спрямовані не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з цим контрагентам не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, угоди укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаних правочинів.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні угод із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про завищення позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у декларації з податку на прибуток за 2 кв. 2011р. в сумі 22475,00грн., що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 5169,00грн., та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень 2011р. всього у сумі 4495,00грн., суд зазначає наступне.

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Спільне інвестування» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Порядок формування податкового кредиту визначено ст. 198 Податкового Кодексу України.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 р. за № 1333/20071 "Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної" податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

ТОВ «Спільне інвестування» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних було зареєстроване у якості платника податку на додану вартість.

Частиною 2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України визначено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Перевіряючи податкові накладні, виписані ТОВ «Спільне інвестування» судом встановлено, що вони відповідають вимогам зазначеної норми.

Наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товару. Відповідачем також не надано доказів та доводів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами.

Відповідачем також не було надано суду ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що згідно пп. 36.1, 36.5 ст. 36; п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та\або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Враховуючи дотримання норм чинного законодавства під час оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів позивачем та його контрагентом, суд вважає необґрунтованим та безпідставним визначення податковим органом позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів від ТОВ «Спільне інвестування», не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання цих товарів в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.05.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 03.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд" 27.02.2013р.:

- №0003502204 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 4495,00грн.;

- №0003512204 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 5169,00грн.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 114,70грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС на користь Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління №5" Відкритого акціонерного товариства "Південшляхбуд".

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.