Постанова № 31628057, 04.06.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/933/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Трігла» (далі - Позивач, ТОВ «Трігла») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - Відповідач, ДПІ в Оболонському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.09.2012 року №0000392210 та №0000402210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2013 року у задоволенні позивних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивачем не було доведено реальності та товарності господарський операцій з контрагентами останнього і, як наслідок, правомірності віднесення до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість суми, сплаченої за результатами господарських відносин з ТОВ «Антре Едвертайзінг» та ТОВ «Перша міська будівельна компанія».

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом не були з'ясовані всі фактичні обставини справи та перевірено їх доказами.

У судовому засіданні повноважний представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд задовольнити вимоги останньої повністю.

Представник Відповідача просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити повністю, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Розглядаючи вказану справу, суд першої інстанції встановив, що у вересні 2012 року посадовими особами ДПІ в Оболонському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Трігла» з питань дотримання податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Антре Едвертайзінг» та ТОВ «Перша міська будівельне компанія» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено суму податку на прибуток на суму 500 336,00 грн.; пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 151 834,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 14.09.2012 року №695/22-10/19021476. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 27.09.2012 року: №0000392210, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 518 699,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 500 336,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 18 363,00 грн.); №0000402210, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 166 524,00 грн. (у тому числі за основним платежем - 151 834,00 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 14 690,00 грн.).

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення були залишені без змін.

Вирішуючи питання про реальність укладених між контрагентами договорів, суд першої інстанції встановив, що між Позивачем (покупець) та ПП «Антре Едвертайзінг» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу №03-10П від 01.03.2011 року, за умовами якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього суму у розмірі, передбаченому в Специфікаціях до Договору, яка є невід'ємною частиною Договору.

Згідно Специфікації №1 від 01.03.2011 року до договору від 01.03.2011 року №03-10П вартість товару складає 558 459,63 грн., ПДВ - 93 076,61 грн.

Факт виконання зобов'язань за вказаним договором, на думку Позивача, підтверджується наявними у матеріалах справи рахунку-фактурі №010311-04 від 01.03.2011 року (а.с. 84-85), видатковою накладною №0124 від 01.03.2011 року (а.с. 86-87) та податковою накладною №228 від 01.03.2011 року (а.с. 88-89) на суму 558 459,63 грн. (у тому числі ПДВ - 93 076,61 грн.).

Крім того, судом встановлено, що 01.12.2010 року між Позивачем (покупець) та ТОВ «Перша міська будівельна компанія» (продавець) укладено Договір купівлі-продажу №0112/02, згідно якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього суму в розмірі, визначеному у Специфікаціях до даного Договору, які є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно Специфікації №1 від 01.12.2010 року до договору від 01.12.2010 року №0112/02 вартість товару складає 352 542,58 грн., ПДВ - 58 757,10 грн.

На думку Позивача, реальність виконання договірних зобов'язань підтверджується наявними у матеріалах справи рахунку-фактури №0112-01 від 01.12.2010 року (а.с. 118-119), видатковою накладною №2054 від 01.12.2010 року (а.с.112-113) та податковою накладною №1012018 від 01.12.2010 року (а.с. 120-121) на суму 352 542,58 грн. (у тому числі ПДВ - 58 757,10 грн., а факт оплати підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 122-125).

На підставі встановлених вище обставин, а також за наслідками системного аналізу положень ст. ст. 55, 56 ГК України, ст. ст. 202, 203, 207, 215, 216, 228, 626, 629 ЦК України суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність факту здійснення господарських операцій між контрагентами та нікчемність укладених між контрагентами договорів, що, у свою чергу, з огляду на приписи Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, свідчить про неправомірність формування ТОВ «Трігла» валових витрат та податкового кредиту.

За таким твердженням суду першої інстанції не можна погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. ст. 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому колегією суддів враховується, що для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. З огляду на викладене, помилковим, на думку колегії суддів, є твердження податкового органу про нікчемність правочинів, засноване виключно на матеріалах розслідування кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Перша міська будівельна компанія», ПП «Антре Едвертайзінг».

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про реальність виконання господарських зобов'язань контрагентами за вказаними договорами.

При цьому судовою колегією враховується, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року у справі №2а-5368/12/2670 за апеляційною скаргою ТОВ «Трігла» у справі за позовом ТОВ «Трігла» до ДПІ в Оболонському районі скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.11.2011 року №0001252304, прийняте за результатами встановлених, на переконання податкового органу, фіктивних операцій з ТОВ «Антре Едвертайзінг» у період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року. У вказаному рішенні суду, яке набрало законної сили, підтверджено правомірність формування Позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин з ТОВ «Антре Едвертайзінг» у період з 01.01.2011 року по 28.02.2011 року.

Як було зазначено раніше, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписи ч. 1 ст. 208 ГК України визначають, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Враховуючи положення зазначених вище статей ГК України, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що для визнання правочину такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, необхідно встановити факт наявності у контрагентів або контрагента такої мети.

Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, господарські операції між контрагентами мали товарний характер та не були вчинені з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон про ОПП) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Приписи пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про ОПП визначають, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону про ОПП не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону про ОПП визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, реальність виконання договорів Позивача з контрагентами, по-друге, правомірність включення до складу валових витрат суми коштів, сплаченої на виконання вказаних договорів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими твердження суду першої інстанції щодо нікчемності укладених між контрагентами договорів та неправомірності формування Позивачем валових витрат, а тому приходить до висновку про необхідність скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2012 року №0000392210.

Щодо висновків суду першої інстанції про завищення Позивачем від'ємного значенні податку на додану вартість за результатами господарських відносин з ТОВ «Перша міська будівельна компанія», ПП «Антре Едвертайзінг», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п.1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон про ПДВ), пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону про ПДВ, п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закон про ПДВ, п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 Закону про ПДВ та п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент виписування податкових накладних Позивачу ТОВ «Перша міська будівельна компанія», ПП «Антре Едвертайзінг» були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000402210 від 27.09.2012 року у Відповідача не було.

Окрім іншого, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що встановлення факту взаємовідносин Позивача з фіктивними суб'єктами господарювання не є безумовним доказом ознак фіктивності у діяльності ТОВ «Трігла», оскільки приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування Позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб'єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. При цьому суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що невиконання такими особами податкових зобов'язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб'єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб'єкта господарювання.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що перевірка Позивача проводилася, зокрема, на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СУ ДПС в Одеській області капітана податкової міліції Балахіна І.М. від 15.05.2012 року.

Відповідно до п. 86.9 ст. 86 ПК України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено раніше, Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не було подано доказів того, що існує таке, що набрало законної сили, рішення суду, яким встановлено певне порушення податкового законодавства посадовими особами Позивача. Крім того, не було вказане питання досліджено і судом першої інстанції.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковим органом без передбачених законом умов, що, у свою чергу, є підставою для їх скасування.

Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому вважає за необхідне їх скасувати.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» - задовольнити повністю.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трігла» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 вересня 2012 року №0000392210 та №0000402210, винесені Державною податковою інспекцією в Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.