Рішення № 31636484, 31.05.2013, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/286/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2013 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі головуючого судді БОШКОВА М.І., при секретарі ФОМІНОЇ О.В, розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Відділу Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції ,

ОСОБА_2

про

виключення майна з опису та звільнення з під арешту,

в с т а н о в и в:

В позовній заяві та в судовому засіданні позивачка та її представник пояснюють, що державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції накладений арешт на будинок, розташований в АДРЕСА_1, який належав їй та її колишньому чоловікові - відповідачу по цієї справі, на праві спільної власності, але згідно рішення Кілійського районного суду від 12.06.2012 року він розділений і їй судом виділено на праві власності 2\3 частини цього будинку. Право власності на виділені їй 2\3 частини будинку вона зареєструвати в органах реєстраційної служби не змогла, так як на будинок накладений арешт Кілійським районним судом. Між тим, державним виконавцем накладений арешт на цей же будинок і за виконавчим листом, поданим ОСОБА_3- відповідачем по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком, шляхом виселення його з членами сім'ї, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Вважає,що державний виконавець Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції не мав права накладати арешт на будинок, в якому їй належить 2\3 частини, так як вона не є відповідачем у справі по спору з ОСОБА_3, а її колишній чоловік, а тому суд має виключити з опису та зняти арешт з належних їй 2\3 частини будинку, розташованого в АДРЕСА_1 Крім того, просить визнати за нею право власності на 2\3 частини будинку, розташованого в АДРЕСА_1.

Представник державної виконавчої служби, державний виконавець Малашенков О.В. вважає що він діяв правильно, у нього були законні підстави для накладення арешту на будинок,так як стягувачем, яким є ОСОБА_3 поданий виконавчий лист для примусового виконання рішення Кілійського районного суду від 31.95.2012 року, і як указано в витягу з Державного реєстру прав власності весь будинок належить боржнику ОСОБА_2 без указівок, що комусь належить 2\3 частини, а з нього на виконання рішення суду на користь ОСОБА_3 мали стягнути 246 140 грн , і що він не виконував рішення суду в добровільному порядку.

Відповідач ОСОБА_2 згоден з позовом, не заперечує проти зняття арешту з майна.

Представник третьої особи ОСОБА_3 заперечує проти задоволення позову, виключення майна з опису та зняття арешту, так як будинок, на який накладено арешт, є спільною власністю і позивачки і відповідача, вони разом отримували кошти від ОСОБА_3, використали їх на інтереси сім'ї, а тому мають відповідати своїм спільним майном перед стягувачем за виконавчим листом, яким є ОСОБА_3 Крім того, на будинок накладено арешт не тільки державним виконавцем, але і Кілійським районним судом, який до цього часу на знятий.

Вислухав пояснення учасників судового засідання, вивчивши представлені докази у справі, встановивши фактичні обставин справи та правовідносини, які склалися між сторонами, суд вважає що позов не є обґрунтованим, а тому не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні в процесі розгляду справи, з пояснень учасників судового засідання та з представлених документів встановлені наступні фактичні обставини:

- позивачка та відповідач у справі ОСОБА_2, знаходились в зареєстрованому шлюбі з 28.07.1990 року ( свідоцтво про укладення шлюбу НОМЕР_2);

- від шлюбу мають двох дітей ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2;

- після укладення шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 побудували спільно жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1, та стали в ньому спільно проживати;

- факт спільної сумісної власності на жилий будинок за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлений рішенням Кілійського районного суду від 12.07.2012 року;

- відповідно до довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 88665 від 21.01.2013 року, право власності на весь житловий будинок, розташований в АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2 , про що зроблено відповідний запис НОМЕР_1 від 17.04.2008 року та видано свідоцтво про право власності САВ № 374933 від 17.04.2008 року;

- як встановлено в судовому засіданні з пояснень сторін, свідка ОСОБА_5, та рішення Кілійського районного суду від 31.05.2012 року, за домовленостю між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про купівлю-продаж жилого будинку, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, у присутності свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, та ОСОБА_1 та ОСОБА_4, ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 суму еквівалентну 31000 доларів США, про що всі присутні розписались в розписці, яку написала ОСОБА_1;

- так як між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не було встановлено порозуміння щодо оформлення договору купівлі-продажу будинку, 30.11.2010 року ОСОБА_2 звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні належним йому будинком, шляхом виселення його та членів його родини, а ОСОБА_3 подав зустрічний позов до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-договору житлового будинку недійсною, та стягнення з ОСОБА_2 493760 грн ;

- згідно ухвали судді Кілійського районного суду від 21.02.2011 року, за заявою ОСОБА_7, який діяв в інтересах ОСОБА_3 та подав заяву про накладення арешту на будинок, який належить ОСОБА_2 та розташований в АДРЕСА_1, для забезпечення позову, накладений арешт на цей будинок , ухвала в апеляційному порядку не оскаржувалась, набрала законної сили та виконана, на будинок накладений арешт, обтяження внесено в Єдиний реєстр заборони відчуження об'єктів нерухомого майна 01.03.2011 року відділом Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції ( витяг з реєстру виданий Одеською філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України № 30496847 від 01.03.2011 року);

- рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 31.05.2012 року обоє позови задоволені частково, ОСОБА_3 з членами його родини виселений з будинку, а ОСОБА_2 зобов'язаний повернути ОСОБА_8 246140 грн, що є еквівалентним 31000 доларів США, з обох стягнуті судові витрати та витрати на правову допомогу. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.10.2012 року рішення Кілійського районного суду Одеської області від 31.05.2012 року залишено без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_3 без задоволення;

- як пояснив в судовому засіданні Державний виконавець, не заперечують це і учасники судового засідання, рішення Кілійського районного суду від 31.05.2012 року до цього часу ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_9 не виконано;

- рішенням Кілійського районного суду від 25.03.2011 року шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 розірваний за позовом ОСОБА_1, при цьому як указано в самому рішенні спільне проживання між ними припинено;

- як указано в акті Державного виконавця Державної виконавчої служби Кілійського районного управління юстиції від 15.03.2013 року, складеному у присутності двох понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_11, та ОСОБА_1, в житловому будинку, розташованому в АДРЕСА_2 проживають боржник ОСОБА_2, його дружина ОСОБА_1 та батько ОСОБА_1;

- згідно ухвали Кілійського районного суду Одеської області від 28.11.2012 року, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про скасування арешту на будинок, накладений згідно ухвали судді Кілійського районного суду від 21.02.2011 року;

- відповідно до акту опису та арешту майна від 29.01.2013 року, Державним виконавцем Кілійського районного управління юстиції Малашенковим О.В. при примусовому виконанню виконавчого листа № 2-1369/2010, виданого 03.12.2012 року Кілійським районним судом ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 247898 грн.50 коп., накладений арешт на жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності.

Розглянувши встановлені фактичні обставини у відповідності з діючим законодавством, в межах заявленого позову, та відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ст.61 ЦПК України звільняє від доказування обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, при розгляді інших справ , у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як встановлено з рішення Кілійського рай онного суду Одеської області від 12.07.2012 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, встановлено право спільної сумісної власності подружжя на жилий будинок, розташований в АДРЕСА_1 а також за ОСОБА_1 визнано право власності на 2\3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, без виділення їй указаної частини в натурі. Рішення в апеляційному порядку оскаржено не було і набрало законної сили.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України, особа має право звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Так як право власності на 2/3 частини житлового будинку визнано за позивачкою судовим рішенням, що набрало законної сили, визнавати за нею ще раз право власності, як вона просить в позовній заяві, що розглядається, не має потреби так як цей факт ніким не оспорюється.

Позивачка просить виключити з акту опису та зняти арешт з майна -житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, 2\3 якого належать їй на праві власності за рішенням суду.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси інших осіб у спосіб, визначений законами України.

Тому суд залучив до участі у справі ОСОБА_3, інтересів якого та членів його родини стосується розгляд цієї справи.

Як установлено в судовому засіданні, рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 31.05.2012 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні належним йому будинком, шляхом виселення відповідача та членів його родини, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання угоди купівлі-договору житлового будинку недійсною, та стягнення з ОСОБА_2 493760 грн, позови ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволені частково, ОСОБА_3 з членами його родини виселений з будинку, а ОСОБА_2 зобов'язаний повернути ОСОБА_8 246140 грн, що є еквівалентним 31000 доларів США, з обох стягнуті судові витрати та витрати на правову допомогу. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10.10.2012 року рішення Кілійського районного суду Одеської області від 31.05.2012 року залишено без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_3 без задоволення, тобто рішення набрало законної сили і має бути виконано сторонами у справі в добровільному порядку.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Судом встановлено, що на час розгляду цієї справи в суді рішення суду від 31.05.2012 року не виконано ні ОСОБА_2 ні ОСОБА_3 , тому воно підлягало примусовому виконанню.

Згідно з ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»( в подальшому Закон) примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, у тому числі виконавчих листів, що видаються судами.

Як указано в акті опису та арешту майна, на підставі виконавчого листа № 2-1369/2011, виданого Кілійським районним судом 03.12.2012 року підлягає примусовому стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 247 898 грн.50 коп.

Як пояснив державний виконавець в судовому засіданні, так як боржник ОСОБА_2 не виконав в добровільному порядку рішення суду від 31.05.2012 року,і як указано в витягу з реєстру права власності на нерухоме майно № 88665 від 21.01.2013 року ОСОБА_2 володіє на праві власності будинком, розташованими в АДРЕСА_1, на цей будинок накладений арешт .

Згідно ст. 57 Закону, арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

З цією метою, і відповідно до ст. 151 ЦПК України, суддя Кілійського районного суду виніс ухвалу від 21.02.2011 року про накладення арешту на будинок, розташований в АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2, посилаючись на вимоги Закону, який указує що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо неприйняття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Пленум Верховного Суду України, в своїй постанові від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» указав, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При цьому в п.10 Постанові Пленуму указано, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

При таких обставинах, суд вважає що державний виконавець на законних підставах відповідно до ухвали судді Кілійського районного суду від 21.02.2011 року, наклав арешт на майно боржника-ОСОБА_2, який не виконав в добровільному порядку рішення Кілійського районного суду від 31.05.2012 року, яким з нього стягнуто на користь ОСОБА_3 . 247 898 грн.50 коп.

Крім того, судом вже винесена ухвала від 28.11.2012 року якою відмовлено ОСОБА_2 в знятті арешту на цей будинок до виконання рішення суду від 31.05.2012 року.

Звертаючись до суду з позовною заявою про виключення майна з акту опису та зняття арешту, позивачка посилається на закон, який регулює права власності, у тому числі набуття права власності та його захист.

Дійсно, рішенням Кілійського районного суду від 12.06.2012 року за нею визнано право власності на 2\3 частини жилого будинку, розташованого в АДРЕСА_1.

Але право власності на нерухоме майно виникає не з моменту прийняття рішення про визнання пава власності з моменту його державної реєстрації, що передбачено ст. 331 ч.2 ЦК України.

Як пояснила позивачка, та це указано в рішенні реєстратора КП «РБТІ та РОН» від 27.12.2012 року, їй відмовлено в державній реєстрації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно рішення Кілійського районного суду Одеської області від 12.07.2012 року, яким за нею визнане право власності на на 2\3 частки житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 в зв'язку з накладенням арешту на будинок , винесеною на підставі Ухвали Кілійського районного суду від 21.02.2011 року.

Відмову реєстратора позивачка не оскаржила в установленому законом порядку, таким чином вона з відмовою погодилась.

При таких обставинах, позивачка не може вважатися законною власницею 2\3 частини будинку до його реєстрації в Реєстрі прав власності, а тому і не має права вимагати захисту такого права, якого у неї на час розгляду цієї справи не існує.

Керуючись ст. ст. ст. 10, 11,61,88, 209, 212-215 ЦПК, 319, 386 ЦК, 73 СК України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено на протязі 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Одеської області.

Суддя Кілійського районного суду М. І. Бошков