Постанова № 31666497, 31.05.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1396/13-а

31 травня 2013 року 14год. 50хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Сало А.Б. за участю секретаря судового засідання Школяр О.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Лесюк В.І.,

відповідача: представник Троянчук Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного підприємства "Навантажувач - Сервіс" до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.12.2012 №0005882342 та №0005872342 ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Навантажувач-Сервіс» (далі - ПП «Навантажувач Сервіс») звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної посадкової служби (далі ДПІ у м. Рівному Рівненської області ДПС) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень:

- форми «Р» від 18.12.2012 №0005882342, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 12 647,50 грн., з яких: 10118 грн. - за основним платежем та 2529,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- форми «Р» від 18.12.2013 №0005872342 яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 11636,00 грн.

В основу визначення податкових зобов'язань, згідно із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, податковим органом покладено дані акта перевірки від 10.12.2012 №670/22-200/3351685 про безпідставне віднесення до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, витрат по безтоварним операціям з ТОВ «Асгільдія» на загальну суму 66180 грн., що призвело до заниження податку на прибуток за ІІ-ІV квартал 2011 року в сумі - 11 636 грн. та завищено податковий кредит на 10118 грн. На думку посадових осіб податкового органу, правочини по придбанню в ТОВ «Асгільдія» товарно-матеріальних цінностей, не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Підставами для таких висновків податкового органу став акт контрагента позивача, за результатами яких зроблені висновки про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Асгільдія» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, а також відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Таким чином, укладені правочини позивача з контрагентом, на думку податкового органу, є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних наслідків, а формування операційних витрат та податкового кредиту здійснено позивачем неправомірно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки операції з придбання ТМЦ мали реальний характер, що підтверджується належними документами, які було надано посадовим особам органу державної податкової служби під час перевірки, належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, тому податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток визначені правильно. На підставі викладеного позивач просив суд податкові повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю. Оскаржувані повідомлення-рішення вважає обґрунтованими і правомірними, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши представлені документи та інші зібрані по справі матеріали, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство «Навантажувач Сервіс» є юридичною особою, що зареєстроване виконавчим комітетом Рівненської міської ради 21.04.2005. Як платник податків ПП «Навантажувач Сервіс» перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби з 26.04.2005 за №28-124/2938.

У грудні 2012 року на підставі наказу №999 від 27.11.2012 та направлення №1001/22-200 виданого Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби посадовими особами податкової служби було проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Навантажувач Сервіс» з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «Асгільдія» за вересень 2011 року, жовтень 2011 року, листопад 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року (акт перевірки від 10.12.2012 №670/22-200/33510685).

За результатами перевірки, посадові особи податкового органу дійшли висновку, що позивачем порушено:

пункт 44.1 ст. 44 розділу 1, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 розділу III, п.185.1 ст. 185, п. 198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ зі змінами та доповненнями, у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем «податок на прибуток» та «податок на додану вартість по вітчизняних товарах».

Такий висновок посадових осіб податкового органу базується на результатах перевірки, відображених у акті від 13.06.2012 №576/2240/37617576 Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Асгільдія» щодо підтвердження господарських відносин із ТОВ «Євро класс трейд» за періоди вересень 2011,жовтень 2011, листопад 2011, січень 2012, лютий 2012. В ході перевірки встановлено відсутність реальної можливості отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг) підприємством «Асгільдія», а саме: відсутність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Отже, з вище зазначених фактів вбачається, фінансово-господарська діяльність ТОВ «Асгільдія» здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності ТОВ «Асгільдія», фінансово-господарські відносини між останнім та контрагентом є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами.

За результатами перевірки позивача, Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення: форми «Р» від 18.12.2012 №0005882342, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 12 647,50 грн., з яких: 10118 грн. - за основним платежем та 2529,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); форми «Р» від 18.12.2013 №0005872342 яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у сумі 11636,00 грн.

В порядку передбаченому ст.. 56 Податкового кодексу України ПП «Навантажувач- Сервіс» проводило оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень до Державної податкової служби у Рівненській області та до Державної податкової служби України, однак в задоволенні скарг було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятим податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0005872342 від 18.12.2012, суд виходить з наступного.

Дане податкове повідомлення-рішення базується на висновках відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за ІІ-ІV кв. 2011 року на суму 11636 грн.

Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «Асгільдія», висновків ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, викладених в акті перевірки від 13.06.2012 №576/2240/37617576 та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Зі змісту акта перевірки вбачається, що у ТОВ «Асгільдія» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби і під час перевірки не було встановлено факту передачі товарів позивачу у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) документів, що підтверджують виникнення податкових зобов'язань.

Поряд з цим, актом перевірки відповідач засвідчує, що позивачем для проведення перевірки було надано первинні документи (податкові та видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, договори, та ін.), що підтверджують взаємовідносини позивача з ТОВ «Асгільдія».

Однак, на підставі акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 13.06.2012 №576/2240/37617576 відповідач прийшов до висновку, що відповідно до ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України правочини позивача з ТОВ «Асгільдія» мають ознаки нікчемності і не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

З вказаними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Асгільдія», позивачу було поставлено товарно-матеріальні цінності (диски ГДП 6860,220 шт.; контакти, вісь, реле, корпус фільтра, 400 шт.; контакти, 600 шт.) на суму 60708,72 грн., в зв'язку з чим виписано: податкову накладну №69 від 07.10.2011 (а.с. 68), видаткову накладну №69 від 07.10.2011 (а.с. 69), податкову накладну №17 від 17.12.2011 (а.с. 70), видаткову накладну №17 від 17.11.2011 (а.с. 73), податкову накладну №1 від 01.11.2011 (а.с.75), видаткову накладну №1 від 01.11.2011 (а.с. 77).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводилися в безготівковій формі, згідно банківських виписок: №520 від 17.11.2011 на суму 34356 грн., оплата за запчастини згідно рах. №14 від 17.11.2011 та №484 від 01.11.2011 на суму 6285,36 грн. оплата за запчастини згідно рах. 1 від 31.10.2011.

Згідно угоди про уступку права вимоги №071011 від 07.11.2011 укладеного між ТОВ «Асгільдія» (далі - Боржник) з однієї сторони, і ПП «Навантажувач-Сервіс» (новий боржник), з другої сторони та ТОВ «Техноторг-Ком» (Кредитор) з третьої сторони встановлено наступне.

Новий боржник - ПП «Навантажувач-Сервіс» при згоді Кредитора, приймає на себе обов'язки Боржника перед Кредитором по погашенню суми заборгованості в сумі 20067,36 грн., яка виникла по договору укладеному між боржником та кредитором.

ПП «Навантажувач-Сервіс» перерахувало кошти за договором переуступки боргу для ТОВ «Техноторг-Ком» згідно банківської виписки №439 від 07.10.2011 на суму 20067,36 грн., оплата за запчастини згідно рах.30081-14 від 04.10.2011.

На підставі зазначених первинних бухгалтерських документів позивачем в ІІ-ІV кварталі 2011 року здійснювалося формування витрат.

Згідно з пп.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп.138.1.1 п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку та витрати банківських установ.

Відповідно до вимог п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 3, ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи податкові тавидаткові накладні, товарно-транспортні накладні, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що зазначені первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано.

Відповідно до п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В 2011-2012 рр. позивач використав придбані у ТОВ «Асгільдія» товарно-матеріальні цінності в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а саме реалізував їх ПАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів», ТзОВ «ВК Промсервіс», ПАТ Агрофірма «Зоря ім.. Плютинського», ПАТ «Рівнеазот» та ін.

Відтак, віднесення позивачем до складу витрат в ІІ-ІV кварталі 2011 року сум, сплачених на оплату товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Асгільдія», відповідає вимогам ст. 138 Податкового кодексу України.

Пункт 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлює вичерпний перелік витрат платника податку, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку. Серед таких обмежень витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей, які були виключені відповідачем зі складу витрат позивача, відсутні.

Крім того, відповідно до п.140.5 ст.140 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи викладене, суд вважає протиправним виключення відповідачем зі складу витрат позивача сум, сплачених ним на користь ТОВ «Асгільдія» в оплату отриманих товарно-матеріальних цінностей.

Крім цього, в акті перевірки відповідачем безпідставно розширено перелік документів, якими повинен підтверджуватись факт поставки товару. Зокрема, в акті перевірки зазначено, що для перевірки не надано товарно-транспортних накладних, які засвідчили б факт передачі товарно-матеріальних цінностей від продавця до покупця.

Вимога відповідача підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися за договором з ТОВ «Асгільдія», товарно-транспортними накладними, є протиправною, з огляду на таке.

Товарно-транспортні накладні не є правовстановлюючими документами та непідтверджують перехід права влсності на товар, а свідчать лише про транспортування автомобільним транспортом певного товару та їх відсутність не може свідчити про відсутність господарських операцій.

Виконання договірних зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, долученими до справи які в цілому у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники та відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Одночасно, суд вважає безпідставним твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «Асгільдія».

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ТОВ «Асгільдія», підтверджується дослідженими судом доказами.

Встановлені судом обставини в їх сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Асгільдія», використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Докази того, що товарно-матеріальні цінності придбані позивачем не з метою використання їх у господарській діяльності, відповідачем суду не надано.

Суд критично оцінює висновок відповідача про те, що договір, укладений між позивачем та ТОВ «Асгільдія» є нікчемним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Жодних доказів того, що позивач та/або ТОВ «Асгільдія» під час укладання договору завідомо (з прямим або непрямим умислом) діяли всупереч інтересам держави і суспільства, суду відповідачем не надано, як і не надано відповідного вироку суду щодо посадових осіб позивача чи ТОВ «Асгільдія», постановленого у кримінальній справі щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Враховуючи встановлені в ході судового розгляду обставини, суд вважає висновки відповідача про нікчемність правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Асгільдія», безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню №0005882342 від 18.12.2012, суд виходить з наступного.

Вказані висновки зроблені відповідачем на підставі аналізу господарських операцій позивача з ТОВ «Асгільдія», висновків ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, викладених в акті перевірки від 13.06.2012 №576/2240/37617576 та ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України.

З вказаними висновками відповідача суд не погоджується з огляду на наступне.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.2 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Вичерпний перелік операцій, що не є об'єктом оподаткування, визначений ст. 196 Податкового кодексу України. Серед даного переліку операції з придбання товарно-матеріальних цінностей (вкладиші, ролики, реле, станція управління тощо) відсутні.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податковий кредит за отриманими позивачем від ТОВ «Асгільдія» товарно-матеріальними цінностями підтверджено відповідними податковими накладними, що не заперечується відповідачем.

Зауважень до форми та змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Асгільдія» для позивача, в акті перевірки відповідачем не зазначено.

Судом встановлено, що податкові накладні, які виписані ТОВ «Асгільдія» для позивача, містить всі необхідні обов'язкові реквізити. Крім того, зобов'язання за договором виконані сторонами в повному обсязі, заборгованість відсутня.

ТОВ «Асгільдія» на момент здійснення господарської операції з позивачем був зареєстрований платником податку на додану вартість. Зазначена обставина сторонами не заперечується та підтверджується відомостями, відображеними на офіційному веб-сайті Державної податкової служби України (http://sta.gov.ua/control/uk/vat/search), про реєстрацію платниками податку на додану вартість.

Судом встановлено достовірність підтвердження фактичності здійснення позивачем господарських операцій та правомірність віднесення сум податку, сплаченого у зв'язку з придбанням товарно-матеріальних цінностей, до складу податкового кредиту.

З огляду на реальний характер господарських операцій позивача з ТОВ «Асгільдія», безпідставність доводів відповідача про безтоварність операцій та нікчемність правочинів, суд вважає, що у відповідача відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту позивача суми податку, сплаченої у зв'язку з придбанням у ТОВ «Асгільдія» товарно-матеріальних цінностей.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

Тому, можливі порушення з боку ТОВ «Асгільдія» податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності (відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності, відсутність власних основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо) не можуть бути підставою для позбавлення добросовісного платника податків (позивача) права на податковий кредит з податку на додану вартість.

За таких обставин, суд вважає висновок відповідача про порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України безпідставним, а податкове повідомлення-рішення №0005882342 від 18.12.2012 - протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень №0005872342 та №0005882342 від 18.12.2012 .

Враховуючи викладене, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення в повному обсязі, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Державною податковою інспекцією у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 18.12.2012 №0005872342 та №0005882342.

Присудити на користь позивача Приватного підприємства "Навантажувач - Сервіс" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 242,84 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Сало А.Б.