Постанова № 31631238, 21.05.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

21 травня 2013 р. № 820/2055/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Короткова Н.М., відповідач - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хладик - Трейд" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хладик - Трейд", звернувся до суду із адміністративним позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. № 0000212210 щодо збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 376 144,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 06.03.2013 р. № 0000222210 щодо зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1 187 651,00 грн. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, висновки податкового органу про завищення позивачем суми витрат за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року у розмірі 1187651 грн., внаслідок порушення вимог п.138.4 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в частині неправомірного віднесення до складу витрат І кварталу 2012 року, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, суму витрат на збут у розмірі 1187651 грн. є необґрунтованими, оскільки підприємством у спірний період витрати на збут були визначені відповідно до п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, та як наслідок правомірно врахувало при визначенні об'єкта оподаткування у декларації з податку на прибуток підприємства за І квартал 2012 року. Щодо висновків податкового органу про завищення позивачем у період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року на суму 250763 грн. суми податкового кредиту внаслідок відсутності під час перевірки оригіналів податкових накладних, вказує, що дане твердження податкового органу є неправомірними, оскільки господарські операції між позивачем та контрагентами мали реальний характер, що фактично не заперечується податковим органом, позивач мав в наявності та передав перевіряючим оригінали усіх первинних документів, у т.ч. податкових накладних, які були включені до Єдиного реєстру податкових накладних та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, в зв'язку з чим, мав встановлене законом право на формування у спірний період суми податкового кредиту з ПДВ.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, слугував встановлений під час перевірки висновок податкового органу про порушення позивачем у період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року вимог діючого законодавства, в частині завищення суми витрат суми витрат у розмірі 1187651 грн. та завищення суми податкового кредиту у розмірі 250763 грн. Вказує, що підприємством в порушення вимог п.138.4 ст. 138 ПК України було зайво включено до складу витрат І кварталу 2012 року суму витрат на збут у розмірі 1187651 грн. Крім того позивачем, в порушення вимог п.198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, було неправомірно включено до складу податкового кредиту за вересень 2012 року суму ПДВ у розмірі 250763 грн. на підставі копій податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЕКГ «Анталекс».

У судовому засіданні, призначеному на 21.05.2013 року, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання призначене на 21.05.2013 року не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, надав заяву про перенесення розгляду справи.

Разом з тим, оскільки представником відповідача не було надано належних доказів на підтвердження обґрунтованості підстав викладених у заяві, суд дійшов висновку про відсутність підстав для перенесення розгляду справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, співробітниками Індустріальної МДПІ у період з 08.11.2012 року по 19.12.2012 року проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ "Хладик - Трейд" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року, за наслідками якої складено Акт №3774/22.1-06/34951625 від 26.12.2012 року

Під час перевірки були встановлені порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.138.4 ст. 138 ПК України в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за три квартали 2012 року у сумі 1187651 грн.;

- п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 250763 грн., у т.ч. за вересень 2012 року - 250763 грн.

Позивач, не погодившись із встановленими під час перевірки порушеннями, звернувся до податкового органу із запереченнями на Акт перевірки, які відповідно до штампу вхідної кореспонденції були отримані 25.02.2013 року.

Листом від 04.03.2013 року №2566/10/22.1-15 «Про розгляд заперечень» Індустріальна МДПІ залишила без змін висновки акту перевірки.

На підставі вищезазначеного акту, податковим органом 06.03.2013 року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000212210, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 376 144,50 грн., у т.ч. за основним платежем 250763 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 125381,50 грн.

- № 0000222210, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 1 187 651,00 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернувся до суду із вищезазначеним позовом.

Враховуючи, що предметом оскарження в даній справі є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень за декілька правопорушень, суд дійшов висновку про необхідність перевірки законності та обґрунтованості винесення податкового повідомлення-рішення окремо по кожному із них.

Перевіряючи правомірність зменшення позивачу суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у загальному розмірі 1 187 651,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення № 0000222210 від 06.03.2013 року, суд дійшов висновку про наступне.

Як було встановлено під час розгляду, фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, слугували встановлені під час перевірки висновки податкового органу про порушення позивачем вимог п.138.4 ст. 138 ПК України, в частині зайвого включення до складу витрат І кварталу 2012 року суми витрат на збут у розмірі 1187651 грн.

Перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідком обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з пунктом 134.1 статті 134 ПК України визначено, що у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписами пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України визначено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться: а) процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу; б) комісійні витрати, в тому числі за кредитно-депозитними операціями, розрахунково-касове обслуговування, інкасацію та перевезення цінностей, операціями з цінними паперами, операціями на валютному ринку, операціями з довірчого управління; в) від'ємний результат (збиток) від операцій з купівлі/продажу іноземної валюти та банківських металів; г) від'ємне значення курсових різниць від переоцінки активів та зобов'язань у зв'язку зі зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти відповідно до підпункту 153.1.3 пункту 153.1 статті 153 цього Кодексу; ґ) суми страхових резервів, сформованих у порядку, передбаченому статтею 159 цього Кодексу; д) суми коштів (зборів), внесені до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; е) витрати з придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги (факторинг); є) витрати, пов'язані з реалізацією заставленого майна; ж) інші витрати, прямо пов'язані зі здійсненням банківських операцій та наданням банківських послуг; з) інші витрати, передбачені цим розділом.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно п. 138.5 ст. 138 ПК України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У відповідності до п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України визначено, що до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Так, до складу інших витрат відповідно до п. 138.10 ст. 138 ПК України включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інші операційні витрати; фінансові витрати; інші витрати звичайної діяльності.

Відповідно до п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, витрати на збут, це витрати які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг:

а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції;

б) витрати на ремонт тари;

в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів;

ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

є) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства;

з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Суд зазначає, що нормативним документом, який регламентує відображення витрат підприємства у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248.

Відповідно до даного Положення, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Виробнича собівартість продукції (робіт, послуг) включає в себе витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією та організацією виробництва, а в частині втрат на управління - загальновиробничі витрати.

Перелік витрат, які підлягають віднесенню до складу прямих та загальновиробничих витрат, які формують виробничу собівартість продукції (робіт, послуг) визначено в п.п. 12 - 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318,

Так, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини, основних та Допоміжних матеріалів, покупних комплектуючих виробів, палива та електроенергії, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного обсягу витрат на підставі первинних документів.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт та наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат.

До складу інших прямих витрат, які формують виробничу собівартість, включаються інші виробничі витрати, які безпосередньо відносяться до конкретного об'єкту витрат: відрахування на соціальні заходи; амортизація; вартість, яка складається з вартості забракованої продукції по технологічним причинам, зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно незбіжного браку.

Виробничу собівартість продукції формують також перемінні та постійні загальновиробничі витрати, які підлягають розподілу.

До складу загальновиробничих витрат відносяться: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загально виробничого призначення, витрати на вдосконалення технології та організації виробництва; витрати на опалення, освітлення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на охорону праці та техніку безпеки; витрати на охорону природного навколишнього середовища; інші витрати.

Згідно з вимогами п. 17 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 адміністративні витрати, витрати на збут, відсотки банку за користування банківськими кредитами, які рахуються на балансових рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», не відносяться до виробничої собівартості, а відносяться до витрат періоду та щомісячно списуються на фінансовий результат діяльності підприємства.

Згідно розділу 17 Визначення ціни та рентабельності виробництва продукції «Методологічних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 09.07.2007 №373, розроблених Державним інститутом комплексних техніко-економічних випробувань Міністерства промислової політики України, які діють на теперішній час, ціна реалізації продукції включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут та прибуток

Перемінні адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (часів праці, заробітної плати, об'єму діяльності, прямих витрат та інших) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Постійні адміністративні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу при нормальній потужності.

Понаднормативні адміністративні витрати та витрати в умовах не завантаження виробничих потужностей та відсутності об'ємів робіт відносяться на рахунок «Фінансові витрати» в цілому по підприємству.

Витрати на збут прямо відносяться до відповідних видів продукції. У разі неможливості такого віднесення вони можуть розподілятися між окремими видами продукції виходячи з ваги, об'єму або виробничої собівартості продукції.

Адміністративні витрати, витрати на збут, у періоді, що перевіряється, мають вплив на формування повної собівартості реалізованої продукції у повному обсязі.

Як було встановлено під час проведеної перевірки та підтверджено під час розгляду справи, у період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року ТОВ «Хладик Трейд» було задекларовано витрати, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування у сумі 80079346 грн.

Перевіркою відображених у рядку 05.1 Декларацій „Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)" показників за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року у загальній сумі 75487059 грн. на підставі первинних документів, а саме: головних книг, оборотно-сальдових відомостей по бухгалтерських рахунках 902 «Собівартість реалізованих товарів», прибуткових накладних, банківських виписок та ін., перевіряючими не було встановлено завищення або заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників.

Також, за наслідком проведеної співробітниками податкового органу перевірки даних, відображених у рядку 06 Декларацій „Інші витрати" за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року у загальній сумі 4592287 грн. встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з придбання ТМЦ, послуг для їх подальшого використання у господарської діяльності, нараховування заробітної плати та внески на соціальні заходи, амортизаційні відрахування на основні засоби та нематеріальні активи, та інші.

В свою чергу, за наслідками проведеної перевірки показників, відображених у рядку 06.2 Декларацій на суму 3332758 грн. на підставі первинних документів: головні книги, оборотно-сальдові відомості по бухгалтерських рахунках 93 "Витрати на збут", акти виконаних робіт, послуг, прибуткові накладні, банківські виписки та ін., було встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників всього у сумі 1187651 грн., у т.ч. за 1 квартал 2012 року у сумі 1187651 грн.

У ході перевірки встановлено, що ТОВ «Хладик-Трейд» віднесло до складу витрат 1 кварталу 2012 року, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, суму у розмірі 1187651 грн. - витрати на збут.

Суд зауважує, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду справи, не ставиться під сумність реальність господарських операцій, які мали значення на формування складу витрат.

Спірним в даному випадку є саме факт віднесення позивачем суми витрат на збут у розмірі 1187651 грн. до складу витрат того звітного періоду, в якому вини виникли (І квартал 2012 року), а не до того, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг, як це визначено п. 138.4 ст. 138 ПК України.

В свою чергу суд зауважує, що позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що понесені підприємством у І кварталі витрати у розмірі 1187651 грн. не мали значення на формування собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт та наданих послуг, тобто були такими, що повинні обраховуватись за правилами, визначеними п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України.

З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що останнім було правомірно, на підставі п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України, відображено дані витрати у складі витрат на збут, та як наслідок, віднесено їх до складу витрат того звітного періоду, в якому вини виникли (І квартал 2012 року), а не у тому, в якому визнано доходи від їх результатів, як це передбачено п. 138.4 ст. 138 ПК України.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про правомірність встановлених за результатами перевірки порушень позивачем вимог п.138.4 ст. 138 ПК України, та як наслідок законності зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за три квартали 2012 року у сумі 1187651 грн. на підставі винесеного податкового повідомлення-рішення № 0000222210 від 06.03.2013 року.

В зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

Перевіряючи правомірність нарахування позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 376 144,50 грн. (у ч. за основним платежем 250763 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 125381,50 грн.) а підставі податкового повідомлення-рішення № 0000212210 від 06.03.2013 року, суд дійшов висновку про наступне.

Як було встановлено під час розгляду справи, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугував висновок податкового органу про завищення підприємством у період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 250763 грн., внаслідок віднесення до складу податкового кредиту за вересень 2012 року суми ПДВ у розмірі 250763 грн. на підставі копій податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЕКГ «Анталекс».

Перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу про порушення позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідком обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Хладик - Трейд" у перевіряємий період мало господарські відносини із ТОВ «ЕКГ «Анталекс», на виконання умов яких, контрагентом було виписано податкові накладні: від 07.09.2012 №27 на суму 259399,38 грн. (ПДВ в сумі 43233,23 грн.), від 08.09.2012 №30 на суму 639838,32 грн. (ПДВ в сумі 106639,72 грн.), від 18.09.2012 №59 на суму 291506,58 грн. (ПДВ в сумі 48584,43 грн.), від 19.09.2012 №62 на суму 313831,32 грн. (ПДВ в сумі 52305,22 грн., які в послідуючому були включені позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2012 року. Загальну суму ПДВ на підставі вищезазначених податкових накладних склала 250762,60 грн.

Суд зазначає, що податковим органом, як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду, не ставиться під сумнів реальність виконання сторонами договірних зобов'язань.

Спірним у даному випадку є саме факт включення позивачем до складу податкового кредиту за вересень 2012 року суми ПДВ у розмірі 250763 грн. на підставі копій податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЕКГ «Анталекс».

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п.п. 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм права, суд дійшов висновку, що законодавцем чітко визначено, що єдиною підставою для формування податкового кредиту, є саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Тобто позивачем, в порушення вищезазначених норм, було неправомірно включено до складу податкового кредиту вересня 2012 року суми ПДВ у розмірі 250763 грн., на підставі копій податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЕКГ «Анталекс».

Посилання позивача на незаконність спірного податкового повідомлення-рішення на наявність у підприємства як на час формування суми податкового кредиту з ПДВ, так і на час проведеної перевірки оригіналів податкових накладних, виписаних ТОВ «ЕКГ «Анталекс», суд вважає необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України визначено, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно із п. 44.7 ст. 44 ПК України у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Враховуючи наведене, суд зауважує, що не погоджуючись із встановленими під час перевірки висновками податкового органу про відсутність у позивача оригіналів податкових накладних, мав право у встановленому законодавством порядку надати дані документи до податкового органу.

Як було встановлено під час розгляду справи, позивач, не погодившись із встановленими під час перевірки порушеннями, звернувся до податкового органу із запереченнями на Акт перевірки, які відповідно до штампу вхідної кореспонденції були отримані 25.02.2013 року.

Суд зазначає, що позивач, надаючи заперечення на акт перевірки та не погоджуючись із висновками податкового органу що встановлених порушень, зокрема відсутності оригіналів податкових накладних, не надав податковому органу жодних документів, які б спростовували виявлені порушення.

З огляду на добуті по справі докази в їх сукупності, суд не приймає до уваги твердження позивача про правомірність включення останнім до складу податкового кредиту вересня 2012 року суми ПДВ у розмірі 250763 грн., на підставі копій податкових накладних, отриманих від ТОВ «ЕКГ «Анталекс».

За таких обставин, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень було доведено про правомірність встановлених під час перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, що призвело до завищення позивачем суми податку на додану вартість, та як наслідок обґрунтованості винесення спірного податкового повідомлення-рішення.

В зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині є незаконними та необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства.

Позивачем же, в порушення вимог ч. 1 ст. 71 КАС України, не було надано належних та допустимих доказів щодо відсутності виявлених під час перевірки порушень вимог діючого законодавства.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо.

Підсумовуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хладик - Трейд" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27.05.2013 року.

Суддя Горшкова О.О.