Постанова № 31631232, 28.05.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

28 травня 2013 р. № 8480/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Чепурній Т.В.,

за участю представників сторін: позивач - Межова К.П., відповідач - Губська В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Іноземного підприємства "Малахіт" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Іноземне підприємство «Малахіт», звернувся до суду із позовом до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.03.2012 року №0000722302, № 0000732302, № 0000312303. В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, слугували висновки контролюючого органу про неправомірне включення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум, по господарським операціям із контрагентами - Товариством з обмеженою відповідальністю «Бітімпекс Енерджи Груп» (з приводу придбання природного газу) та Приватною фірмою «Віка» (з приводу надання транспортних послуг). Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи, які підтверджують факт взаємовідносин із вищезазначеними контрагентами, у т.ч. придбання, транспортування та використання придбаного товару, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що підлягають оподаткування та формування на їх підставі суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того, встановлені за наслідками перевірки висновки податкового органу про порушення підприємством п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року №637 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 року за №40/10320 в частині неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій №2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 року №01166 у сумі 15000 грн. є необґрунтованими та не підтверджуються жадними доказами.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийняті на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства. Зокрема вказує, що однією із підстав для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість слугували встановлені за наслідками перевірки підприємства висновки податкового органу щодо неможливості встановити факт реальності укладених між позивачем та ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» господарських операцій з приводу придбання природного газу. Підставою для даних висновків слугував отриманий за наслідками перевірки контрагента акт перевірки, відповідно до якого було встановлено, що ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» по ланцюгу постачання мало господарські відносини із ПП «Експерт Логістик», яке в свою чергу, мало господарські відносини із ТОВ «Опдевайс», відносно якого контролюючим органом були встановлені ознаки фіктивності. Крім того, контролюючий орган також дійшов висновку про неправомірне включення позивачем до складу валових витрата та податкового кредиту суму, по господарським операціям із ПФ «Віка» (з приводу надання транспортних послуг), оскільки дані витрати не пов'язані із господарською діяльністю підприємства, через непідтвердження позивачем необхідності укладення даних господарських відносин. Крім того, за наслідками перевірки встановлено факт неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій №2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 року №01166 у сумі 15000 грн., що є порушенням п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

У судових засіданнях представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як було встановлено під час розгляду справи та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, співробітниками Індустріальної МДПІ у період з 23.01.2012 року по 02.03.2012 року було проведено планову виїзну перевірки ІП «Малахіт» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2011 року, за наслідками якої було складено Акт №601/23-212/34756572.

Під час перевірки, серед іншого, були встановлені порушення позивачем вимог:

- п.п.5.2.1 п.5.2, 5.3.9 5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/97-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР) та п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139, п.п. 153.1.2, 153.1.3, 153.1.4. п.153.1 ст.153, Податкового кодексу України (далі- ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 331441 грн., у тому числі за 1 квартал 2011 у сумі 195441 грн., 2-3 квартали 2011 року в сумі 136000 грн.

- п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року за № 168/97 - ВР (далі - Закон України № 168/97 - ВР) та ст. 198.3 ст.198 ПК України в результаті чого підприємство занизило суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті, на суму 169059грн, у т.ч. за лютий 2011 у сумі 156353грн., за вересень 2011 у сумі 12706грн.

- п.2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в

Україні, підприємство неоприбуткувало готівкові кошти за 25.08.2010 у повній сумі їх

фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15000,00 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту, Індустріальною МДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000722302 від 28.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальному розмірі 331442 грн., у т.ч. за основним платежем - 331441 грн. та за штрафними санкціями - 1 грн.);

- № 0000732302 від 28.03.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі 172236 грн. 50 коп., у т.ч. за основним платежем - 169059 грн. та за штрафними санкціями - 3177,5 грн.;

- № 0000312303 від 28.03.2012 року, яким позивачу нараховано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення п.2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні на суму 75000 грн.

Позивач, не погодившись із прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржив їх в адміністративному порядку, шляхом подачі до ДПС у Харківській області первинної скарги від 04.04.2012 року (вих. №119/АС). Рішенням ДПС у Харківській області від 30.05.2012 року №2741/10/10.2-17 скаргу позивача було залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

15.06.2012 року позивач направив повторну скаргу (вих..№182/АС) до ДПС України, яка рішенням від 06.07.2012 року за №12103/6/10-2415 була залишена без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, не погодившись і висновками податкового органу з приводу правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, звернувся до суду із даним позовом про скасування їх у судовому порядку.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та ПДВ слугували встановлені за наслідками перевірки підприємства висновки податкового органу щодо неможливості встановлення факту реальності укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» господарських операцій з приводу придбання природного газу, через те, що контрагент підприємства по ланцюгу постачання (ТОВ «Опдевайс») має ознаки нереальності. Крім того, підприємством було неправомірно віднесено до складу валових витрата та податкового кредиту суму, по господарським операціям із ПФ «Віка» (з приводу надання транспортних послуг), оскільки дані витрати не пов'язані із господарською діяльністю підприємства, через непідтвердження позивачем необхідності укладення даних господарських відносин. Також, за наслідками перевірки встановлено факт неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 року у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій №2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 року №01166 у сумі 15000 грн., що є порушенням п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як насідок правомірність винесення спірних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коди безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно ст.3. Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, на суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Разом з тим, відповідно до абз. 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України №168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з п. п.7.7.1. п.7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду

Відповідно до п.п.7. 7. 2. п.7.7. ст. 7 вищезазначеного Закону (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Суд зазначає, що з 01.01.2011 року порядок обчислення і сплати податків та зборів визначений ПК України.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як було встановлено під час розгляду справи та не заперечується сторонами, позивач у спірний період мав господарські відносини із ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» (з приводу придбання природного газу) та ПФ «Віка» (з приводу надання транспортних послуг).

Так, з приводу взаємовідносин із ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» щодо постачання природного газу, суд дійшов висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується наявними в ній доказами, 10.01.2011 року між ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» (Постачальник) та ІП «Малахіт» (Покупець) було укладено Договір постачання природного газу № 7, згідно із умовами якого, Постачальник зобов'язується постачати Покупцю протягом 2011 року природний газ (Газ), а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити Газ на умовах даного Договору в також обсягах (+/- 5%): лютий - 335 тис. куб. м., березень - 265 тис. куб. м., квітень - 111 тис. куб. м., травень - 52 тис. куб. м., червень - 38 тис. куб. м., липень - 37 тис. куб. м., серпень - 37 тис. куб. м., вересень - 42 тис. куб. м., жовтень - 96 тис. куб. м., листопад - 298 тис. куб. м., грудень - 420 тис. куб. м.

Відповідно до п.3.1, п.3.2 Договору передача газу за кожний звітний період здійснюється в газотранспортних та газорозподільних мережах ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» без урахування транспортування газорозподільними мережами до Покупця. Планова передача Газу здійснюється 27-30 числа місяця, що передує звітному в балансі ОДУ (Об'єднане диспетчерське управління) ДК «Укртрансгаз» шляхом надання ОДУ ресурсного балансу та розподілу обсягів Газу на Покупця.

Згідно п.4.1 Договору ціна на газ разом з ПДВ та цільовою надбавкою до затвердженого тарифу на природний газ у розмірі 2% складає 2783,53 грн. за 1000 куб.м.

08.11.2011 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №5, відповідно до якої строк дії договору було продовжено до 31.12.2012 року та визначено нові обсяги поставки Газу у 2012 році.

На виконання умов вищезазначеного Договору, ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» у лютому 2011 року було поставлено позивачу природний газ у розмірі 349,984 тис. куб. м., що підтверджується укладеним між ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» та ІП «Малахіт» актом прийому-передачі природного газу від 28.02.2011 року та актом здачі приймання робіт від 28.02.2011року з приводу надання послуг з постачання природного газу (т. 2 а.с. 187-188)

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, оплата за поставлений газ була проведена позивачем в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп», про що свідчать надані позивачем копії виписок по особовому рахунку у банку та фактично не заперечується податковим органом (т. 2 а.с. 190-195, т.3 а.с. 33).

Як було зазначено позивачем, враховуючи специфіку товару, умови його використання та постачання трубопровідним транспортом, а також відсутність у контрагентів власних трубопровідних систем постачання газу, транспортування придбаного у ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» природного газу було здійснено із залученням газотранспортного підприємства - ДК «Укртансгаз» НАК «Нафтогаз України».

Враховуючи факт транспортування придбаного природного газу газотранспортним підприємством, позивачем на підтвердження факту отримання від ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» у лютому 2011 року природного газу, було надано та долучено до матеріалів справи укладений між Постачальником (ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп»), Споживачем (ІП «Малахіт») та Газотранспортним підприємством (ПАТ «Харківміськгаз») трьохсторонній акт приймання-передачі природного газу від 28.02.2011 року (т. 2 а.с. 189)

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази.

Суд зауважує, що податковим органом не ставиться під сумнів наявність у ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» наявність необхідних дозвільних документів та промислових потужностей, які б давали можливість виконати контрагентом взяті на себе господарські зобов'язання з приводу постачання природного газу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про належне документальне підтвердження позивачем як факту придбання, так і факту надходження (транспортування) придбаного у ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» природного газу.

Представником позивача під час розгляду справи було вказано, що необхідність укладення угод з приводу постачання природного газу, була зумовлена виробничою необхідністю підприємства, що також не оскаржується податковим органом.

З огляду на зазначене, суд зазначає, що позивачем під час розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт придбання та транспортування придбаного товару.

Доказів того, що вказаний у первинних документах товар (природний газ) не було отримано ІП «Малахіт» а в послідуючому використано у своїй господарській діяльності, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що податковим органом фактично не заперечується факт отримання позивачем у спірний період відповідних обсягів природного газу, а лише оскаржується саме отримання даного газу від ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп», з посиланням на те, що контрагент підприємств по ланцюгу постачання має ознаки фіктивності.

Суд зазначає, що на виконання умов договору, ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» були виписані позивачу податкові накладні №48 від 14.02.2011 року на загальну суму 533473,80 грн. (у т.ч. ПДВ 88912,30 грн.) та №105 від 28.02.2011 року на суму 404642,17 грн. (у т.ч. ПДВ 67440,36 грн.).

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

З приводу взаємовідносин із ПФ «Віка» щодо надання транспортних послуг, суд дійшов висновку про наступне.

Як було пояснено представником позивача у судових засіданнях, у перевіряємий період ІП «Малахіт» мало господарські відносини із ПФ «Віка».

Так, зокрема, 01.12.2008 року між ПФ «Віка» (Перевізник) та ІП «Малахіт» (Замовник) було укладено Договір №44/12/08, відповідно до умов якого перевізник зобов'язується оказувати послуги по транспортному експедируванню та перевозці вантажів Замовника, а Замовник сплачує виконану роботу по вартості, вказаній в акті виконаних робіт (п.п. 1.1, 1.2 Договору).

Також, 03.08.2009 року між ІП «Малахіт» (Замовник) та ПФ «Віка» (Виконавець) було укладено Договір № 51/08/09, відповідно до умов якого, Виконавець зобов'язується за дорученням Замовника на протязі усього строку дії Договору виконувати у відповідності до умов даного Договору комплекс послуг по вивозу твердих бутових відходів (ТБО), великогабаритного та будівельного сміття, яке утворюється внаслідок господарської діяльності Замовника.

Додатковими угодами до даного Договору від 01.03.2010 року, 01.04.2010 року, 01.06.2010 року, 17.07.2010 року, 19.07.2010 року, 01.10.2010 року, 01.01.2011 року, 03.01.2011 року, 23.02.2011 року, 03.03.2011 року сторонами було визначено перелік об'єктів із зазначенням фактичних адрес, на які він розповсюджувався, та змінено вартість наданих послуг.

Додатковою угодою від 01.07.2011 року Договір № 51/08/09 було достроково розірвано з 01.07.2011 року.

Суд зауважує, що згідно із Актом перевірки (а.с. 13 Акту) податковий орган, перевіряючи взаємовідносини ІП «Малахіт» із ПФ «Віка» та вказуючи про укладання між сторонами Договору № 51/08/09 від 03.08.2009 року, зазначив, що умовою даного договору було надання Перевізником (ПФ «Віка») послуг по транспортному експедируванню та перевозці вантажів Замовника (ІП «Малахіт»). Тобто, контролюючий орган посилаючись на Договір № 51/08/09 від 03.08.2009 року, зазначив умови, які були передбачені Договором №44/12/08 від 01.12.2008 року.

Під час розгляду справи представником відповідача не було надано жодних пояснень з приводу обґрунтування даної обставини, в зв'язку з чим, суд вважає за необхідне перевірити реальність господарських операцій між ІП «Малахіт» із ПФ «Віка» за кожним із даних договорів окремо.

Так, ПФ «Віка» на виконання умов Договору №44/12/08 від 01.12.2008 року було надано позивачу послуги з приводу надання послуг з транспортного експедирування та перевозки вантажів, про що між сторонами були складені та підписані відповідні Акти здачі-приймання послуг №118 П від 31.07.2010 року, №140 П від 31.08.2010 року, №155 П від 30.09.2010 року, №175 П від 31.10.2010 року, № 194 П від 30.11.2010 року, № 214 П від 31.10.2010 року, № 6 П від 31.0.2011 року, № 20 П від 28.02.2011 року, №35 П від 31.03.2011 року, №52 П від 30.04.2011 року, №73 П від 31.05.2011 року, №91П від 30.06.2011 року, №104 від 31.07.2011 року, №123П від 31.08.2011 року, №151П від 31.09.2011 року (т. 3 а.с. 45-55).

Вартість наданих послуг була повністю сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії платіжних доручень та виписок по особовому рахунку у банку (т. 3 а.с.56-84)

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про належне документальне підтвердження позивачем понесених витрат по взаємовідносинами із ПФ «Віка».

Доказів того, що зазначені у первинних документах послуги не надавались, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Суд зауважує, що податковим органом як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду не заперечувався факт наявності, як у позивача та і у контрагента необхідних потужностей та кваліфікованого персоналу, необхідного для виконання умов Договору.

Спірним у даному випадку є на думку контролюючого органу відсутність у позивача права на віднесення витрат по даним договірним відносинам до складу валових витрат, та формування на їх підставі суми податкового кредиту з ПДВ, через те, що позивач не мав права здійснювати транспортування товару, прийнятого на зберігання.

В свою чергу, суд не погоджується з даними твердженнями відповідача, та зазначає, що одним з основних видів господарської діяльності ІП « Малахіт» є складське господарство. Як пояснив представник позивача, підприємство використовує складські приміщення для зберігання товарів на підставі господарсько-правових договорів, за умовами яких, позивач має право на свій розсуд, зберігати майно на одному зі складів, вказаних в договорі. Таким чином переміщення майна поклажодавця з одного складу на інший не суперечить умовам договору зберігання, а тому транспорті послуги, отримані позивачем в зв'язку з переміщенням товарів, є використаними в господарській діяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ІП «Малахіт» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Також, ПФ «Віка» на виконання умов Договору № 51/08/09 від 03.08.2009 року було надано позивачу послуги із вивозу ТБО, про що між сторонами були складені та підписані відповідні Акти №51 від 31.07.2010 року, №53 від 31.08.2010 року, №62 від 30.09.2010 року, №73 від 31.10.2010 року, №82 від 31.11.2010 року, №91 від 31.12.2010 року, №4 від 31.01.2011 року, №7 від 28.02.2011 року, №10 від 31.03.2011 року, №12 від 30.04.2011 року, №14 від 31.05.2011 року, №16 від 30.06.2011 року, №21 від 30.09.2011 року (т. 3 а.с. 94-123).

Вартість наданих послуг була сплачена шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії виписок по особовому рахунку у банку (т. 3 а.с. 124-133).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про належне документальне підтвердження позивачем понесених витрат по взаємовідносинами із ПФ «Віка».

Доказів того, що зазначені у первинних документах послуги не надавались, ані акт перевірки, ані матеріали даної адміністративної справи не містять.

Суд зауважує, що податковим органом як під час проведеної перевірки, так і під час судового розгляду не заперечувався факт наявності, як у позивача та і у контрагента необхідних потужностей та кваліфікованого персоналу, необхідного для виконання умов Договору.

Крім того, податковим органом не було надано жодних пояснень з приводу неправомірності віднесення позивачем витрат по даним договірним відносинам до складу валових витрат, та формування на їх підставі суми податкового кредиту з ПДВ.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення ІП «Малахіт» витрат у спірних правовідносинах шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до акту перевірки (а.с.13 Акту) перевіряючими було зазначено, що у ході перевірки було встановлено, що ІП «Малахіт» мав фінансово-господарські взаємовідносини з ПФ «Віка» відповідного до договору № 51/08/09 від 03.08.2009р. про транспортне експедирування та перевезення. Отримання послуг від ПФ «Віка» здійснювалось відповідно до акту виконаних робіт від 30.09.2011р. на суму 709 564,80 грн.. Крім того, перевіряючими був наведений перелік податкових накладних.

Позивач під час розгляду справи зазначив, що відповідно до регістрів бухгалтерського обліку (електрона версія програми 1 С: підприємство) по-перше: акт виконаних робіт від 30.09.2011р. на суму 709 564,80 грн. на підприємстві взагалі не складався до договору № 51/08/09 від 03.08.2009р. А по друге, зазначені перевіряючими податкові накладні на стор.13 акту перевірки взагалі не відносяться до укладеного між ІП «Малахіт» та ПФ «Віка» договору № 51/08/09 від 03.08.2009р. про транспортне експедирування та перевезення. Дані накладні були складені підприємством на виконання інших господарських договорів, предметом яких було надання послуг, а саме: прибирання території, вивезення побутових відходів та ін.

Таким чином, роблячи висновок про порушення позивачем вимог діючого законодавства, перевіряючи наводять документи, та роблять на підставі них відповідні донарахування, при тому що дані документи взагалі не відносяться до встановлених ними порушень.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, пунктом 5.2 наведеного Порядку визначено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Враховуючи наведене, податковим органом в ході перевірки не належним чином були досліджені первинні бухгалтерські документи підприємства та фінансово-господарські операції, в відтак, зроблені перевіряючими висновки в акті перевірки щодо порушення ІП «Малахіт» норм чинного законодавства та застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій відповідно до винесених податкових повідомлень-рішень не мають під собою належного документального обґрунтування.

Суд зазначає, що на виконання умов договору №44/12/08 від 01.12.2008 року ПФ «Віка» були виписані позивачу податкові накладні: №18 від 31.07.2010 року на загальну суму 203978,86 грн.(у т.ч. ПДВ 33996,48 грн.), №20 від 31.08.2010 року на загальну суму 273388,18 грн. (у т.ч. ПДВ 45564,70 грн.), №20 від 30.09.2010 року на загальну суму 265201,81 грн.(у т.ч. ПДВ 44200,30 грн.), №21 від 31.10.2010 року на загальну суму 232115,83 грн.(у т.ч. ПДВ 38685,97 грн.), №21 від 30.11.2010 року на загальну суму 345845,20 грн.(у т.ч. ПДВ 57640,87 грн.), №22 від 31.12.2010 року на загальну суму 295768,21 грн.(у т.ч. ПДВ 49294,70 грн.), №15 від 31.01.2011 року на загальну суму 222787,68 грн.(у т.ч. ПДВ 37131,28грн.), №17 від 28.02.2011 року на загальну суму 195659,12 грн.(у т.ч. ПДВ 32609,85 грн.), №17 від 31.03.2011 року на загальну суму 241912,46 грн.(у т.ч. ПДВ 40318,74 грн.), №13 від 30.04.2011 року на загальну суму 197397,49 грн. (у т.ч. ПДВ 31899,58 грн.), №16 від 31.05.2011 року на загальну суму 384840,16 грн. (у т.ч. ПДВ 64140,03 грн.), №21 від 30.06.2011 року на загальну суму 350812,93 грн.(у т.ч. ПДВ 58468,82 грн.), №16 від 31.07.2011 року на загальну суму 302919,64 грн.(у т.ч. ПДВ 50486,61 грн.), №13 від 31.08.2011 року на загальну суму 244418,09 грн.(у т.ч. ПДВ 40736,35 грн.), №36 від 30.09.2011 року на загальну суму 598514,34 грн. (у т.ч. ПДВ 99752,39 грн.); на виконання умов договору № 51/08/09 від 03.08.2009 року: № 3 від 31.08.2010 року на загальну суму 10568,25,00 грн. (у т.ч. ПДВ 1761,380 грн.), № 6 від 30.09.2010 року на загальну суму 11409,76 грн. (у т.ч. ПДВ 1901,63 грн.), № 5 від 31.10.2010 року на загальну суму 12678,76 грн.(у т.ч. ПДВ 2113,13 грн.), № 10 від 31.11.2010 року на загальну суму 12495,00 грн.(у т.ч. ПДВ 2082,50 грн.), № 6 від 31.12.2010 року на загальну суму 12836,25 грн.(у т.ч. ПДВ 2139,38 грн.), № 8 від 31.01.2011 року на загальну суму 27930,00 грн.(у т.ч. ПДВ 4655,00 грн.), № 9 від 28.02.2011 року на загальну суму 25985,00 грн.(у т.ч. ПДВ 4497,50 грн.), № 11 від 31.03.2011 року на загальну суму 34308,75 грн.(у т.ч. ПДВ 5718,13 грн.), № 4 від 30.04.2011 року на загальну суму 32235,00 грн.(у т.ч. ПДВ 5375,50 грн.), № 2 від 31.05.2011 року на загальну суму 32261,25 грн.(у т.ч. ПДВ 5376,88 грн.), № 5 від 30.06.2011 року на загальну суму 32366,25 грн.(у т.ч. ПДВ 5394,38 грн.), № 37 від 30,09.2011 року на загальну суму 43015,00 грн.(у т.ч. ПДВ 7169,17 грн.), зауважень щодо правильності оформлення та форми яких у податкового органу не виникло.

На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Згідно з п.1.8. ст. 1 Закону України № 168/97-ВР (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку, і в момент, коли платник податку заявляє до відшкодування розраховану відповідно до закону про податок на додану вартість суму, вартість товару, яка містить в собі ПДВ повинна бути сплачена і підтверджена відповідними платіжними документами.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Листом Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" зазначено, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних. При цьому не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Суд також зауважує, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» та ПФ «Віка» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність"може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом"і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії"ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами- ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» та ПФ «Віка» і правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо посилання контролюючого органу, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп», в т.ч. і по ланцюгу, не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, суд вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладені між позивачем та ТОВ «Бітімпекс Енерджи Груп» угоди недійсними, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагентів позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати. Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про неповязаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту поставки товару (надання послуг, виконання робіт).

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу про порушення позивачем п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні встановлено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Як було встановлено під час проведеної перевірки та не заперечується сторонами, надходження та видача готівки в ІП «Малахіт» обліковуються у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1.

В свою чергу, за наслідками перевірки відповідачем було встановлено, що підприємством 25.08.2010 року не було оприбутковано готівкові кошти у повній сумі їх фактичних надходжень на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15000,00 грн.

В свою чергу, суд, перевіряючи правомірність даних висновків податкового органу, зазначає наступне.

Відповідно до вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, п. 1 розділу ІІІ даного Порядку закріплено, що залежно від фінансово-господарської діяльності платника податків та результатів перевірки до інформативних додатків належать, зокрема, опис отриманих копій документів.

Згідно із п.п. 2-3 розділу ІІІ Порядку закріплено, що усі додатки, які містять інформацію про діяльність платника податку (крім додатків, що містять інформацію службового характеру, в тому числі інформацію про аналіз фінансово-господарської діяльності платника податків, опрацювання встановлених ризикових операцій, матеріали зустрічних звірок), та відомості або таблиці, в яких згруповані факти однотипних порушень та порушень, які повторюються, підписуються посадовими (службовими) особами органу державної податкової служби, які здійснили перевірку, та посадовими особами платника податків або його законними представниками.

До акта (довідки) документальної позапланової перевірки додаються інформативні додатки залежно від питань, що підлягали перевірці.

Тобто, згідно із вимогами вищезазначеного Порядку встановлено, що законодавець передбачив можливість складення опису отриманих копій документів, які додаються до Акт (довідки) документальної позапланової перевірки.

Як було встановлено під час розгляду справи, під час проведення перевірки опис документів, що надаються на перевірку, складено не було.

Тобто, через порушення податковим органом порядку оформлення результатів перевірок в частині не складення опису документів, що надаються на перевірку, суд не має можливості перевірити доводи відповідача про порушення позивачем вимог п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в частині неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 4,6 ст. 71 КАС України встановлено, що суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

З огляду на наведені норми права, в зв'язку з ненаданням відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.70 КАС України доказів, суд дійшов висновку, про необхідність вирішення справи на підставі наявним в матеріалах справи доказів.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.

З огляду на вищезазначене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимог п. 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, в частині неоприбуткування підприємством готівкових коштів за 25.08.2010 у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій № 2037002372р/1 на підставі фіскального звітного чеку РРО за 25.08.2010 №01166 у сумі 15000,00 грн. не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, та як наслідок, нарахування суми грошового зобов'язання на підставі спірного податкового повідомлення-рішення є незаконним.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорюванні податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч.2 ст.71 КАС України обов'язок а не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до положень ч. 1 ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Іноземного підприємства "Малахіт" до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 28.03.2012 року №0000722302, № 0000732302, № 0000312303.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Іноземного підприємства "Малахіт" (пр-т. Московський, буд. 257, м. Харків,61044, код ЄДРПОУ 34756572 ) сплачений судовий збір в сумі 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку, передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 03.06.2013 року.

Суддя Горшкова О.О.