Постанова № 31631016, 27.03.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

27 березня 2013 року Справа № 814/962/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Зіньковський О.А., в порядку письмового провадження вирішив адміністративну справу

за позовомФермерського господарства "Меркурій Б", вул.Дружби 39, м.Первомайськ, Миколаївська область, 55213;доПервомайської ОДПІ Миколаївської області ДПС, вул. Дзержинського 18, м.Первомайськ, Миколаївська область, 55213;проскасування податкового повідомлення - рішення від 11.12.2012р. №0000662301;Фермерським господарством "Меркурій Б" (позивач) пред'явлено позов до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби (відповідач) з вимогою про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.12.2012р. №0000662301 (т.1, а.с.3-9).

Позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові, додаткових поясненнях та наданих доказах. Крім того, позивач послався на відповідну судову практику із зазначеного питання.

Відповідач, про дату, час та місце слухання справи був повідомлений належним чином, у судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із відсутністю коштів на відрядження представника для участі у судовому засіданні (т.1, а.с.53-54).

Відповідач правом, передбаченим статтею 49 КАС України не скористався, письмові заперечення проти позову та докази, які у нього є суду не надав.

Згідно положень ст.ст.122, 128 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі.

У разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи, що відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин, а позивачем подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, відповідно до п.6 ст.1298 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи суд, - встановив:

Фермерське господарство "Меркурий Б"зареєстровано 21.12.2006р. первомайською районною державною адміністрацією, свідоцтво про державну реєстрацію від 21.12.2006р. №15191020000000382. Основні види діяльності позивача - вирощування зернових та технічних культур, надання послуг у рослинництві, овочівництво тощо.

У періоді, що перевірявся позивач був платником фіксованого сільськогосподарського податку та податку на додану вартість (т.1, а.с.14-15).

28.11.12 року відповідачем проведена позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09р. по 30.09.12р., за результатами якої було складено акт №4550/22/34450622 (т.1, а.с.14-37).

Згідно з актом перевірки відповідач дійшов висновку зокрема про:

- заниження позивачем ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 3046573,00грн.;

- завищення позивачем ПДВ в періоді, що перевірявся на загальну суму 309215,00грн.;

На підставі вищезазначеного акту 11.12.12 року відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0000662301 про збільшення позивачу ПДВ на суму 1824479грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 384396грн. (т.1, а.с.12-13).

20.12.12 року позивач подав до ДПС у Миколаївській області скаргу на податкове повідомлення - рішення №0000662301 від 11.12.2012р. (т.1, а.с.42-45).

23.02.2013р. на адресу позивача надійшло рішення відповідача від 18.02.13р. про результати розгляду скарги, згідно якого оскаржуване податкове повідомлення - рішення скасовано в частині неврахування строків давності, передбачених п.102.1 ст.102 ПК України, і неврахування пільги на підставі п.15 підр.2 р.XX ПК України та у відповідній частині штрафні (фінансові) санкції, в іншій частині податкове повідомлення - рішення залишено без змін (т.1, а.с.46-49).

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову з наступних підстав:

Статтею 19 Конституції визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Так, приписами п.8-1.2 ст.8-1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та ст.209.2 Податкового кодексу України передбачено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума ПДВ, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку для інших виробничих цілей.

Пунктом 8-1.7 ст.8-1 вищевказаного Закону та ст.209.7 ПКУ визначено, що сільськогосподарськими вважаються товари, зазначені у групах 1-24. (ПК України додано групи 4101, 4102. 4 103. 4301) УКТ ЗЕД, якщо такі товари вирощуються. відгодовуються, виловлюються або збираються (заготовляються) безпосередньо платником податку - суб'єктом спеціального режиму оподаткування (крім придбання таких товарів у інших осіб), а також продукти обробки (переробки) таких товарів, які поставляються зазначеним платником податку - їх виробником.

Відповідно до п.308.4 ст.308 ПКУ дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації с/г продукції власного виробництва та продуктів її переробки включає доходи, отримані від: реалізації продукції рослинництва, що вироблена на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах, та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендований виробничих потужностях.

Згідно зі ст.302.1 ПКУ об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду, що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у т ому числі на умовах оренди.

Судом було встановлено, що позивач у перевіряємому періоді перебував на спеціальному режимі оподаткування, як сільськогосподарське підприємство основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) (свідоцтво №100190470 видане відповідачем, п.2.4.2 акту перевірки, т.1, а.с.14-15).

На думку відповідача, позивач неправомірно перебував на спеціальному режимі оподаткування ПДВ за період, що перевірявся, у зв'язку з тим, що деякі договори оренди земельних ділянок, які використовує позивач, не зареєстровані в установленому порядку. Відповідач зробив висновки, що оскільки позивач не дотримався вимог п.7.3 п.7, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону "Про податок на додану вартість" та п.185.1 ст.185, п.198.2 ст.198, пп.209.15.1 п.209.15 ст.209 ПКУ, виготовлена ним на цих землях продукція не є продукцією власного виробництва, а отже її слід виключити з обсягу питомої ваги вартості товарів вироблених (поставлених) позивачем, а його с/г підприємство не має права на спеціальний режим оподаткування.

В той же час, судом було також досліджено наступні документи надані позивачем:

- договори оренди та суборенди земельних ділянок з актами приймання - передачі та державними актами на право власності на землю, акти про встановлення меж земельних ділянок в натурі, кадастрові плани, розрахунки розміру орендної плати, копії платіжних доручень, відомості щодо отримання орендної плати. довідки про наявність земельних ділянок, договори про спільну діяльність, податкові декларації з фіксованого сільськогосподарського податку тощо (т.2, а.с.2-235; т.3, а.с.2-229; т.4, а.с.3-206; т.5, а.с.2-297; т.6, а.с.2-228).

Зазначені документи свідчать про фактичне (реальне) використання орендованих земельних ділянок для вироблення сільськогосподарської продукції позивачем.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки, угоди укладені між позивачем та власниками земельних ділянок (паїв) не визнані судами недійсними, то ці угоди вважаються правомірними (доказів про інше відповідачем суду не надано та в акті перевірки не наведено).

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність державної реєстрації деяких договорів оренди земельних ділянок з огляду на таке.

Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст.1 ЦК України цивільне законодавство не застосовується до податкових відносин. Таким чином сторони повинні керуватись поняттям оренди, яке визначено Податковим Кодексом, а саме п.п.14.1.97. ст.14, яка встановлює, що: лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам за плату та на визначений строк.

Згідно з актом перевірки, відповідач дійшов висновку, що за період, що перевірявся питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить менше 75%, господарство не має право на застосування спеціального режиму оподаткування.

В той же час, відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, з точки зору податкового законодавства під поняттям оренди розуміється дія з надання основних фондів у користування за плату та на визначений строк, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Головною підставою для оподаткування в даному випадку має значення саме вчинення конкретної господарської операції.

Фактичне користування позивачем земельними ділянками, вирощування на них сільгосппродукції, сплата за них орендної плати, є господарською операцією яка визначена Податковим кодексом України як оренда незалежно від додержання формальної процедури реєстрації, яка є пріоритетною в цивільних правовідносинах.

Отже, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податків не з фактом укладанням договорів (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції.

Для цілей розрахунку частки с/г товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

Водночас ПКУ не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані с/г угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані с/г угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки с/г товаровиробництва для цілей справляння фіксованого с/г податку.

Таким чином, як випливає зі змісту п.308.4 ст.308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди (власності, користування) земельної ділянки, як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Крім того, слід зазначити, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення (на думку податкових органів) платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами ПК України.

Аналогічним чином, відсутні підстави для визначення податкових зобов'язань із ПДВ за правилами загального режиму в разі, якщо такою особою дотримано питому вагу сільськогосподарських товарів у загальному обсязі реалізації (зазначене стосується оскаржуваного податкового повідомлення - рішення відповідача).

Вказані висновки викладені також й у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.12р. №2614/12/13-12 прийнятому у зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних із застосуванням норм ПКУ, які регулюють справляння фіксованого с/г податку та застосування спеціального режиму оподаткування ПДВ.

У зв'язку із цим суд зазначає, що в адміністративному судочинстві принцип верховенства права та законності зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно - правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав осіб при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно - правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав осіб.

Крім того, суд бере до уваги, що відповідно до ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, крім інших, на презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 2, 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби №0000662301 від 11.12.2012р. про збільшення Фермерському господарству "Меркурий Б" податку на додану вартість на суму 1824479грн. та нарахування штрафних санкцій на суму 384396грн.

3. Присудити на користь Фермерського господарства "Меркурій Б" (код ЄДРПОУ 34450622 ) судові витрати у розмірі 2294грн.

Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.