Ухвала суду № 31636574, 31.05.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2506/11551/2012 Провадження № 22-ц/795/972/2013 Головуючий у I інстанції -Карапута Л. В. Доповідач - Бечко Є. М.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

у складі: головуючого - судді Бечка Є.М.,

суддів - Острянського В.І., Горобець Т.В.,

при секретарі - Зоценко Н.В., Костюк Ю.Г.,

за участю - ОСОБА_1, його пр-ка ОСОБА_2,

ОСОБА_3, її пр-ка ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права спільної сумісної власності подружжя,-

В с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 18 жовтня 2003 року по 04 жовтня 2010 року.

Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно: житловий будинок з господарчими будівельними спорудами за адресою АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0931 га за адресою АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівельних споруд.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину будинку з господарчими будівельними спорудами за адресою АДРЕСА_4 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0931 га за адресою АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівельних споруд.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будинку з господарчими будівельними спорудами за адресою АДРЕСА_4 та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0, 0931 га за адресою АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівельних споруд.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Апелянт зазначає, що рішення суду незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а саме, до 17 жовтня 2003 року ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 В 2004 році ОСОБА_3, порадившись з батьками, вирішила купити собі квартиру. Отримавши в травні по договору займу кошти, вона 21 травня 2004 року, згідно договору купівлі-продажу квартири, придбала квартиру. 26 червня 2004 за договором міни відповідачка обміняла квартиру АДРЕСА_3 на житловий будинок адресою АДРЕСА_4, тому вважає даний будинок своєю особистою приватною власністю, оскільки куплений він за її власні кошти та до спільного проживання з позивачем. Апелянт вказує, що висновок суду, про те, що земельна ділянка є їх з позивачем спільною власністю є безпідставним, відповідно до ч.2 ст. 61 СК України, яка діяла на момент приватизації земельної ділянки. Підтвердженням факту її особистої власності на земельну ділянку, є відсутність списку співвласників до акта, виданого на підставі рішення Чернігівської міської ради від 23 грудня 2005 року. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 58, 59 ЦПК України поклавши в обґрунтування рішення суду, як доказ, фотографії надані ОСОБА_1

В письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 17 жовтня 2003 року позивачем ОСОБА_1 було розірвано шлюб з колишньою дружиною ОСОБА_5.

Позивач з 25.02.2002 року займався підприємницькою діяльністю, зокрема в галузі оранки землі та збирання врожаю по Україні, на замовлення. Володів двома зернозбиральними комбайнами. 15.06.2002 року придбав один зернозбиральний комбайн VOLVO BM 830S за 70000 грн. 00 коп.

20.03.2003 року ОСОБА_1 продав зернозбиральний комбайн за 60000 грн. 00 коп. а в 2006 році ним був реалізований автомобіль ВАЗ-21093 1996 року випуску.

З жовтня 2002 року по серпень 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали разом з в квартирі АДРЕСА_2 та з характеру спільних відносин, вбачається, що вони проживали як чоловік та дружина.

21.05.2004 року за договором купівлі-продажу було придбано квартиру АДРЕСА_3, оформлення якої було здійснено на ОСОБА_3 При цьому, всіма питаннями щодо знаходження квартири, переговорних процесів з її продажу та придбання займався ОСОБА_1 про що не заперечувала відповідачка в судовому засіданні.

До спірної квартири ніхто не заселявся та 26.06.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 був укладено договір міни житла, відповідно до якого відбувся обмін придбаної 21.05.2004 року квартири АДРЕСА_3 на будинок АДРЕСА_4

26.10.2004 року ОСОБА_3 зареєструвалася в будинку АДРЕСА_4 а 27.10.2004 року в будинку був зареєстрований ОСОБА_1, що підтверджується копією домової книги ( а.с. 6-8) та свідчить про продовження спільного проживання сторін як чоловіка і дружини без укладення шлюбу.

З жовтня 2004 року ОСОБА_1 проживав разом з ОСОБА_3 в спірному будинку та здійснював ремонтні та будівельні роботи.

05 жовтня 2010 року був зареєстрований шлюб ОСОБА_1 з ОСОБА_3, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб( а.с. 5) та також свідчить про продовження тривалий час існувавших тісних стосунків між сторонами.

Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 17.02.2006 року ( а.с. 11) ОСОБА_3 приватизувала земельну ділянку площею 0, 0931 га за адресою: м. Чернігів, АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

Рішенням Деснянського райвиконкому від 27 квітня 2009 року № 120 дозволено будівництво господарчих будівель на земельній ділянці згідно плану, погодженому завідувачем відділу архітектури, гаражу, сараю та бані по АДРЕСА_4. Отриманням дозволу на будівництво та проектуванням даних господарських будівель, будівництвом господарських будівель займався ОСОБА_1 і це не заперечувала відповідачка в судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом , мають взаємні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Сімейного кодексу України, на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення гл.8 СК України щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно ст.60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з ОСОБА_3 без шлюбу з 18 жовтня 2003 року по 04 жовтня 2010 року.

З таким висновком погоджується апеляційний суд так, як вважає, що позивачем доведено факт проживання його з відповідачкою, у період з 18 жовтня 2003 року по 04 жовтня 2010 року, однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також ведення спільного господарства.

Як вбачається з матеріалів справи між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не укладалися договори щодо спільного спірного майна, як це передбачено ст. 74 СК України, тому це майно судом правомірно визнано їхньою спільною сумісною власністю й кожен з них має право на 1/2 його частину. Відсутність в державному акті на право власності на земельну ділянку списку співвласників земельної ділянки не являється підтвердженням факту особистої власності ОСОБА_3 земельної ділянки.

У зв'язку з чим суд першої інстанції правильно прийшов до висновку та правомірно визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівельними спорудами за адресою АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0931 га за адресою АДРЕСА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих будівельних споруд, визнав за ОСОБА_1 та за ОСОБА_3 по 1/2 частині будинку з господарськими будівельними спорудами та 1/2 частині земельної ділянки за адресою АДРЕСА_4

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень,крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, та як апелянтом не надано до суду доказів, які б спростовували факт проживання її з позивачем однією сім'єю в спірний період. Подані до суду договори займу та розписки про отримання ОСОБА_3 коштів на придбання нерухомості, не підтверджують факту розпорядження вказаними коштами на придбання квартири, а в подальшому і будинку лише відповідачкою. Крім того, відповідачем не надано доказів про інші джерела набуття коштів на повернення зайнятих коштів, ніж спільні з позивачем доходи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 25 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: