Ухвала суду № 31644131, 30.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1986/13 30.05.2013 30.05.2013 30.05.2013

Провадження № 22ц/784/1800/13 Суддя першої інстанції Андрощук В.В.

Категорія 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

30 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Мурлигіної О.Я.,

суддів: Коломієць В.В., Царюк Л.М.,

при секретарі Шпонарській О.Ю.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника інтересів позивачки ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - Банк ), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 про визнання недійсними окремих положень договору поруки,-

В С Т А Н О В И Л А:

26 червня 2012 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до Банку про визнання недійсними окремих положень договору поруки.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що 26 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 210747 CRED, відповідно до якого Банк надав останньому кредит у сумі 30000 грн. на споживчі цілі, строком до 20 лютого 2010 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних.

26 лютого 2008 року в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4, між позивачкою та Банком було укладено договір поруки. Згідно з п. 1 зазначеного договору предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання боржником своїх обов'язків щодо повернення кредиту, сплати за його користування 30% річних в дату сплати процентів, а у випадку порушення строків повернення кредиту - сплати 60% річних. Як, на думку позивачки, зазначений пункт договору є незаконним та суперечить вимогам цивільного законодавства, зокрема ст. ст. 553, 554 ЦК України.

Посилаючись на викладене ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним п. 1 договору поруки від 26 лютого 2008 року в частині визначення зобов'язання поручителя сплачувати 60 % річних за користування кредитом у випадку порушення позичальником ОСОБА_4 строків його повернення з підстав, визначених ст. 203 ЦПК України.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним пункту 1 договору поруки.

Так, відповідно до ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що порука є угодою щодо прийняття особою на себе обов'язку поручителя перед кредитором з виконання боржником свого зобов'язання та нести відповідальність з невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником шляхом відшкодування в грошовій формі того, що не було виконано боржником.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні відносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника.

Як встановлено судом, 26 лютого 2008 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 210747-CRED, за умовами якого Банк надав останньому кредит у розмірі 30000 грн. строком до 20 лютого 2010 року за умови сплати 30% річних, за користування кредитом та повернення передбачених цим договором кредитних коштів згідно графіку (а.с.7).

Відповідно до п.п. 3.2 кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого зобов'язання по поверненню кредиту відповідно графіку позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 60 % от суми залишку непогашеної згідно графіку, заборгованості по кредиту.

В той же день на забезпечення виконання умов цього договору між Банком і ОСОБА_5 укладено договір поруки. За договором поруки ОСОБА_5 зобов'язалася відповідати за виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором № 210747-CRED, за умовами якого Банк надав останньому кредит у розмірі 30000 грн., а боржник зобов'язався повернути кредит у строк до 20 лютого 2010 року, сплачувати за його користування 30% річних, а у випадку порушення строків повернення сплачувати 60% річних (п.1 договору поруки).

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором, в тому ж розмірі що й боржник, включаючи сплату кредиту, процентів нарахованих за користування кредитом, винагороди, штрафу та інших платежів (п. 2 договору поруки).

Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя за договором поруки співпадає з обсягом зобов'язань боржника за умовами основного договору, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Отже, суд першої інстанції, відмовляючи позивачці у задоволенні позовних вимог про визнання п. 1 договору поруки недійсним, вірно виходив з того, що зобов'язання поручителя за договором поруки не виходять за межі зобов'язань боржника за кредитним договором, позивачка була ознайомлена з умовами договору кредиту та погодившись з його умовами, уклала відповідний договір поруки, в тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій.

За такого, висновок суду про відсутність підстав, передбачених ст. 203 ЦК України для визнання п. 1 договору поруки недійсним, є законним і обґрунтованим.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, для зміни або скасування правильного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника інтересів позивачки ОСОБА_2 відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: