Постанова № 31650900, 31.05.2013, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2013 року Справа № 823/1811/13-а

11 год. 50 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Бабич А.М.,

при секретарі - Рахліній В.В.,

за участю сторін:

представника позивача - Євтушенка В.В. (за довіреністю),

представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Златодар» до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області про визнання незаконною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2013 Державне підприємство «Златодар» (далі-позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області (далі-відповідач), в якій просило визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області Вакуленко С.М. (далі - державний виконавець) від 22.04.2013 «Про розшук майна боржника» у виконавчому провадженні №37534779.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач неправомірно прийняв постанову про розшук майна боржника в межах відкритого виконавчого провадження, оскільки всі зареєстровані транспортні засоби позивача знаходяться за адресою його реєстрації, таким чином відсутні підстави для їх розшуку.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував та зазначив, що оскаржувана постанова прийнята з метою виконання передбаченого діючим законодавством обов'язку здійснювати всі заходи, необхідні для виконання судових рішень.

Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази у справі, надавши їм оцінку з точки зору достовірності, належності, допустимості та повноти, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до витягу з ЄДРПОУ державне підприємство «Златодар» зареєстроване як юридична особа з 26.03.2003.

З матеріалів справи суд встановив, що 11.04.2013 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Черкаській області Вакуленко С.М. на підставі виконавчого листа №2а-184/08/2370, виданого 22.11.2012, відкрито виконавче провадження №37534779 про звернення стягнення на активи державного підприємства «Златодар» на користь Золотоніської ОДПІ в рахунок погашення податкового боргу в сумі 3188812 грн. 36 коп.

Суд звернув увагу, що відповідач направляв запити до державних органів для отримання інформації про наявність майна, яке зареєстроване за ДП «Златодар», а також наявності відкритих банківських рахунків підприємства.

На підставі отриманих відповідей державний виконавець прийняв постанову від 29.04.213 про арешт коштів боржника на відкритих банківських рахунках.

За наслідками отриманої відповіді від Головного управління юстиції України в Черкаській області про наявність зареєстрованих за ДП «Златодар» 32 шт. транспортних засобів державний виконавець прийняв постанову від 22.04.2013 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на ці транспортні засоби, зареєстровані за позивачем. Додатково 22.04.2013 державний виконавець прийняв оскаржувану постанову про розшук майна боржника - транспортних засобів позивача та постановив затримати і доставити перелічені транспортні засоби на спеціальний майданчик тимчасового утримання транспортних засобів.

Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного рішення суд виходив з наступного.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції, що діяла на час прийняття оскаржуваної постанови) (далі - Закон №606-XIV) державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону №606-XIV копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свого обов'язку сплатити податкову заборгованість у добровільному порядку не виконав.

Згідно з ч.2 ст. 65Закону №606-XIVдержавний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що перебувають у банках або інших фінансових установах, у порядку, встановленому цим Законом. Інформацію про наявні у боржника рахунки і вклади державний виконавець отримує в податкових органах, інших органах державної влади, підприємствах, установах та організаціях, які зобов'язані надати йому інформацію у триденний строк, а також за повідомленнями стягувача.

Статтею 66 Закону №606-XIV визначено, що у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно. У разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача.

Суд встановив, що державний виконавець в порушення цих вимог законодавства не повідомив Державне агентство резерву України, до сфери управління якого згідно з установчими документами належить позивач, про прийняті рішення та вчинені заходи відносно вищезгаданих транспортних засобів, зареєстрованих за відповідачем.

Нормами ст.40 Закону№606-XIV передбачено, що у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ. Розшук боржника - фізичної особи, дитини, розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Пунктом 4.13.3 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 № 74/5, передбачено, що у разі відсутності відомостей про місцезнаходження майна боржника за виконавчими документами, зазначеними в пункті 4.13.2 цієї Інструкції, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

Отже, діючим законодавством передбачено право, а не обов'язок, державного виконавця прийняти рішення про оголошення в розшук майна боржника, при чому реалізація такого права повинна бути обумовлена обставинами необхідності розшуку, як наприклад, відсутність даних про його місцезнаходження.

Відповідно до п. 4.13.4 вказаної Інструкції розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (місцезнаходженням) боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача. розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника - юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює державна виконавча служба шляхом запитів до відповідних установ (Державної автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, податкової адміністрації, банків або інших кредитних установ тощо).

Суд звернув увагу, що державний виконавець не здійснював жодних дій щодо необхідності з'ясувати місцезнаходження транспортних засобів, що зареєстровані за позивачем, а рішення про арешт та опис майна боржника здійснив без участі боржника. Як вбачається з довідки позивача від 31.05.2013 № 212 транспортні засоби, розшук щодо яких державний виконавець оголосив, постійно перебувають на території за місцезнаходженням підприємства, адреса якого зазначена в ЄДРПОУ.

Крім того, державний виконавець під час прийняття рішень відносно майна позивача не з'ясував чи належить на праві власності позивачу відповідні транспортні засоби, не взяв до уваги особливий статус позивача та особливий режим використання майна, що перебуває на його обліку, а отже не здійснив всіх необхідних заходів для встановлення необхідності прийняття будь-яких рішень щодо нерухомого майна, яке перебуває на праві господарського відання державного підприємства, для виконання рішення суду про стягнення податкового боргу.

Згідно зі статутом позивач заснований на державній формі власності і належить до сфери управління Державного агентства резерву України. Відповідно до п. 1.3. статуту власником (засновником) державного підприємства є держава, яка реалізує свої повноваження через уповноважений орган управління - Державне агентство резерву України. Пунктом 5.5 статуту встановлено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Правомочності щодо розпорядження майном здійснюються підприємством за згодою власника в особі уповноваженого органу. Згідно з п.5.8 статуту відчуження майна підприємства, що є державною власністю і закріплене за підприємством, здійснюється виключно за погодженням з уповноваженим органом управління в порядку, визначеному законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган.

З матеріалів справи вбачається та поясненнями представника відповідача у судових засіданнях підтверджено, що належність вищезгаданих транспортних засобів на праві власності позивачу державним виконавцем не встановлена, правовстановлюючі документи на них не отримано.

Суд звертає увагу відповідача, що право власності підтверджується тільки належними доказами (свідоцтвом), а відповіді на запити про перебування на обліку в юридичної особи такого майна не є достовірними та належними доказами таких обставин.

Враховуючи, що на транспортні засоби поширюється режим нерухомого майна, зважаючи на державну форму власності позивача та дані установчих документів щодо відсутності правомочності самостійного розпоряджання майном, переданим йому на праві господарського відання, та встановлений діючим законодавством спеціальний порядок відчуження державного майна, суд дійшов висновку, що державний виконавець порушив норми діючого законодавства, здійснюючи дії щодо нерухомого майна державної власності без погодження з органом управління майном позивача.

Відповідно до ч.1ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх службових і посадових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Зважаючи на межі позовних вимог суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд звернув увагу, що пунктом 2 постанови державного виконавця про арешт майна встановлено заборону відчуження 32 шт. транспортних засобів. Пунктом 2 оскаржуваної постанови про оголошення в розшук транспортних засобів на позивача необґрунтовано покладено додатковий фінансовий тягар, оскільки за утримання на спеціальних штрафних спеціальних майданчиках автомобілів передбачено стягнення плати. Вказані заходи державного виконавця суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів обставин саме належності на праві власності транспортних засобів, зазначених в оскаржуваній постанові, позивачу, не надав доказів необхідності розшуку транспортних засобів, не надав жодних доказів дій позивача щодо можливого уникнення виконання рішення суду, перешкоджання діям державного виконавця.

Оскільки державний виконавець не з'ясував кому на праві приватної власності належать вказані в оскаржуваній постанові транспортні засоби, не звертався до Державного агентства резерву України з повідомленням про вчинювані дії під час виконавчого провадження зі стягнення податкового боргу з позивача, отже не з'ясував необхідності оголошення в розшук зазначених транспортних засобів і оскаржуване рішення прийняв передчасно.

Зважаючи на підтвердження позивачем місцезнаходження транспортних засобів, вказаних в оспорюваній постанові, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність оскаржуваного рішення та необхідність задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача з державного бюджету сум сплаченого судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 34,41 грн.

Керуючись ст.ст.2, 41, 106-110, 254-256 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області Вакуленко С.М. від 22.04.2013 «Про розшук майна боржника» у виконавчому провадженні №37534779 про звернення стягнення на активи державного підприємства «Златодар» на користь Золотоніської ОДПІ в рахунок погашення податкового боргу.

3. Стягнути з Державного бюджету на користь Державного підприємства «Златодар» (код ЄДРПОУ 00952545) суму понесених судових витрат за подання адміністративного позову в розмірі 34,41грн.(тридцять чотири гривні 41коп.)

4. Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Черкаський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з моменту отримання повного тексту постанови.

5. Копії постанови направити сторонам у справі.

Суддя А.М. Бабич

Повний текст постанови виготовлений 05.06.2013