Ухвала суду № 31657833, 20.05.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/1199/13-а

20.05.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучерука О.В.,

суддів Кукти М.В. ,

Єланської О.Е.

розглянувши апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" Степанова Андрія Миколайовича на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Євдокімова О.О. ) від 11.03.13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" (вул. Ген. Васильєва, 23,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95040)

до Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13,Київ 1,01001)

заявник апеляційній скарги: представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" Степанова Андрія Миколайовича (вул.Лексина,44, кв.27, м. Сімферополь)

про скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.03.2013 року у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" до Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України - відмовлено.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" Степанов Андрій Миколайович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.03.2013 року, та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 20.05.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2010р. відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим написом № 2414 виданий 30.09.2010р. про звернення стягнення на наступне майно: основні засоби - машини, обладнання, інструменти, прилади, інвентар (меблі), транспортні засоби та ін.., перелічені у Додатку № 1 до Договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 19.08.2008р., зареєстрованого в реєстрі за № 21530, та змінених на підставі Договору про внесення змін до Договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 05.11.2008р., зареєстрованого в реєстрі за № 27473, які зберігаються за адресою, сказаною у Додатку № 2 Договору застави, реквізити якого зазначені вище, що належить на праві власності ТОВ «СВ-ПЛЮС» (місце знаходження: Автономна Республіка Крим, м. Сімферополь, вул. Генерала Васильєва, буд. 23; код ЄДРПОУ 31469850; рахунок № 2600039171 в ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль», МФО 380805), на користь ЗАТ «БАНК НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», юридична адреса якого: 01034, м. Київ, вул. Володимирська, 46, код ЄДРПОУ 25959784, рахунок №3739604 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627, та погасити наявну частину кредитної заборгованості Позичальника, зазначеного ниже, в розмірі 12000000,00 (дванадцять мільйонів) гривень, з яких: частина комісії за обслуговування акредитиву - 12000000,00 гривень (з них прострочено 12000000,00 гривень). Строк за який провадиться стягнення - з 15.08.2008 року по 01.03.2010 року. Зазначений борг виник з неповернення кредиту за Договором на встановлення ліміту для проведення операцій з відкриття та сплати документарних акредитивів № БС/150808 від 15 серпня 2008 року. Додатковими угодами № 2 та № 3 від 19 серпня 2008 року, Додатковою угодою № 6 від 26 листопада 2008 року. Додатковою угодою № 7 від 01 грудня 2008 року та Додатковою угодою № 8 від 04 серпня 2009 року, укладених з Позичальником - Фірмою «Союз-Віктан» ЛТД (м. Київ, вул. Шота Руставелі, буд. 38-Б кВ. 12, код ЄДРПОУ 20749622), в якості забезпечення якого 19 серпня 2008 року було укладено між Закритим акціонерним товариством «Банк НРБ» та майновим поручителем ТОВ «СВ-ПЛЮС» Договір застави про передачу в заставу вищеназваного майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1, зареєстрований в реєстрі за № 21530, та Договір про внесення змін до Договору застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 05.1.2008р. Також, додатково, стягнути з ТОВ «СВ-ПЛЮС» на користь ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», 3000 (три тисячі) грн.00 коп. для відшкодування витрат по вчиненню виконавчого напису.

29.12.2012р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнко Р.В. винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 1200300,00 грн.

Поряд цим, 29.12.2012р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнко Р.В. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану, у зв'язку з тим, що надійшла заява представника за довіреністю АТ «Сбербанк Росії» Забави С.В. про повернення без виконання виконавчого напису № 2414.

Законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» зі змінами та доповненнями № 606-XIV від 21.04.1999р. (далі Закон № 606).

Відповідно до ст. 1 Закону № 606 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 6 Закону № 606 визначені гарантії прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні, зокрема ч. 1 закріплено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 1-2 ст. 11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: - здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; - надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; - розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; - заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; - роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Частинами 1-2 ст. 25 Закону № 606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 2 вищезазначеної постанови позивачу запропоновано добровільно виконати у семиденний строк з моменту отримання даної постанови.

Статтею 27 Закону № 606 підстави початку примусового виконання, зокрема ч. 1 цієї статті визначено, що у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У ч. 3 ст. 27 Закону № 606 законодавцем чітко закріплено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

З аналізу вищезазначеної норми слідує, що виконавчий збір не стягується у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 606 у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

В матеріалах справи відсутні докази виконання позивачем у встановлені законодавством строки виконавчого напису нотаріусу № 2414 від 30.09.2010р., більш того позивачем не надано відповідачу будь-яких письмових пояснень щодо причин невиконання.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідачем під час здійснення виконавчого провадження неодноразово здійснювались запити стягувачу (ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії»), вирішувалось питання щодо утворення виконавчої групи з метою проведення опису та арешту майна позивача.

У зв'язку із вищевикладеними, 29.12.2012р. відповідачем прийнято постанову ВП № 22551302 про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 1200300,00 грн.( 10 відсотків суми, що підлягає стягненню).

Також, 29.12.2012р. відповідачем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу (ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії») у зв'язку з тим, що надійшла заява представника за довіреністю АТ «Сбербанк Росії» Забави С.В. про повернення без виконання виконавчого напису № 2414.

Таким чином, за приписами Закону № 606, зокрема ч. 1 ст. 28 цього Закону виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що оскаржувана постанова прийнята відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законом № 606.

Посилання апелянта на п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до якого введено мораторій на задоволення вимог кредиторів що виникли до дня порушення провадження по справі про банкрутство є неспроможним.

Згідно з ухвалою Господарського суду АР Крим про порушення провадження у справі про банкрутство від 31.05.2011р. у справі № 5002-6/2262-2011 стосовно позивача введено мораторій на задоволення вимог кредиторів по зобов'язанням, строки виконання яких настали до дня порушення провадження у справі про банкрутство.

Оскаржувана постанова відповідача про стягнення виконавчого збору прийнята 29.12.2012р.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції на час прийняття оскаржуваної постанови) кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», яка встановлює, зокрема, заборону стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, стосуються вимог, зобов'язань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 цього Закону.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію. Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника.

З огляду з наведного дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується вимог поточних кредиторів, то за цими вимогами згідно із загальними правилами не поширюється дія мораторію, оскільки строки виконання настали після порушення провадження у справі про банкрутство. Оскільки оскаржувана постанова прийнята відповідачем 29.12.2012р., тобто після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, посилання позивача на п. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» необґрунтоване та безпідставне.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "СВ - ПЛЮС" Степанова Андрія Миколайовича залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 11.03.13 по справі № 801/1199/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Кучерук

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.Е.Єланська

З оригіналом згідно

Суддя О.В.Кучерук