Рішення № 31622292, 21.05.2013, Воловецький районний суд Закарпатської області

Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 704/1045/2012

Провадження № 2/300/4/2013

21.05.2013року смт.Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Вотьканича В.А., за участю: секретаря судового засідання Іванової Н.Я., представника позивача Томаша М.Ю., відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості по кредитних договорах та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Райфайзен Банк Аваль» про визнання договорів недійсними, установив:

У липні 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами. Позивач зазначав, що 19 вересня 2006 року уклав з відповідачем генеральну кредитну угоду № 117 (із додатковою угодою № 1 про внесення змін від 26.06.2007 р.), на підставі якої були укладені три кредитні договори : № 014/02-2/349-М від 19.09.2006 року, за яким позивач надав відповідачу в кредит в сумі 100 000 (сто тисяч) доларів США зі сплатою 14 % річних до 18 вересня 2013 року; № 014/02-2/429-М від 09.11.2006 року, за яким позивач надав відповідачу в кредит в сумі 98 000 (дев'яносто вісім тисяч) доларів США зі сплатою 14 % річних до 08 вересня 2013 року; № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року, за яким позивач надав відповідачу в кредит в сумі 206 400 (двісті шість тисяч чотириста) доларів США зі сплатою 12 % річних до 25 червня 2017 року. Посилаючись на те, відповідач зобов'язався погашати отриманий кредит та сплачувати нараховані відсотки щомісячно, починаючи з грудня 2006 року до 25 червня 2017 року і в обумовлені договором строки відповідач оплату отриманих в кредит коштів не здійснює, так само як і не сплачує проценти за користування ними, позивач просив задовольнити позов та стягнути з відповідача заборгованість по кредитних договорах в сумі 2 937 338 (два мільйони дев'ятсот тридцять сім тисяч триста тридцять вісім) гривень 33 копійки та 3 306 (три тисячі триста шість) гривень судових витрат.

Під час розгляду справи позивач збільшив розмір позовних вимог і просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість по кредитних договорах в сумі 3 240 014 (три мільйони двісті сорок тисяч чотирнадцять) гривень 22 копійки.

Відповідач ОСОБА_2 пред'явив до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зустрічний позов у якому просив визнати недійсними укладені ним генеральну кредитну угоду та кредитні договори, зобов'язати державного нотаріуса Воловецької державної нотаріальної контори виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договорами іпотеки, застосувати наслідки недійсності правочинів. Відповідач посилався на те, що умови укладених ним кредитних договорів є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»., а також на те, що ним фактично здійснено погашення половини суми від отриманих коштів за кредитними договорами, яку банк не зарахував на погашення кредиту, а скеровував ці кошти на рахунки, які відношення до кредиту не мають, на послуги банку, комісії та інше, всупереч закону постійно змінює умови кредитування, що є порушенням його прав як споживача банківських послуг.

Заслухавши пояснення сторін, представників сторін, дослідивши надані ними письмові докази суд дійшов висновку, що позов «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Судом встановлено, що 19 вересня 2006 року між відповідачем ОСОБА_2 . і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено генеральну кредитну угоду № 117 (із додатковою угодою № 1 про внесення змін від 26.06.2007 року), на підставі якої був укладений кредитний договір № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року ( надалі Кредитний договір), згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у сумі 100 000 (сто тисяч) доларів США, строком до 18.09.2013 року під процентну ставку 14% річних.

У відповідності до вищезазначеної генеральної кредитної угоди було укладено кредитний договір № 014/02-2/429-М від 09.11.2006 року згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у сумі 98 000 (дев'яносто вісім тисяч) доларів США, строком до 08.09.2013 року під процентну ставку 14% річних.

Відповідно до вищезазначеної генеральної кредитної угоди було укладено кредитний договір № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року згідно з яким позивач надав відповідачу кредит в іноземній валюті у сумі 206 400 (двісті шість тисяч чотириста) доларів США, строком до 26.06.2013 року під процентну ставку 12% річних.

В якості забезпечення виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 117 від 19.09.2006 року, кредитному договору № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року, кредитному договору № 014/02-2/429-М від 09.11.2006 року, кредитному договору № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року між ОСОБА_2, як Іпотекодавцем, та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як Іпотекодержателем було укладено договір іпотеки від 19.09.2006 року, посвідчений державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори Маньо О.Ф. та зареєстрованим в реєстрі за № 1773, договір іпотеки від 09.11.2006 року посвідчений державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори Маньо О.Ф. та зареєстрований в реєстрі за № 2155, а також договір застави транспортного засобу № 010/02-7/248-Z/2 від 29.07.2009 року посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за № 1186.

Суд визнав, що умови генеральної кредитної угоди № 117 від 19.09.2006 року, кредитного договору № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року, кредитного договору № 014/02-2/429-М від 09.11.2006 року, кредитного договору № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року суперечать Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: умови вищезазначених кредитних договорів передбачені п.6.2., які встановлюють, що у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного Банку України, а також кредитора - банк має право змінити відсоткову ставку за користування кредитом. У разі відмови позичальника від зміни процентної ставки за користування кредитом позичальник зобов'язаний достроково повернути банку кредитні кошти не пізніше 10 банківських днів з дня отримання повідомлення про такі зміни, та сплатити кредитору відсотки відповідно до ставок за час користування кредитом.

Суд вважає, що порушення позивача полягає в тому, що таким чином, банк надає собі право підвищувати процентну ставку. Відповідно ч.4.ст.11 Закону України « Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка по кредиту може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитором в письмовому вигляді протягом семи календарних днів від дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Всупереч вимогам закону в кредитному договорі зазначено про можливість зміни (підвищення) процентної ставки лише за наявності ініціативи банку без посилання на зміну облікової ставки Національного банку України, а інші випадки, що встановленні як підстава для зміни процентної ставки є явно несправедливим і дискримінаційним щодо Позичальника . Тобто, в порушення вимог закону, встановлено інший порівняно з законом порядок збільшення процентної ставки по кредиту, що прямо суперечить вищевказаним вимогам закону. Банк порушив вимоги законодавства України, яким заборонено встановлення несправедливих умов у договорах щодо споживачів, а також п.2, 3 ст. 1056-1 ЦК України, де зазначено: «встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Зазначене положення договору також суперечить ч.4 п.5 ст. 11 ЗУ « Про захист прав споживачів», де зазначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливість умови в договорах, зокрема положення, згідно з яким встановлюються обмеження права споживача, і має ознаки дискримінації, а тому є несправедливим.

Усі зобов'язання банку згідно генеральної кредитної угоди №117 від 19.09.2006 року, кредитного договору № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року, кредитного договору №014/02-2/429-М від 09.11.2006 року, кредитного договору № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року прописані у п.4 - на умовах цього договору відкрити позичальнику позичковий рахунок та надати йому кредитні кошти, за умови надання позичальником забезпечення повернення кредиту.

В умовах генеральної кредитної угоди № 117 від 19.09.2006 року, кредитного договору № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року, кредитного договору № 014/02-2/429-М від 09.11.2006 року, кредитного договору № 010/02-7/248-М від 26.06.2007 року, зазначено, що підписанням цих договорів сторони висловлюють свою цілковиту згоду з тим, що визначення порядку плати за кредит, повністю відповідає волевиявленню сторін, які підтверджують, що вони повністю ознайомлені і цілком згодні з порядком визначення плати за кредит і окремими елементами цього порядку. Зазначене не дає відповіді щодо реального надання споживачу інформації про кредитну послугу згідно ЗУ « Про захист прав споживачів», як і посиланням на те, що підписанням цього Договору Позичальник висловлює свою обізнаність з діючими Тарифами Банку та обов'язковими платежами передбаченими чинним законодавством України. Порушення позивача полягає в тому, що згідно п.2.4. правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та скупну вартість кредиту, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Цього не було зроблено. Не вказано, що перед укладанням цього Договору Позивач отримав від банку інформаційний лист згідно вимог законодавства, зокрема Закону України « Про захист прав споживачів». Відповідно до п.2.5. зазначених Правил, Банки розробляють форму( бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та повідомлена його відповідним структурним підрозділам.

Таким чином суд встановив, що подальше виконання кредитних договорів є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості:

Умови кредитних договорів є несправедливими, так як всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача - споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно з умовами кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Внаслідок недодержання в момент вчинення правочину позивачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України було порушено законні права та інтереси відповідача ОСОБА_2

Протягом усього часу розгляду справи судом представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не зміг надати суду докази того, яку суму грошей було сплачено відповідачем ОСОБА_2 на погашення кожного кредитного договору окремо і всіх сукупно. Представник пояснив, що такий облік банком не ведеться, оскільки після поступлення коштів, вони оприбутковуються банком на різні рахунки і встановити це не є можливим.

Вищезазначена обставина підтверджує доводи відповідача про те, що умови кредитування, які зазначені в укладених ним договорах, є непрозорими, порушують його права як споживача банківських послуг і роблять неможливим виконання таких договорів без зловживань з боку банку.

В той же час представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні стверджував, що відповідач порушує умови укладених ним договорів, внаслідок чого утворилася заборгованість і навіть назвав суму заборгованості, хоч розмір суми грошових коштів сплачених відповідачем на погашення кредитів на клопотання відповідача суду не надав, пославшись на відсутність такого обліку.

Відповідно до ч.3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорі стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (ч.3 статті 65 Сімейного кодексу України).

Таким чином, згода іншого з подружжя на укладення кредитного договору має бути отримана у формі, у якій укладений кредитний договір, тобто, у письмовій нотаріальній формі.

Судом встановлено, що позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» при укладенні генеральної кредитної угоди та кредитних договорів із відповідачем ОСОБА_2 вимог ч.3 статті 65 Сімейного кодексу України не дотримав, що також є однією з підстав для визнання укладених договорів недійсними.

На підтвердження законності укладених відповідачем ОСОБА_2 кредитних договорів позивач не надав суду нотаріально посвідчену згоду дружини відповідача ОСОБА_8 на укладення таких договорів, як цього вимагає закон, що є підставою для визнання укладених договорів недійсними у зв'язку з недотриманням позивачем при їх укладенні вимог закону, зокрема ч.3 статті 65 Сімейного кодексу України.

Відповідно до п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10.05.2007 р. № 168, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором. Невиконання цієї вимоги є порушенням вимоги п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині надання повної та достовірної інформації стосовно банківського продукту.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, зокрема встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. Підлягають безумовному виконанню при наданні банками споживчих кредитів також приписи ст. 19 («Заборона нечесної підприємницької практики») та 21 («Порушення прав споживачів») Закону».

Згідно з ч.1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності кредитного договору передбачено статтею 1057-1 ЦК України. Згідно з ч.1 статті 1057 ЦК України у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені частиною першою статті 216 ЦК України, та визначає грошову суму, яка має бути повернута кредитодавцю.

Виходячи з вищенаведених положень закону суд визнав, що внаслідок визнання недійсними кредитних договорів відповідач зобов'язаний повернути позивачу всю суму одержану ним за цими договорами, а позивач зобов'язаний повернути відповідачу кошти відповідача, які той сплатив на погашення кредиту.

Недійсність кредитних договорів має наслідком припинення договорів іпотеки, укладених на забезпечення виконання зобов'язань по цих договорах.

Керуючись статтями 10, 11, 209, 212, 214, 215, 218 ЦПК України, суд вирішив:

У позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про дострокове стягнення заборгованості по кредитних договорах відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договорів недійсними задовольнити частково.

Визнати недійсними укладені між сторонами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2:

- Генеральну кредитну угоду № 117 від 19 вересня 2006 року;

- Кредитний договір № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року;

- Кредитний договір № 014/02-2/429-М від 09 листопада 2006 року;

- Кредитний договір № 010/02-7/248-М від 26 червня 2007 року.

Зобов'язати державного нотаріуса Воловецької державної нотаріальної контори виключити з реєстру іпотек та заборон відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, яке було передано в іпотеку за договором іпотеки від 19 вересня 2006 року та зареєстрований в реєстрі за № 1773, договір іпотеки від 09 листопада 2006 року посвідчений державним нотаріусом Воловецької державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2155 в забезпечення Генеральної кредитної угоди № 117 від 19 вересня 2006 року, Кредитного договору № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року, Кредитного договору № 014/02-2/429-М від 09 листопада 2006 року, Кредитного договору № 010/02-7/248-М від 26 червня 2007 року укладеними між ОСОБА_2, як Іпотекодавцем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як Іпотекодержателем, а також договору застави транспортного засобу № 010/02-7/248-Z від 29 липня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1186.

Зобов'язати ОСОБА_2 повернути ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» всю суму коштів, отриманих згідно з кредитними договорами, а саме:

- за кредитним договором № 014/02-2/349-М від 19 вересня 2006 року - суму 100 000 (сто тисяч) доларів США;

- за кредитним договором № 014/02-2/429-М від 09 листопада 2006 року - суму 98 000 (дев'яносто вісім тисяч) доларів США;

- за кредитним договором № 010/02-7/248-М від 26 червня 2007 року - суму 206 400 (двісті шість тисяч чотириста) доларів США.

Зобов'язати ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повернути ОСОБА_2 всю суму коштів, отриманих від нього в порядку здійснення ним платежів за укладеними кредитними договорами.

В решті позову відмовити.

Рішення набирає чинності по закінченні строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга не буде подана.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з часу його проголошення до апеляційного суду Закарпатської області через Воловецький районний суд.

Головуючий В.А. Вотьканич