Ухвала суду № 31645648, 30.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1289/13 30.05.2013 30.05.2013 30.05.2013

Провадження № 22ц/784/1334/13 Суддя першої інстанції Спінчевська Н.А..

Категорія 45 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Мурлигіної О.Я.,

суддів: Коломієць В.В., Царюк Л.М.,

при секретарі Шпонарській О.Ю.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представників третьої особи - ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_8 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2013 року за позовом ОСОБА_8, яка діє від свого імені та в інтересах малолітнього ОСОБА_9 до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку та за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_13, Миколаївської міської ради, Управління Держкомзему у м. Миколаєві про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки і державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

17 вересня 2009 року ОСОБА_8, що діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що за договором купівлі -продажу, укладеного 23 лютого 2006 року між ОСОБА_12 і ОСОБА_11 з однієї сторони та нею, її чоловіком -ОСОБА_3 і малолітнім сином - ОСОБА_9 з другої сторони, вони придбали у спільну часткову власність 11/60 часток житлового будинку АДРЕСА_1.

17 травня 2006 року ОСОБА_3 придбав у ОСОБА_12 та ОСОБА_11 за договором купівлі-продажу земельну ділянку для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, на якій розташована частка вказаного житлового будинку, придбаного її родиною раніше.

На підставі цього договору ОСОБА_3 25 вересня 2006 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 826 кв.м., а рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради частині будинку, що вони придбали, надано нову адресу АДРЕСА_1.

Проте, переоформити державний акт на право власності на землю на нову адресу не змогли, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки було не дотримано вимог ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України щодо переходу прав на земельну ділянку всіх співвласників житлового будинку.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_8 просила визнати недійсним в частині визначення покупця договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 17 травня 2006 року; визнати покупцями за цим договором ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та визнати за ними право власності по 1/3 частки за кожним на земельну ділянку по АДРЕСА_1.

25 вересня 2012 року ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом, який уточнив в подальшому, до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_13, Миколаївської міської ради, Управління Держкомзему у м. Миколаєві про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки і державного акту про право власності на земельну ділянку недійсними.

Зазначав, що він є власником 14/100 частки житлового будинку по АДРЕСА_1 з 1986 року, 31/100 частка належить його сестрі ОСОБА_13, а 11/60 родині ОСОБА_3, які змінили адресу розташування своєї частки житлового будинку на АДРЕСА_1. Весь житловий будинок розташований на земельній ділянці загальною площею 826 кв. м, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування будинку та господарських споруд.

22 грудня 2005 року без його відома на підставі рішення Миколаївської міської ради № 40/15 зазначена земельна ділянка шляхом приватизації була передана у спільну сумісну власність ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які 9 березня 2006 року отримали державний акт на право спільної сумісної власності на цю ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_11

17 травня 2006 року ОСОБА_11 та ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу передали у власність ОСОБА_3 2/3 частки спірної земельної ділянки. За цим договором на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 2/3 частки та ОСОБА_13 на 1/3 частки спірної земельної ділянки загальною площею 826 кв.м. (а.с.42).

2 серпня 2011 року за його позовом постановою суду було скасовано вище зазначення рішення міськради в частині передачі спірної земельної ділянки та визнано незаконними зазначені державні акти на землю.

Крім того, 29 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Миколаєва вищезазначений позов ОСОБА_8 було задоволено.

27 жовтня 2009 року ОСОБА_3 отримав на підставі цього судового рішення та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2006 року, державний акт на право спільної власності на земельну ділянку загальною площею 550 кв.м. по АДРЕСА_1, де співвласниками вказані ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з визначенням часток по 1/3 кожному.

Проте, зазначене рішення суду було скасовано 3 жовтня 2011 року тим же судом за новоявленими обставинами.

З огляду на вказані обставини, ОСОБА_10 просив поновити його в правах користувача земельної ділянки шляхом визнання недійсним договору купівлі продажу 2/3 спірної земельної ділянки, укладений 17 травня 2006 року, оскільки він суперечить нормам земельного законодавства та визнати недійсним державний акт на право спільної власності на земельну ділянку загальною площею 550 кв.м. по АДРЕСА_1, виданий 27 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_3

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва 3 грудня 2012 року зазначені позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено. Позов ОСОБА_10 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі - продажу 2/3 часток земельної ділянки загальною площею 826 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1, укладений 17 травня 2006 року між ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 1219. Визнано недійсним державний акт серії ЯЖ № 867732 на право власності на земельну ділянку площею 55 кв. м., розташовану по АДРЕСА_1, виданий 27 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 17 травня 2006 року № 1219 і рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 вересня 2009 року. Додатковим рішенням цього ж суду від 15 квітня 2013 року між сторонами розподілено судові витрати.

В апеляційних скаргах ОСОБА_8 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 просили рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_8 та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_10, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засіданні, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір в межах заявлених позовних вимог, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про порушення відповідачами вимог земельного законодавства при оформленні прав власності на спірну земельну ділянку.

З матеріалів справи вбачається, що за рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1182 від 15 червня 1954 року зареєстровано за землекористувачами по АДРЕСА_1 826 кв. м земельної площі (а.с.200).

Відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 22 грудня 2005 року затверджено технічну документацію та передано у спільну сумісну власність ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 земельну ділянку площею 826 кв.м для обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с.40). На підставі цього рішення 9 березня 2006 року на ім'я ОСОБА_11 було видано державний акт серії ЯБ № 828521 на право спільної сумісної власності вказаних осіб на зазначену земельну ділянку (а.с.43).

30 березня 2006 року рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва визначено ідеальні частки співвласників земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальною площею 826 кв.м, зокрема за ОСОБА_11, ОСОБА_13 і ОСОБА_12 за кожним по 1/3 частки, що складає 275.33 кв.м (а.с. 14).

За договором купівлі-продажу від 17 травня 2006 року ОСОБА_11 і ОСОБА_12 передали у власність ОСОБА_3 2\3 частки земельної ділянки по АДРЕСА_1, загальна площа якої складає 826 кв.м. ( а.с. 25).

На підставі цього договору та вищевказаного рішення міськради 28 вересня 2006 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯГ № 592156 на право спільної сумісної власності ОСОБА_3 на 2/3 частки та ОСОБА_15 на 1/3 частки земельної ділянки загальною площею 826 кв.м. (а.с.42).

29 вересня 2009 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за вищезазначеним позовом ОСОБА_8 визнано частково недійсним договір купівлі-продажу 2/3 часток спірної земельної ділянки від 17 травня 2006 року в частині покупця та визнано покупцями за цим договором ОСОБА_3, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та за ними же визнано право власності на цю земельну ділянку (а.с.32). Проте, зазначене рішення суду було скасовано 3 жовтня 2011 року тим же судом за новоявленими обставинами (а.с. 53).

1 жовтня 2009 року на ім'я ОСОБА_3 на підставі рішення суду від 29 вересня 2009 року та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 травня 2006 року, видано державний акт на право спільної власності на земельну ділянку загальною площею 550 кв.м. по АДРЕСА_1, де співвласниками вказані ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з визначенням часток по 1/3 кожному (а.с.148).

За даними бюро технічної інвентаризації станом на 13 квітня 2011 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 зареєстровано за: ОСОБА_15 - 33/100 частки на підставі свідоцтва про право власності від 25 квітня 1985 року; ОСОБА_10 - 14/100 часток на підставі договору дарування від 21 січня 1986 року та ОСОБА_3, ОСОБА_9 і ОСОБА_8 11/60 часток, які виділено в окрему адресу - АДРЕСА_1 та отримано свідоцтво про право власності від 3 вересня 2008 року по 1/3 частки кожному (а.с.38,39).

Постановою районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2011 року за адміністративним позовом ОСОБА_10 вище зазначене рішення Миколаївської міськради від 22 грудня 2005 року визнано незаконним та скасовано пункт 10 цього рішення щодо затвердження технічної документації та передачі у спільну сумісну власність ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 вказаної земельної ділянки та визнано незаконними державні акти на право спільної сумісної власності цієї земельної ділянки, видані на ім'я ОСОБА_11 9 березня 2006 року і на ім'я ОСОБА_3 28 вересня 2006 року (а.с.138-139).

Відповідно до положень ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) набуття права власності чи користування землями державної або комунальної власності здійснюються за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Отже, підставою для набуття права на земельну ділянку є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з подальшим оформленням відповідних правовстановлюючих документів, зокрема державний акт на право власності на землю, який є єдиним документом, що посвідчує право власності особи на земельну ділянку ( ст. 126 ЗК України).

Згідно ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків.

За положеннями ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Як вбачається з роз'яснень п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України» № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», що купівлі-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі й орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до ст. 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними.

За вимогами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, як встановлено постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 2 серпня 2011 року, яка має преюдиційне значення, міська рада в межах своєї компетенції, приймаючи 22 грудня 2005 року рішення про затвердження технічної документації та передачу у сіпльну сумісну власність ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 земельної ділянки площею 826 кв.м. по АДРЕСА_1 порушила права співвласника житлового будинку ОСОБА_10, як землекористувача, на земельну ділянку загального користування надану для обслуговування цього житлового будинку і будівельних споруд.

За такого, суд першої інстанції відповідно до зазначених вище норм земельного законодавства дійшов правильного висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу 2/3 частки спірної земельної ділянки, укладено 17 травня 2006 року між ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу ОСОБА_14 та зареєстрований в реєстрі за № 1219.

Оскільки державний акт на право власності на земельну ділянку є правовстановлюючим документом, який видається на підставі відповідного рішення органу місцевого самоврядування або суду, тому вимога про скасування державного акту на право приватної власності на землю є похідною й залежить від доведеності незаконності правовстановлюючих документів на підставі яких видано оспорюваний державний акт.

У зв'язку з тим, що судове рішення від 28 вересня 2009 року, на підставі якого було видано на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право спільної власності ОСОБА_9, ОСОБА_8 і ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку, скасовано, а договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки від 17 травня 2006 року визнано недійсним, місцевий суд вірно визнав оспорюваний державний акт на право власності на землю недійсним.

З огляду на те, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав договір купівлі - продажу від 17 травня 2006 року спірної земельної ділянки недійсним, то позовні вимоги ОСОБА_8 шодо визнання цього договору недійсним в частині покупця та визнання за нею, її дитиною і ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, що була предметом продажу, підставно визнані місцевим судом такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з доводами районного суду про те, що ОСОБА_10 не пропустив строк, визначений ст. 257 ЦК України, у межах якого останній може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права, оскільки дізнався про порушення свого права тільки в листопаді 2010 року.

Доказів які б спростовували ці висновки, тобто свідчили про інший час коли ОСОБА_10 дізнався, що його права землекористувача порушуються, ні ОСОБА_8, ні ОСОБА_3 суду не надано.

Доводи, наведені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду по їх оцінці, проте висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевий суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для скасування рішення відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 і ОСОБА_8 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді