Постанова № 31630911, 06.03.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

06 березня 2013 року 11:47 Справа № 2а-6361/12/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вулкан-Н", Бузький Бульвар 1 Б/3, м.Миколаїв, 54015;доДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г.Петрової 2-А, м.Миколаїв, 54029;проскасування податкового повідомлення - рішення від 05.09.12р. №0000832301;за участю представників:

Від позивача: Цюра П.С., Довіреність № б/н, від 05.02.12р.;

Від відповідача: в судове засідання не з'явився; Панчук С.Ю. (довіреність №1887/9/10-00 від 02.03.12р.) була присутня під час проголошення вступної та резолютивної частини постанови;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вулкан-Н" (позивач) звернулось з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (відповідач) з вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення 05.09.2012р. №0000832301.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав зазначених у позові та додаткових поясненнях (а.с.6-11, 100-101).

На підтвердження своєї правової позиції позивач також в своїх поясненнях послався на відповідну судову практику Вищого адміністративного суду України (постанова ВАСУ від 14.11.12р. по справі №К/9991/50772/12), Верховного суду та Європейського суду з прав людини.

Відповідач позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення проти позову, в судовому засіданні від 20.02.13р. представник відповідача зазначив, що рішення ДПІ прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством (а.с.89-91).

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні 20.02.13р., пояснення представника позивача в судовому засіданні від 06.03.13р., дослідивши матеріали справи суд,- встановив:

ТОВ "Вулкан-Н" (позивач) зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 04.08.2008р. (а.с.47).

05.09.12р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000832301 про нарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі: 20768,75грн., у тому числі - 17569,00грн. за основним платежем, 3199,00грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Оскаржуване рішення прийнято на підставі акту перевірки від 17.08.12р. №2322/22-200/36057266 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Вулкан - Н" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні правових відносин з ПП "ЗЕНКО" за період за грудень 2010р., квітень 2011р. (а.с.15-33).

Перевіркою встановлено наявність порушення (на думку відповідача):

1) п.п.3.1 ст.3, п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2 п.п.5.3.9, п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.94р. №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.134.1 п.134.1 ст.134, п.138.1 ст.138, п.138.2 ст.138.2 ст.138, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9, п.139.1, ст.139 Податкового кодексу України.

Позивач не погодився із зазначеним рішенням відповідача та оскаржив його в адміністративному порядку. Рішенням ДПС у Миколаївської області від 09.10.12р. та Рішенням ДПС України від 14.11.12рр. (а.с.34-46) скарги позивача були залишенні без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Стаття 19 ч.2 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначена норма дає підстави для висновку про те, що діяльність органів або посадових осіб, які здійснюють владні управлінські функції, має здійснюватись виключно в межах їх законодавчо визначених повноважень і реалізація таких повноважень повинна відповідати способу, встановленому законодавством. Таким чином, порушення з боку владних органів чи їх посадових осіб може виражатись як в діях поза межами власних повноважень, так і в порушенні способу реалізації цих повноважень.

Так, згідно ст.5.1., 5.2, 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в чинній на час виникнення правовідносин редакції) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.138.2. ПКУ витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В той же час, в судовому засіданні було досліджено первинні документи надані позивачем на підтвердження реальності (товарності) господарських операцій між позивачем та ПП "Зенко" та використання придбаних товарів у власній господарській діяльності.

- видаткова накладна №39 від 22.12.2010р. (а.с.67);

- видаткова накладна №58 від 29.12.2010р. (а.с.68);

- видаткова накладна №00007 від 15.04.2011р. (а.с.69);

- договір постачання від 02.11.10р. №39 укладений між ПП "Зенко" та позивачем (а.с.70-71);

- договір постачання від 09.02.11р. №003 укладений між ПП "Зенко" та позивачем (а.с.72-71);

- розрахункові документи (а.с.73, 78-80);

- акти введення в експлуатацію основних засобів (а.с.74-75);

- наказ №3 від 03.01.11р. про введення в експлуатацію основних засобів (а.с.76);

- картка обліку матеріалів (а.с.77);

- ліцензія державного департаменту пожежної безпеки мнс україни 83

Таким чином, фактичне виконання господарських операцій між позивачем та ПП "ЗЕНКО" підтверджують договори поставки, видаткові накладні, платіжні доручення, данні бухгалтерського обліку тощо.

Реальність господарської операції між позивачем та ПП "ЗЕНКО" підтверджується також фактичним використанням придбаної продукції та введенням її в експлуатацію.

Суд також не погоджується із висновками відповідача щодо недійсності угод укладених між позивачем та ПП "Зенко".

Так, статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено в п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Суд зазначає, що під правочином, що порушує публічний порядок, підпадає правочин, що спрямований (вчиняється з умислом) на порушення публічних нормативно правових актів: Конституції України, податкового та іншого публічно правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочином. Це, зокрема, правочин, що спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочин, спрямований на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочин, вчинений з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямований на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно правових нормативних актів.

Відповідачем не надано суду рішення судів про визнання угод недійсними або вироки судів про притягнення посадових осіб сторін до кримінальної відповідальності.

Таким чином, відповідачем не доведено, що угоди, укладені між позивачем та ПП "ЗЕНКО" спрямована на порушення публічного порядку, порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відсутні також підстави вважати, що укладені правочини суперечить інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди та в силу ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.

Зміст укладених між позивачем та ПП "ЗЕНКО" правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особи, які вчинили цей правочин, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та спеціальної податкової правосуб'єктності.

Вчинені позивачем господарські операції з ПП "ЗЕНКО" спричинили реальні зміни майнового стану позивача, як платника податків. Витрати, які враховані позивачем для визначення об'єкта оподаткування, визначені на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку відповідних витрат.

Отже, в Акті від 17.08.12р. №2322/22-200/36057266 відповідачем було безпідставно зроблено висновок про порушення позивачем податкового законодавства.

Крім того, суд зазначає, що 22.01.13р. у справі №2а-6788/11/1470 за позовом ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва до ПП "ЗЕНКО" про визнання недійсними установчих та реєстраційних документів, Одеським апеляційним адміністративним судом була прийнята постанова відповідно до якої в задоволені позову ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва було відмовлено (а.с.102-105).

Так, Одеський апеляційний адміністративний суд в зазначеній постанові вказав, що податковим органом не доведена наявність кримінального переслідування посадових осіб ПП "Зенко" за здійснення фіктивної підприємницької діяльності. Наявність лише письмових пояснень, які директор ПП "Зенко" надав навіть не перебуваючи свідком, та не попереджаючись про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих пояснень , не можуть бути достатніми доказами підтвердження фіктивності господарської діяльності ПП "Зенко".

Також Одеським апеляційним адміністративним судом були наведені й інші факти здійснення реальної господарської діяльності ПП "Зенко" (а.с.104).

Безпідставним та необґрунтованим також є посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів безпосереднього партнера позивача. Суд приймає до уваги та досліджує тільки господарські взаємовідносини тільки між позивачем та його контрагентом.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно з ч.5 ст.12 ЦК України, добросовісність набувача майна (робіт, послуг) презюмується.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем та його контрагентами.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту виїзної планової перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Обґрунтованим, на думку суду, є посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до положень ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи пояснення позивача у судовому засіданні, надані їм докази, суд вважає за можливе, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване податкове повідомлення - рішення відповідача від 05.09.2012р. №0000832301 протиправним (а не нечинним).

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 05.09.2012р. №0000832301 про нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вулкан-Н" (код ЄДРПОУ 36057266) судові витрати у розмірі 378грн. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (код ЄДРПОУ 34034315).

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.

Вступну та резолютивну частини постанови

складено в нарадчій кімнаті і проголошено

в присутності представників сторін 06.03.13р.

Повний текст постанови складено та підписано 07.03.13р.