Рішення № 3162023, 02.03.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.03.09 р. Справа № 6/34пд

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Подколзіної Л.Д.___

При секретарі Шабановій Н.Ю.

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області

до відповідача Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Дніпропетровськ в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області

третьої особи _____________

про визнання недійсним п.2.3.2 кредитного договору №07-544, який укладений 05.06.2007р. між ЗАТ „Комерційний банк ПриватБанк” в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області

за участю

прокурора

представників сторін:

від позивача – Піттель І.В. - представник по довіреності №17-02 від 17.02.009р.

Мешков А.Г. ген.директор на підставі наказу №35 від 20.10.2006р.

від відповідача – не з”явився

від третьої особи –

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судових

засіданнях були оголошені перерви з 17.02.2009р.

до 24.02.2009р., з 24.02.2009р. до 02.03.2009р.

для представлення сторонами додаткових

документів по справі.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області, звернувся до господарського суду з позовом до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Дніпропетровськ в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області про визнання недійсним п.2.3.2 кредитного договору №07-544, який укладений 05.06.2007р. між ЗАТ „Комерційний банк ПриватБанк” в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області.

Відповідач у запереченні від 17.02.2009р. заперечив проти позовних вимог та пояснив, що відповідно до статуту зареєстрованого в НБУ 08.08.2005р., Приватбанк згідно з пунктом 1.6 є юридичною особою. Краматорська філія-це відокремлений підрозділ, який не має статусу юридичної особи і не уповноважений Приватбанком бути відповідачем по цивільних справах. Тому, наполягав на тому, що справа за згодою позивача без припинення провадження може бути передана до господарського суду Дніпропетровської області за місцезнаходженням відповідача-юридичної особи. Суд відхилив дане клопотання оскільки відповідно до ст.15 ГПК України якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, справа підлягає розгляду за місцем знаходження відокремленого підрозділу. З наданого відповідачем положення не вбачається, що Краматорська філія не є уповноваженим підрозділом, а лише встановлює, що відокремлений підрозділ самостійно не може бути відповідачем, при цьому позов заявлено не відокремленому підрозділу, а юридичній особі. За приписами ст.17 ГПК України справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Позивач у запереченні на клопотання про зміну територіальної підсудності від 24.02.2009р. заперечив проти задоволення даного клопотання та наполягав на тому, що справа прийнята господарським судом з додержанням правил підсудності, повинна бути розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Відповідач у запереченні проти позовних вимог зазначив, що зміна умови договору в частині коригування процентної ставки було закладено ще в п.2.3.1, тобто позивач до підписання цього договору мав можливість ознайомитися з його умовами та розуміти той момент, що у випадку настання двох умов (зміни вартості кредитних ресурсів, зміни облікової ставки НБУ), банк вправі зі згодою позичальника збільшити процентну ставку за користування кредитом.

Позивач у запереченні на відзив заперечив на доводи відповідача, оскільки правовими підставами визнання угод недійсним є невідповідність в цілому або окремих її частин вимогам законодавства, а не факт визнання або оспорювання сторонами угоди, або окремої її частини.

2 березня 2009р. відповідач звернувся до суду з телеграмою, в якій пояснив, що відповідач не може бути присутнім у судовому засідання, яке призначене на цю дату, оскільки представник відповідача знаходиться у відрядженні. Суд вважає, що відповідач був повідомлений про розгляд справи відповідно діючого законодавства.

Враховуючи вищевикладене справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши представника позивача,суд –

в с т а н о в и в:

05.06.2007р. між Закритим акціонерним товариством “Комерційний банк ПриватБанк” м.Дніпропетровськ в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області (далі по тексту-кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області (далі по тексту-позичальник) укладено з додержанням письмової форми кредитний договір відновлювальної кредитної лінії №07-544, за умовами якого кредитор зобов’язувався надавати позичальнику грошові кошти окремими частинами (траншами) зі сплатою 16,8 процентів річних за кредитом та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в договорі, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом, в сумі 1 200 000 за визначеним у договорі графіком зниження максимального ліміту заборгованості, з кінцевим терміном погашення усієї заборгованості за кредитом не пізніше 04.06.2010р.

Додатковою угодою від 11.11.2008р. до кредитного договору №07-544 від 05.06.2007р. сторони збільшили відсоткову ставку за користування кредитом з 16,8% річних до 23,8% річних.

16 грудня 2008р. банк надіслав позивачу вимогу вих.№5916 про друге збільшення розміру відсоткової ставки за користування кредитом з 23,8% річних до 26,5% річних, у зв”язку з значним подорожчанням грошових коштів на мировому та українському фінансовому ринках. Збільшення відсоткової ставки відбувалося на підставі п.2.3.1 договору та додаткової угоди від 11.11.2008р. до кредитного договору №07-544 від 05.06.2007р. відповідно до якої: „При зміні вартості кредитних ресурсів на ринку грошових ресурсів, змін облікової ставки НБУ, банк вправі зі згодою позичальника, збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом”.

При цьому відповідно до п.2.3.2 договору „При настанні будь-якого із наступних подій:- не отримання від позивальника згоди на збільшення процентної ставки за користування кредитом” п.п.а), б), в) договору передбачено право відповідача односторонньої відмови від виконання договору та одностороннього його розірвання, та односторонньої зміни умов договору.

Позивач не погодився з даними вимогами банку. На думку позивача не надання ним згоди відносно збільшення розміру відсоткової ставки існує імовірність вжиття відповідачем заходів щодо списання коштів з рахунків позивача, вилучення заставленого майна та виконання інших дій пов”язаних з достроковим припиненням, або односторонньою зміною умов кредитного договору №07-544 від 05.06.2007р., тому позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що зазначений підпункт договору суперечить вимогам Господарського кодексу України, а саме: частині сьомій статті 193, та є нікчемним в силу частини другої статті 207 ГК України, а зобов’язання між позивачем та відповідачем в частині зазначеного підпункту договору не відповідає принципам добросовісності, розумності та справедливості встановленими цивільним законодавством.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши інші докази, в межах позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В якості забезпечення виконання позивачем своїх зобов’язань перед кредитором за договором щодо повернення кредиту та інших витрат щодо задоволення вимог кредитора за договором, відповідачем укладений іпотечний договір з майновим поручителем позивача – Товариством з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой”.

За думкою позивача, цей договір є договором приєднання, тому відносно нього мають застосовуватися положення статті 207 ГК України.

Представник відповідача з цим не погоджується, зокрема, вважає, що позивачем не надано доказів того, що договір є саме договором приєднання.

Судом встановлено, що укладання кредитного договору відбувалося на підставі заявки позивача на отримання кредиту на умовах, які надавалися усім клієнтам банку. Договір укладений сторонами з визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої кредитором для будь-яких клієнтів роздрібного (середнього та малого) бізнесу.

Стандартні форми кредитних договорів для проведення кредитних операцій з клієнтами роздрібного (середнього та малого) бізнесу розроблені Закритим акціонерним товариством “Комерційний банк ПриватБанк” з метою нормативного регулювання кредитного обслуговування клієнтів середнього і малого бізнесу, про що свідчать кредитні договори №05-675 від 15.07.2005р., №05-376 від 24.05.2005р., №К23-08 від 12.06.2008р. Кредитні договори, які були укладені відповідачем в особі різних відділень мають типову форму та зміст. Цей факт встановлюється зі змісту договорів укладених в різний час та в різних місцях, що свідчить про затвердження в системі відділень та філій відповідача єдиної форми договору.

Таким чином, договір містить ознаки договору приєднання, визначення якого міститься у ст.634 ЦК України та у ст.179 ГК України.

Предметом позову є визнання недійсним підпункту 2.3.2 договору, яким передбачено, що: „При настанні будь-яких подій перелічених в даному пункті банк, за своєю ініціативою , має право:

а) змінити умову договору - вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, оплати процентів за його користування, виконання інших зобов”язань по договору у повному об”ємі шляхом направлення повідомлення. При цьому, згідно ст.212,611,651 ЦК України, по зобов”язанням, строки виконання яких не настали, строки вважаються наступившими у вказану в повідомленні дату. В цю дату позичальник зобов”язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов”язання по договору;

або:

б) розірвати договір у судовому порядку. При цьому, в останній день дії договору позичальник зобов”язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов”язання по договору;

або:

в) відповідно ст.651 ЦК України, ст.188 ГК України здійснити одностороннє розірвання договору з направленням позичальнику повідомлення. В вказану в повідомленні дату договір вважається розірваним. При цьому, в останній день дії договору позичальник зобов”язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, проценти за фактичний строк його використання, повністю виконати інші зобов”язання по договору. Одностороння відмова від договору не позбавляє позичальника від відповідальності за порушення зобов”язань.”

Майнові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 ЦК України та статті 207 ГК України.

За приписами ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочинну є недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинну, зокрема, зміст правочинну не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною другою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що може бути визнано недійсною нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови договорів приєднання, що допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов.

Відповідно до частини сьомої статті 193 ГК України одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається, крім випадків передбачених законом.

Стаття 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 №2121-ІІІ передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, але ця норма регулює питання встановлення процентної ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі.

Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

Зі змісту пункту 2.3 та підпункту 2.3.2 а) б) в) договору, відповідно до яких кредитор вправі в односторонньому порядку розірвати договір у разі зміни кредитної політики банку тощо, вбачається, що положення підпункту 2.3.2 договору порушують права та законні інтереси позивача –містять дискримінаційні стосовно позивача правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено п. 6 ч.1 статті 3 ЦК України.

Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність –це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Таким чином, підпункт 2.3.2 договору підлягає визнанню недійсним, а позов є обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті держмита та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу треба віднести на відповідача, оскільки він необґрунтовано довів розгляд справи до суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.203, 215, 634 ЦК України, ст.ст.179, 207 ГК України, ст.ст.15, 17, 33, 43, 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області до Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Дніпропетровськ в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області про визнання недійсним п.2.3.2 кредитного договору №07-544, який укладений 05.06.2007р. між ЗАТ „Комерційний банк ПриватБанк” в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області задовольнити повністю.

Визнати недійсним п.2.3.2 кредитного договору №07-544, укладеного 05.06.2007р. між ЗАТ „Комерційний банк ПриватБанк” в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк ПриватБанк” м.Краматорськ, Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю „Украгропромстрой” м.Краматорськ, Донецької області.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” (49094 м.Дніпропетровськ, вул.Набережна перемоги 50, п/р32009100400 в НБУ МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) в особі Краматорської філії Закритого акціонерного товариства “Комерційний банк ПриватБанк” (84301 м.Краматорськ, Донецької області, вул.Катеринича,16, п/р39011004039001 в ГВ Приватбанк, МФО 305299, ЄДРПОУ 24657972) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Украгропромстрой” (84313 м.Краматорськ, Донецької області, вул.Орджонікідзе, 70а, п/р26005190154001 в Краматорській філії Приватбанк, МФО 335548, ЄДРПОУ 23113540) витрати по сплаті держмита у сумі 85грн. 00коп. та витрати за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118грн.

Рішення було оголошено у судовому засіданні 02.03.2009р.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Суддя