Постанова № 31625306, 03.06.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2013 р. Справа № 924/91/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Коломис В.В.

суддів Огороднік К.М.

суддів Тимошенко О.М.

при секретарі судового засідання Величко К.Я.

розглянувши апеляційну скаргу позивача - Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністью на рішення господарського суду Хмельницької області від 03.04.13 р.

у справі № 924/91/13 (суддя Шпак В.О. )

позивач Спільне українсько-англійське підприємство "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністью

відповідач Приватне підприємство "Пакт"

про стягнення 1130603,15 грн., з яких 388251,72 грн. основного боргу; 698853,10 грн. плати за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом) та 43498,33 грн. інфляційних втрат

за участю представників сторін:

позивача - Васильєв П.П. (довіреність №7/4 від 01.10.2012р.);

відповідача - не з'явився.

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 03.04.2013 року у справі №924/91/13 в позові Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Приватного підприємства "Пакт" про стягнення 1130 603,15 грн., з яких 388 251,72 грн. основного боргу; 698 853,10 грн. плати за користування чужими грошовими коштами (товарним кредитом) та 43498,33 грн. інфляційних втрат відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, позивач - СУАП "Панком-Юн" у вигляді ТзОВ звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задоволити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Хмельницької області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав доводи і вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. При цьому, від останнього на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Клопотання відповідача судом відхилене як необгрунтоване, оскільки представництво в господарському процесі не обмежується певним колом осіб, тому позивач зобов'язаний добросовісно користуватися своїми процесуальними правами та забезпечити явку свого представника в судове засідання, таким представником може бути сам керівник, головний бухгалтер, бухгалтер, інші працівники підприємства або представники на підставі доручення, які не перебувають з ним у трудових відносинах.

Крім того, відповідно до п.4 ухвали апеляційного суду від 15.05.2013 року передбачено, що неявка представників сторін в судове засідання в разі повідомлення їх належним чином не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті.

З огляду на викладене, нез'явлення конкретного представника відповідача через його його зайнятість в іншому судовому засіданні не є перешкодою для розгляду скарги по суті.

Крім того, безпосередньо в судовому засіданні представник позивача заперечив сам факт добровільного врегулювання спору та укладення мирової угоди, на що, в свою чергу, посилається позивач у поданому клопотанні, та відповідно висловився проти відкладення розгляду скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення місцевого господарського суду скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 лютого 2009 року між СП "Панком-Юн" (постачальник/позивач) та ПП "Пакт" (покупець/відповідач) був укладений Договір № 002 Р-ktk (далі - договір, т.1, а.с.10-12), відповідно до п.1 якого, постачальник зобов'язувався передати у власність покупця товар партіями в асортименті, кількості та по цінам, вказаних в додатках до зазначеного договору.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.3 договору, ціна на товар, який постачається по даному договору, встановлюється в українській валюті - гривні і зазначається в додатках на кожну партію товару. Оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в строки, визначені в кожному конкретному додатку на партію товару.

Всього в період з 17.02.2009 року по 21.12.2010 року між сторонами були підписані 33 додаткові угоди (т.1, а.с. 13-46), в яких сторони визначали строк поставки товару; умови поставки; строк його оплати та вартість поставленої продукції.

Позивач, як на підставу своїх вимог, посилається на те, що по вказаним додаткам на підставі відповідних видаткових накладних, в тому числі, і видатковій накладній №РН-86/1 від 31.05.2010 року, ним було поставлено товар на загальну суму 62 760 706,63 грн., тоді як відповідачем проведені розрахунки на суму 62 372 454,91 грн., в результаті чого останнім створена заборгованість в розмірі 388251,72 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує факт поставки товару за видатковою накладною № РН-86/1 від 31 травня 2010 року на суму 1 278 355,08 грн.

В свою чергу, позивач в обґрунтування спірної поставки по зазначеній накладній посилається на товарно-транспортну накладну серії 02ААТ № 032447 від 31.05.2010 року, яка оформлена із зазначенням транспортного засобу відповідача, автомобіль д.н. ВХ 92-68 АК та фамілії водія Цвигайло Р.І., який здійснював перевезення вантажу, зазначеного в накладній 31.05.2010 року з м.Одеса в м.Кам'янець-Подільский.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що позивачем не подано первинних документів бухгалтерського обліку, які могли би бути належними та допустимими доказами проведення такої господарської операції як купівля-продаж заготовки мідної для волочіння на суму 1278 355,08 грн., яка була здійснена 31.05.2010 року, а також не надано довіреності на отримання ТМЦ по спірній видатковій накладній, прийшов до висновку про відсутність заборгованості відповідача перед позивачем та, відповідно, відмову в задоволенні позовних вимог.

Натомість, з такими доводами та власне висновками місцевого господарського суду колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ст.33 ГПК України, предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, правило належності доказів, закріплене ст.34 ГПК України передбачає, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, для вирішення питання про виникнення у покупця обов'язку з оплати вартості товару мають значення належні та допустимі докази - передбачені законом документи, якими підтверджується сам факт здійснення господарської операції з передачі товару або товаророзпорядчого документу на товар. До таких доказів в силу чинного законодавства належать первинні документи.

Відповідно до норм ч.ч. 1,2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну № 88 від 24.05.1995 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, видаткова накладна № РН-86/1 від 31.05.2010 року (т.1, а.с.86) містить всі необхідні реквізити, визначені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4. Положення про документарне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., а тому є первинним документом, який в розумінні ст.ст.33, 34 ГПК України є належним доказом того, що господарська операція з передачі товару від позивача до відповідача відбулась.

Також апеляційним судом взято до уваги те, що згідно наявних в матеріалах справи платіжних доручень №75 від 16.07.2010р., №76 від 16.07.2010р., №82 від 23.07.2010р. та №112 від 23.07.2010р. відповідачем в графі "призначення платежу" зазначено "за заготовку мідну для волочіння згідно накладної №86/1 від 31.05.2010р.".

Зазначене, на думку апеляційного суду, свідчить про визнання відповідачем факту поставки товару саме 31.05.2013 року.

Відповідно до п.3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку від 21.01.2004 року № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Викладене, в свою чергу, спростовує твердження відповідача, що про існування видаткової накладної №86/1 від 31.05.2010р. останній довідався лише під час розгляду даної справи.

Також колегія суддів зазначає, що згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки ) товарів.

Згідно пункту 5.3.9 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" довіреність не відноситься до розрахункових, платіжних і інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що факт порушення процедури ведення бухгалтерського обліку, наявність якого встановлена місцевим господарським судом, не спростовує факту поставки позивачем товару відповідачу, як і факту його отримання та часткової оплати останнім, що в свою чергу підтверджується матеріалами справи.

Вищевикладена позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постановах від 08.08.2012 року у справі №15/5025/2127/11, від 20.09.2012 року у справі №6/5007/31/12, від 15.11.2012 року у справі №5004/454/12.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, як постачальником, при поставці товару за видатковою накладною №РН-86/1 від 31.05.2010 року була виписана податкова накладна №54 від 31.05.2010 року (т.3, а.с.51).

Згідно п. 7.2.3. Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, діючій на момент поставки товару по спірній накладній), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

В свою чергу, перевіряючи обставини пов'язані, з постачанням товару за видатковою накладною №86/1 апеляційним судом встановлено, що отримавши в травні 2010 року товар на загальну суму 2 233 367,70 грн. (без ПДВ) (за видатковими накладними №РН-78 від 19.05.2010р. та №РН-86/1 від 31.05.2010р.) відповідач зазначив про це у своїй податковій звітності щодо податку на додану вартість та визначив своє право на формування податкового кредиту на обсяг поставки по зазначених накладних, що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи копією податкової декларації ПП "Пакт" з податку на додану вартість за травень 2010 року, наданою Кам'янець-Подільською об'єднаною державною податковою інспекцією на виконання ухвали господарського суду Хмельницької області від 19.02.2013 року (т.3, а.с.129-134).

При цьому, колегією суддів береться до уваги наявний в матеріалах справи лист Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі від 18.10.2010 року за №32477/10/16-140/3952, в якому інспекція просила позивача в зв'язку з проведенням документальної планової виїзної перевірки ПП "Пакт" за період 01.01.2009р. по 30.06.2010р. підтвердити господарські операції з відповідачем у даній справі за переліком накладних, зокрема, видаткової накладної №РН-86/1 від 31.05.2010р., податкової накладної №54 від 31.05.2010р., товар, який постачався - заготовка, кількість товару - 19,667 тон, вартість товару з ПДВ - 1 278 355,08 грн., сума ПДВ - 213 059,18 грн. (графа 61) (т.3, а.с.52-54).

Зазначені дані повністю відповідають даним, вказаним в спірній видатковій накладній.

Вищевказане свідчить, що відповідач відобразив у своєму бухгалтерському та податковому обліку поставку товару за видатковою накладною №РН-86/1 від 31.05.2010р. та надав податковому органу відповідні підтверджуючі документи під час перевірки.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до листа Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції від 21.05.2013 року у справі №6638/10/22-516, остання повідомила, що при проведенні вищевказаної перевірки порушень вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з СП ТОВ "Панком-Юн" не встановлено, в системі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі котрагентів на рівні ДПС України відсутня розбіжність між податковим зобов'язанням СП ТОВ "Панком-Юн" та податковим кредитом ПП "Пакт" (т.3, а.с.175-176).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу товар на загальну суму 62 760 706,63 грн., що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, підписаними обома сторонами, товаро-транспортними накладними та відповідними довіреностями (т.1, а.с.17-150, т.2, а.с.1-76).

Відповідно до п.2.2. договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в строки, визначені в кожному конкретному додатку на партію товару.

Згідно Додатку №22 до договору умови оплати за товар - напротязі 7 днів з моменту поставки. Моментом поставки рахується дата виписки видаткової накладної (т.1, а.с.36).

Натомість, відповідач, в порушення умов договору та взятих на себе зобов'язань, оплату за отриманий товар здійснив частково, на загальну суму 62 372 454,91 грн., що в свою чергу підтверджується наявною в матеріалах справи випискою ПАТ Промінвестбанк м.Одеса по особовому рахунку позивача (т.2, а.с.116-150, т.3, а.с.1-19).

Внаслідок таких неправильних дій відповідача, останнім створена заборгованість в розмірі 388 251,72 грн. (т.2, а.с.77-82).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 388 251,72 грн. обгрунтовані, законні та підлягають до задоволення.

Окрім суми основного боргу позивачем також заявлені вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 698 853,10 грн. та 43 498, 33 грн інфляційних втрат.

Відповідно до п.6.3 договору, якщо у відповідному додатку передбачена відстрочка платежу (строк оплати товару настає після його поставки покупцю, і при цьому покупець прострочив оплату поставленого товару, на прострочену суму нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 0.5% за кожен день прострочення від дня, коли товар повинен був бути оплаченим, до дня його фактичної оплати.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до ч.5 ст. 694 ЦК України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання перед позивачем, а також положення вищенаведених норм законодавства України та умови укладеного між сторонами договору, колегія суддів дійшла до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 698 853,10 грн. та 43 498, 33 грн інфляційних втрат, є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому, судом апеляційної інстанції перевірено розрахунки процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, здійснені позивачем, та встановлено їх арифметичну правильність.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що скаржником доведено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також невідповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

З огляду на це, апеляційну скаргу Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністью слід задоволити; рішення господарського суду Хмельницької області від 03.04.2013 року у справі №924/91/13 - скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Судові витрати, передбачені ст.44 ГПК України, у відповідності до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача, в тому числі і за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,104,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 03.04.2013 року скасувати.

Прийняти нове рішення.

"Позов задоволити.

Стягнути з Приватного підприємства "Пакт" (32300, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., пр. Грушевського, 43, код ЄДРПОУ 21332137) на користь Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністью (65025, м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 21-а, код ЄДРПОУ 22447150) 1 130 603,15 грн. заборгованості, в тому числі, 388 251,72 грн. основного боргу, 698 853,10 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 43 498,33 грн. інфляційних втрат, та 22 612,07 грн. судового збору.

Видати наказ."

3. Стягнути з Приватного підприємства "Пакт" (32300, м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька обл., пр. Грушевського, 43, код ЄДРПОУ 21332137) на користь Спільного українсько-англійського підприємства "Панком-Юн" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (65025, м. Одеса, 21 км Старокиївської дороги, 21-а, код ЄДРПОУ 22447150) 11 306,03 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

4. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

5. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.