Рішення № 31667065, 30.05.2013, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №812/6278/12

Провадження №2/333/1548/13

рішення

Іменем України

29 травня 2013 року м.Запоріжжя

Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Тучкова С.С.,

при секретарі Лебедєвій К.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Комунарського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу №812/6278/12 за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі відділення «Запорізька регіональна дирекція» публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 332692,71 гривень та судових витрат, -

в с т а н о в и в:

Позивач ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до Комунарського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_3, в якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 332692,71 гривень та судові витрати, посилаючись на те, що 11.08.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є позивач ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №R521.8/11-82, до якого вносилися зміни шляхом укладення додаткової угоди №1 від 11.08.2008 року, додаткової угоди №2 від 11.08.2008 року та договору про внесення змін №3 від 11.08.2008 року. За умовами п.1 кредитного договору позивач надав ОСОБА_3 грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 66216,00 доларів США, строк кредитування до 10.08.2015 року (включно), проценти за користування кредитом 13,5% річних, мета кредиту купівля автомобіля «ACURA MDX» в ТОВ «Група Автоком», а позичальник зобовязався використати кредит на передбачені цілі, повернути його у визначений договором строк, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобовязання в порядку і в строки, передбачені договором. Однак ОСОБА_3 порушує вимоги кредитного договору, а саме не виконує в обумовлені строки зобовязання щодо сплати кредиту та відсотків по ньому, тому позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Відповідач, повідомлена судом належним чином про час та місце розгляду справи, у судове засідання не зявилася і не повідомила суд про причини неявки. Відповідно до ст.169 ЦПК України її неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.174 Цивільного процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

За вимогами ч.3 ст.10 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.57 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

Згідно ст.ст.58, 59 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

11.08.2008 року між ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк» (банк), та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір №R521.8/11-82, до якого вносилися зміни шляхом укладення додаткової угоди №1 від 11.08.2008 року, додаткової угоди №2 від 11.08.2008 року та договору про внесення змін №3 від 11.08.2008 року, згідно умов яких банк надав позичальнику кредит на загальну суму 66216,00 доларів США, а ОСОБА_3, в свою чергу, зобовязалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит у зазначеній сумі не пізніше 10.08.2015 року, а також сплатити відповідну платню за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені кредитним договором (а.с.6-12, 15-16, 19-20, 21-23).

За умовами п.1 кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року позивач надав ОСОБА_3 грошові кошти (кредит) на наступних умовах: сума кредиту 66216,00 доларів США, строк кредитування по 10.08.2015 року (включно), проценти за користування кредитом 13,5 % річних, мета кредиту купівля автомобіля «ACURA MDX» в ТОВ «Група Автоком», а позичальник зобовязалась використати кредит на передбачені цілі, повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобовязання в порядку і в строки, передбачені договором.

Пунктом 8.1 кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року встановлено, що повернення кредиту та сплата процентів здійснюються в порядку та строки згідно графіку.

Згідно п.8.3 кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року при несплаті процентів та/або частини кредиту в період зазначений в п.8.1 вони вважаються простроченими.

Відповідно до п.9.1 кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року у випадку прострочення виконання зобовязань позичальником щодо повернення кредиту та/або сплати процентів позичальник сплачує неустойку у вигляді пені в розмірі 0,5 відсотка в день від суми невиконаних зобовязань.

На підставі п.4.3 кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року банк має право вимагати повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, можливої неустойки, у разі, зокрема, затримання позичальником сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць.

У звязку з тим, що позичальником не було дотримано зазначених вище умов кредитного договору, позивачем на підставі умов кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року було здійснено вимогу дострокового виконання позичальником його зобовязань за кредитним договором в повному обсязі. Так, позивач направив досудову вимогу вих.№281600-2 від 05.01.2012 року про погашення заборгованості за кредитним договором від 11.08.2008 року. Зазначена вимога підлягала виконанню протягом 30 календарних днів з дня її одержання, але до моменту подання позову до суду вона не виконана і відповідні суми позивачу не сплачені (а.с.27).

Станом на 22.06.2012 року у ОСОБА_3 виникла заборгованість за кредитним договором від 11.08.2008 року в сумі 332692,71 гривень, а саме: 36312,25 доларів США, що за офіційний курсом НБУ складає 290225,66 гривень, поточна заборгованість за кредитом, 3685,76 доларів США, що за офіційний курсом НБУ складає 29458,44 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 533,23 доларів США, що за офіційний курсом НБУ складає 4261,84 гривень, прострочені проценти за користування кредитом, 8682,84 гривень пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 63,93 гривень пеня за несвоєчасне повернення процентів (а.с.5).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

На підставі ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статтею 99 Конституції України передбачено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч.2 ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом. Тобто відповідно до законодавства України, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Згідно ч.3 ст.533 Цивільного кодексу України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при розрахунках на території України по зобовязанням допускається у випадках, порядку та умовах передбачених законом.

Статті 47 та 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

З вищевикладеного вбачається, що банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Підпункт «в» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, у випадку якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Враховуючи, що такі межі законодавством не визначені, здійснення операції з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії та не суперечить чинному законодавству.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», мав достатні юридичні підстави та законне право на надання кредиту в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобовязаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, на підставі ч.2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.

На підставі ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобовязання, звільняється від відповідальності за порушення зобовязання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в ході судового розгляду справи встановлено, що ВАТ «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», надав відповідачу, ОСОБА_3 кредит. Однак ОСОБА_3 порушує вимоги кредитного договору №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року, а саме не виконує в обумовлені строки зобовязання щодо сплати кредиту та відсотків. Тому є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості по несплаченому кредиту, несплачених відсотках та пені.

Враховуючи викладене, суд вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України, так як судове рішення ухвалюється у повному обсязі на користь позивача, понесені ним і документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.192, 212, 533, 610, 611, 612, 617, 625, 651, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» п.п.2, 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.ст.209, 220-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позов публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі відділення «Запорізька регіональна дирекція» публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 332692,71 гривень та судових витрат задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі відділення «Запорізька регіональна дирекція» публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (рахунок НОМЕР_2 1126 у ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767, ідентифікаційний код 14359319) 290225 (двісті дев`яносто тисяч двісті двадцять пять) гривень 66 копійок поточну заборгованість за кредитом, 29458 (двадцять дев`ять тисяч чотириста пятдесят вісім) гривень 44 копійки прострочену заборгованість за кредитом, 4261 (чотири тисячі двісті шістдесят одна) гривень 84 копійки прострочені проценти за користування кредитом, 8682 (вісім тисяч шістсот вісімдесят дві) гривні 84 копійки пеню за несвоєчасне повернення кредиту, 63 (шістдесят три) гривні 93 копійки пеню за несвоєчасне повернення процентів, а разом 332692 (триста тридцять дві тисячі шістсот девяносто дві) гривні 71 копійку заборгованості за кредитним договором №R521.8/11-82 від 11.08.2008 року.

Стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі відділення «Запорізька регіональна дирекція» публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» (рахунок НОМЕР_2 1126 у ПАТ «ВТБ Банк», МФО 321767, ідентифікаційний код 14359319) 3219 (три тисячі двісті дев`ятнадцять) гривень 00 копійок витрат по сплаті позивачем судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м.Запоріжжя. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя С.С. Тучков