Ухвала суду № 31652169, 23.05.2013, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Головуючий у 1 інстанції Домарєв О.В.

Доповідач Гусєв В.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого: судді Постолової В.Г.,

суддів: Гусєва В.В., Резникової Л.В.

при секретарі Щербюк Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 28 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 1 грудня 2010 року з відповідачем було укладено договір позики, згідно до умов якого ОСОБА_2 взяв у неї в борг 250000 гривень та зобов'язався їх повернути до 01 травня 2011 року. На підтвердження факту передачі грошей відповідачем написано розписку від 01 грудня 2010 року. 27 січня 2011 року відповідач повернув частину позики у сумі 84000 гривень. Оскільки відповідач ухиляється від повернення іншої частини грошових коштів, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на її користь суму позики в розмірі 166000 гривень, неустойку в розмірі 5838,22 гривні, інфляційні у розмірі 4000 гривень та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Калінінського районного суду міста Донецька від 28 лютого 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

З рішенням суду не погодилась позивач ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове про задоволення позовних вимог. Апелянт наполягає на тому, що з відповідачем був укладений договір позики, який є дійсним, а тому повинен виконуватись.

В судовому засіданні апеляційного представник позивача ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити. Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх осіб, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи скарги, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі та вірно застосував положення ст. 1046 ЦК України, відповідно до якої за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник забов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно із ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За змістом ч. 2 цієї норми при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на свідченнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК України).

Судом встановлено, що 01 грудня 2010 року між сторонами було укладено договір позики, за яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 250000 гривень. Договір було укладений в письмовій формі (а.с.4).

На підтвердження укладеного договору ОСОБА_2 власноруч 01 грудня 2010 року написав розписку до договору позики, в якій підтвердив отримання грошової суми, зобов'язався повернути борг до 01 травня 2011 року рівними долями щомісячно. Розписка написана без присутності свідків (а.с.5).

27 січня 2011 року ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 84000 гривень, що підтверджено розпискою (а.с.74).

Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із безгрошовості спірного договору та визнання цього факту позивачем.

Апеляційний суд вважає, що зазначений висновок зроблено судом першої інстанції з урахуванням належної оцінки доказів, у тому числі пояснень позивача в їх сукупності.

Так, у пункті 1 договору від 01 грудня 2010 року зазначено, що позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 250000 гривень.

Пунктом 2 цього договору передбачено, що підтвердженням передачі грошей є розписка.

Пункт 3 цього договору передбачає, що сума позики надається позичальнику грошовими коштами.

Проте, факт передачі грошей позивачем не доведений, жодних доказів на підтвердження реальності укладення договору позики в суді першої інстанції позивачем не надано.

З матеріалів справи та пояснень позивача ОСОБА_1, які були надані в судовому засіданні суду першої інстанції 18 лютого 2013 року вбачається, що місяця за два-три до складання розписки відповідач брав у позивачки частками м*ясні вироби, за які привозив гроші, у зв'язку з чим спочатку не було необхідності складати розписку. І тільки після того, як відповідач став з затримкою віддавати гроші від реалізації м*ясних виробів була складена розписка на 250000 гривень. 27 січня 2011 року після продажу товару відповідач повернув 84000 гривень.

З пояснень відповідача як у суді першої, так і апеляційної інстанції вбачається, що ніяких грошових коштів від позивачки він не отримував, оскільки він приїздив на ТОВ «М*ясний Альянс», де через позивачку отримував м*ясні вироби, після чого реалізовував їх через торгові точки, а після їх реалізації гроші повертав позивачці.

Таким чином, факт підписання сторонами договору позики ще не є доказом отримання відповідачем ОСОБА_2 від позивачки позики, а саме грошових коштів в сумі 25000 гривень.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач звертався до суду з зустрічним позовом про визнання договору позики недійсним, проте після визнання позивачкою у судовому засіданні 18 лютого 2013 року відсутність факту передачі відповідачу грошових коштів, відповідач 25 лютого 2013 року звернувся до суду з заявою про залишення зазначеного позову без розгляду.

Таким чином, за відсутності належного підтвердження реальної передачі коштів, правових підстав вважати договір позики укладеним не вбачається.

Апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції приходить до висновку про необґрунтованість доводів апеляційної скарги та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції наданий належний правовий аналіз спірним правовідносинам з урахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. При цьому, судом дотримані норми процесуального права.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог закону, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення судового рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Калінінського районного суду міста Донецька від 28 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: